 | | |
Собор на честь Успіння Божої Матері почали будувати у першій декаді ХХ ст. Перед цим тут з середини XVIII ст. уже стояв дерев’яний храм. Його замінили в 1845 році на інший, який згорів на початку ХХ-го. Новий величний собор, зведений уже з каменю, став головним храмом міста і однією з найбільших храмових споруд усієї центральної України. Його підкреслено святковий вигляд відразу додав більшої урочистості і всьому архітектурному обличчю Золотоноші. У 1910 році золотоніський Успенський собор було освячено і з того часу тут постійно звершувалися богослужіння.
Атеїстична доба якимось дивом не змогла стерти цей Дім Божий, але все ж комусь стало потрібно, щоб храм цей втратив свої глави. І тому наприкінці 1930-х років, вигнавши з собору віруючих, атеїстична влада спотворила споруду, позбавивши її куполів.
— У 1937-му році були зібрані примусово підписи городян про те, що цей храм жителям Золотоноші не потрібен, — розповідає нинішній настоятель собору протоієрей Ярослав Івануса. – Він був закритий, з нього зняли куполи, а в приміщенні стали зберігати сіль. Сіль була надзвичайно волога, тим більше, що храм був без куполів і це відбилося на його стінах. До цього часу ми можемо бачити, як грибок не покидає цей храм і зараз немовби є тією тяжкою раною, яку переніс цей храм.
Сьогодні стіни храму все ще несуть на собі сліди від недавнього варварства, але, попри це, внутрішній вигляд собору заворожує кожного своїм оздобленням і убранством. Окрім головного –Успенського – храм має ще й бокові вівтарі: правий в ім’я Пресвятої Трійці, і лівий – на честь святителя Миколая.
Від невеличкого кладовища, розташованого за вівтарною стіною собору, сьогодні залишилася лише могила одного з його настоятелів, який служив у храмі ще в ХІХ ст. А в пам’ять усіх, хто знайшов тут свій вічний спокій, кілька років тому на місці зруйнованого цвинтаря було поставлено хрест.
Золотоніщина, як окрема територія, була відома вже з середніх віків.
Як про місто, про Золотоношу є згадки уже з початку XVII ст. Таку незвичну назву вона отримала через річку Золотоношку, на якій постало саме місто. Існує кілька версій про походження такої романтично-казкової назви річки. І всюди в них присутнє золото, яке ніби то ховали наші пращури у водах колись повноводної Золотоношки. Але сучасні дослідники схиляються до іншої – більш реалістичної історії виникнення цього імені.
— Насправді науковці пояснюють походження такої назви річки від того, що раніше при ясній погоді дно річки блищало, наче від золота, — розповідає директор місцевого краєзнавчого музею Валентина Кулик. – Це так блищав пісок з домішками слюди. Звідси пішла і назва річки Золотоношка, а від річки і така красива назва міста.
Поруч із поселенням тут стояла козацька фортеця, зведена на острові колись широкої річки. В епоху Середньовіччя тут відбувалися жорстокі бої, в яких славні козацькі витязі боронили нашу землю і православну віру від нищення та наруги.
Наприкінці XVIII ст. Золотоноша стає повітовим містом і отримує власний герб. У 1635 році Золотоноші надається Магдебурзьке право. Свого часу у цьому місті побували такі видатні постаті, як Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Григорій Сковорода. Золотоноський край дав нам першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Тут же народився і відомий герой Вітчизняної війни 1812 року, нащадок козацького роду Дмитро Невіровський. Пам’ятник цьому офіцеру стоїть сьогодні поруч із Успенським храмом.
Окрім собору, центр сучасної Золотоноші прикрашають кілька громадських будівель – пам’яток архітектури ХІХ ст. Завдяки їм місто має вигляд, так характерний для невеличких містечок центральної України. Але найголовнішою гордістю краю є старовинний Красногорський Покровський монастир, розташований у кількох кілометрах від міста на узвишші. І хоча місцем розташування цієї обителі є село Бакаліївка, але за кілька століть існування цієї святині, за ним міцно закріпилася назва Золотоніського.
Протягом своєї історії це місто переживало і злети, і падіння. У сучасної Золотоноші ті ж проблеми, що і в усієї держави. Але якщо душа людини не перестане прагнути до Вічного і Високого, якщо на першому місці у нас завжди залишатиметься наш Творець, тоді жодні негаразди не зможуть нас подолати. Саме віра в Бога давала сили нашим предкам у часи випробувань, і саме Господу вони віддавали усе найкраще, що колись мали, у тому числі і свій творчий талант. Тому ми і милуємося сьогодні прекрасними храмами й соборами, що свідчать про бажання людини своє уміння й здібності присвячувати Богові. І саме тому найбільшою прикрасою Золотонощини були її храми, найбільший і найвеличніший із яких – собор на честь Успіння Божої Матері.
Серед кількох храмів, що до революції стояли в Золотоноші, Успенський собор сьогодні залишився єдиним. Але жевріє надія на те, що з часом місто відродить не лише куполи цього храму, а і всі інші церкви, які прикрашали колись цей край. і тоді, окрім красивого імені, Золотоноша і сама перетвориться на маленький райський куточок. |