 | | |
У середині XVІІІ-го століття обидва храми згоріли. Незабаром після пожежі черниці заклали нову Свято-Іллінську церкву. А 1778-го року було освячено і кам’яний Введенський храм, що зберігся до нашого часу. 1814-го поруч постала цегляна дзвіниця. З середини ХІХ-го століття обитель зазнала нових перетворень. Збудовано кам’яну огорожу, новий корпус келій, відкрито училище для дівчат, готель для прочан, іконописну та іконостасну майстерні. Ці майстерні виконували замовлення українських монастирів і парафіяльних храмів, зокрема Єлецького монастиря у Чернігові та Свято-Іллінського храму у Києві. Коли Чернігівською єпархією керував архієпископ Філарет, Введенський монастир, де здавна вміли виконувати золоте шиття, обслуговував ризницю архієреїв Чернігова. Маючи на залізничному ніжинському вокзалі свою каплицю, черниці пропонували тут у кіоску зроблені ними торбиночки, шиті золотом черевички та гаманці. Заможні батьки замовляли у Введенському монастирі посаг для своїх дочок.
1936 року радянська влада закрила обитель. У 1941-му тут утворили парафію, але згодом ліквідували. На 1998-й рік обитель стала руїною, смітником і хащею. Саме такою побачила її матушка ігуменя Антонія, яка отримала благословення відроджувати монастир. Благословляючи людям іти крізь випробування, Господь дарує і сили для перемоги. Серед труднощів Він втішає усіх, хто вірний Йому.
У рік 2000-й від Різдва Христова в житті обителі сталася видатна подія: монастир отримав у подарунок створений у 16-му столітті список з відомої Толзької ікони Божої Матері. Надіслала його у Ніжин ігуменя Толгського Введенського монастиря Варвара, яка народилася на Чернігівщині. За складеним у 16-му столітті «Оповіданні», оригінал ікони Божої Матері Толзької був дивно відкритий 1314-го року. Мандруючи своєю єпархією, святитель Трифон, єпископ Ростова Великого, зупинився неподалік від стін Ярославля, на березі Волги, там, де до неї впадала притока Толга. Вночі святитель побачив стовп світла на протилежному березі Вогли, а у самому світлі — ікону Пречистої Богородиці. Наступного дня образ побачили на тому ж самому місці, але вже серед дерев, і супутники святителя Трифона. На чолі зі своїм архіпастирем вони швидко побудували тут дерев’яну церкву та заснували при ній монастир. Попри всі негаразди, що траплялися в історичній долі Толгського монастиря та його ікони, і сама обитель, і чудотворний образ існують донині. Числені прочани щороку відвідують Толгу, з ікони Толзької зроблено за цей час безліч списків. Один з них і є головною святинею Введенського монастиря у Ніжині. У Толзькому монастирі цей список мироточив. Сталися від нього дива і в Ніжині.
Зважаючи на прохання тих, хто не може відвідати Ніжин, сестри Введенського монастиря вже здійснили з іконою Толзькою мандрівки у різні місця України. Святиня відвідала Київ, Одесу, Запоріжжя та інші куточки нашої батьківщини.
Ще однією святинею Введенського монастиря є ікона Божої Матері «Достойно есть», написана 1885 року на Афоні та подарована кілька років тому архімандритом Херувимом, який мешкає на Чернігівщині.
Сьогодні монастир зустрічає гостей впорядкованою територією, оновленим Введенським храмом, молитвою та любов’ю до ближнього. Хоча заліковано не всі рани минулого, зовнішній вигляд обителі, її святині, богослужіння та саме повітря дарують ту рівновагу, якої так бракує нашому серцю. Сюди приходять нові та нові насельниці, повертається з небуття і пам’ять про тих черниць, які молилися тут у давні часи. Ця книга із записом біографії однієї з насельниць дивом збереглася у вирі XX століття та нещодавно була надіслана у монастир.
«1883-го марта 10-го Ирины Федченковой. Родилась И. Ф. 1856-го апреля 14-го дня. 1868-го года Ирина Федченкова соизволила вступить в иночество в обитель сестер Введенскаго Нежинскаго монастыря в день св. Иоанна Крестителя 7-го генваря. Приукажена 1886-го, пострижена в ангельский чин 1897-го октября 19-го, воскресение, отцем архимандритом Гермогеном во имя преподобнаго Илариона... Умерла 1956». |