З досьє “Хрещатика”

Віктор Михайлович Вакараш народився 8 вересня 1957 року в Республіці Молдова. Закінчив Київський інститут народного господарства та Академію державного управління при Президентові України.

Працював токарем на цукровому комбінаті. Майже шість років перебував на службі в Збройних силах СРСР. Потім працював на інженерних посадах у системі важкої промисловості і будівництва. У вересні 1988 року обраний заступником голови виконкому Радянської районної ради міста Києва. З 1993-го — перший заступник Радянської, а потім Шевченківської районної державної адміністрації. У квітні нинішнього року призначений начальником Головного управління житлового господарства столиці. Одружений. Донька — студентка Національного економічного університету.

Обшарпані під’їзди, понівечені ліфти, зламані вхідні двері, купи невивезеного сміття — це не картинки з уяви, а дійсність. І нехай такий безлад не скрізь, однак навіть поодинокі факти цього комунального натуралізму викликають справедливий гнів. Його зазвичай адресуємо жеківцям, мовляв, це їхня вина в тому, що біля будинку не підметено, сходові марші не відремонтовані, а лампочку в парадному хтось постійно викручує. Допоки ж ми залежатимемо від напівтверезого сантехніка чи невихованого майстра ЖЕКу? Невже немає альтернативи? З цих запитань я й розпочав розмову з начальником Головного управління житлового господарства Віктором Вакарашем.

— Альтернатива житлово-експлуатаційним організаціям може бути,— сказав Віктор Михайлович.— Створюються товариства співвласників багатоквартирних будинків, які самостійно визначають виконавця послуг і контролюють його роботу, приватні фірми, які приймають на обслуговування житловий фонд.

— І де все це можна побачити на власні очі?

— У Голосіївському, Оболонському, Шевченківському районах.

— Невже там зникли всі проблеми?

— Звичайно, ні. Тому що тарифна політика в комунальній сфері дуже часто стає предметом політичних спекуляцій. Щоб не викликати народного протесту, на цей час штучно стримується підвищення цін на послуги. Між тим від цього потерпають самі ж мешканці квартир. Адже, не оплативши в повному обсязі роботу обслуговуючої організації, вони не отримують відповідних послуг, скажімо, з утримання житлового фонду та прибудинкової території, водовідведення... Уявіть: нинішні тарифи на квартплату і комунальні послуги покривають затрати на їх надання не більш як на 52 відсотки.

— Товариства співвласників багатоквартирних будинків ніби промені світла в темному комунальному царстві. Скажіть, чому там майже нічого не змінюється?

— Докорінно змінити таку проблемну галузь непросто. А впоратися з цим за день-два неможливо. Дехто вважає, що, як тільки “відімруть” ЖЕКи, все стане на свої місця. Це не зовсім так. Будь-яка справа починається з наявності фахівців і, звичайно, з умов, які створені для їхньої роботи. А що ми маємо? У житлово-комунальному господарстві столиці — середня зарплата 535 гривень.

— Але так було і раніше. Тому, мабуть, дорожили горе-слюсарями, яких не могли ніким замінити...

— Так, але тоді у того ж двірника був стимул — службове житло, яке він отримував майже одразу після працевлаштування. Нині цього немає, звідси й проблеми. Мені як посадовій особі і як киянину не подобається те, з яким запізненням розпочинається кожного ранку прибирання нашого міста. Раніше було як? Їдеш на роботу, а вулиці й тротуари вже виблискують чистотою, трава на газонах — наче вмита. На жаль, це залишилося в минулому. Нині чимало територій, що прилягають до житлових будинків, забур’янені, двори захаращені, біля контейнерів — купи сміття. Тим часом посадовці знаходять безліч причин для того, щоб виправдатися.

— Куди ж дивляться в ЖЕКах?

— А в них, до речі, бракує третини двірників. Ті, що працюють, намагаються десь підробляти, адже зарплатня невисока. А людині без житла потрібно заробити й на те, щоб наймати квартиру. Тепер уявіть собі таке. Двірник мешкає на Троєщині, а діставатися на роботу потрібно в протилежний бік Києва. Коли ця людина може приїхати на роботу? Всього на квартирній черзі в столиці понад п’ять тисяч працівників житлово-комунальної системи.

— Виходить, поки що їх нічим втішити?

— Чому ж? Ми не сидимо, як кажуть, склавши руки. Напрацьовуємо варіанти нормативних документів, які можуть змінити ситуацію із забезпеченням житлом комунальників. Можливо, його потрібно віднести до категорії соціального житла. Або, наприклад, продавати квартири за схемою 50х50. Є й така пропозиція — рекомендувати райдержадміністраціям передбачити в своїх видатках оплату за оренду житла для працівників житлово-комунального господарства. Стосовно оплати праці, то, на мою думку, потрібно переглянути нормативні документи і перейменувати деякі посади. Скажімо, двірника. Написати, що це робітник з обслуговування житлового господарства, а зарплату “прив’язати” до певного розряду. Якщо людина тільки підмітає двір, то її робота оплачується, наприклад, на рівні другого розряду. Якщо може полагодити водопровідний кран чи виконати ще якусь роботу — така кваліфікація заслуговує, приміром, четвертого розряду. Відтак і зарплата змінилася б. Хоча, як на мене, не все залежить від фінансування, через що бідкаються у нас. Бракує відповідальності і вимогливості як керівників, так і багатьох фахівців комунальної сфери. А тому кияни й висловлюють численні нарікання.

— Вікторе Михайловичу, а як ви прокоментуєте численні факти конфліктного сусідства мешканців столиці з напівлегальними фірмами, котрі орендують приміщення на перших поверхах і порушують спокій багатьох городян? Наприклад, на вулиці Саксаганського...

— Це дійсно проблема. Неспокій мешканців починається, як тільки орендарі беруться за ремонт свого приміщення. А ще, буває, так перероблять водопровідну систему, що весь будинок опиняється заручником: допоки не відкриють орендарі у себе вентиль, вода чи тепло нікуди не надходять. Є фірми, які займаються торговельно-розважальним бізнесом. Тоді сусідство стає взагалі нестерпним. І ще одна незручність, яка з’являється після приходу орендарів: дворову територію заповнюють авто, які чадять просто під вікнами.

— Де, на ваш погляд, шукати захисту?

— Захищати права людини має закон. Якщо всі ми будемо його поважати — станемо розвиненою нацією. Є закон про тишу. Його потрібно виконувати. Перепланування житлових приміщень також має нормативну базу.

— Але судові марафони бувають нескінченними. А куди, в першу чергу, можна звернутися ображеним мешканцям, у яких урвався терпець жити по-сусідству з хамовитими орендарями?

— Треба звернутися у районну в місті Києві державну адміністрацію. Саме там видають дозвільні документи, в тому числі і на перепланування житлового приміщення. Окрім того, в кожному районі є оперативна служба. Зателефонувавши на “05”, можна передати свою заяву черговому чи то в управління внутрішніх справ, чи то в один із підрозділів райдержадміністрації.

— Та й до вас, напевно, можна звертатися?

— Звичайно. Усних і письмових звернень ми отримуємо багато. Щоправда, дехто вважає, що ми можемо звільняти з роботи начальників ЖЕКів, притягувати до відповідальності інших посадовців. Функції нашого управління — контроль за дотриманням нормативних актів з питань утримання житла, надання методичної допомоги структурам житлово-комунального господарства. Погоджуємо кадрові призначення в районних управліннях. А ось у господарську діяльність ЖЕКів не втручаємося. Хоча, якщо є сигнали про зловживання, невиконання службових обов’язків, ми на ці звернення реагуємо. Повертаючись до спірних питань, які виникають у мешканців будинку з орендарями, я дозволю собі дати ще одну пораду. Товариство співвласників багатоквартирного будинку може якнайкраще захистити інтереси своїх мешканців. Допоки орендар не отримає в них дозволу на проведення ремонтних робіт, облаштування додаткового входу чи мансарди, він до роботи приступити не зможе.

— І ще один сигнал, який надійшов до “Хрещатика” напередодні нашого інтерв’ю. Адміністрація ЖЕКу-1007 попереджає мешканців вулиці Печенізької про те, що протягом липня—серпня буде відключатися холодна та гаряча вода щобудня з 10-ї до 18-ї години, якщо власники осель частково не гаситимуть борги і не оплачуватимуть поточні рахунки. Що ви скажете з цього приводу? Адже під удар можуть потрапити не тільки боржники?

— Такі попередження не мають законних підстав. Як можна позбавити послуг тих людей, які своєчасно за них розраховуються?! Хоча і таке трапляється. І тоді слово за судом, якщо до нього звернеться скаржник. До речі, я знаю непоодинокі випадки, коли люди подавали на комунальників до суду й вигравали позови. Втім, тема боргів залишається чи не найактуальнішою. Особливо загострюється вона напередодні опалювального сезону. Комунальні борги зростають. Нині вони становлять понад 740 мільйонів гривень. Більшу половину з цієї суми не заплатило населення.

Наша довідка

У комунальній власності територіальних громад столичних районів понад 8 тисяч житлових будинків. Крім того, близько тисячі належить житлово-будівельним комплексам. Майже 300 обслуговують товариства співвласників багатоквартирних будинків. До послуг киян понад 16 766 ліфтів, 3360 дитячих і 730 спортивних майданчиків. У приватному секторі 22 тисячі будинків малоповерхової забудови. Житловий фонд столиці, 82 відсотки квартир якого приватизовані, обслуговують 18 комунальних підприємств і 8 приватних структур.

— Чи є якісь рецепти від цієї традиційної і хронічної “хвороби”?

— Мабуть, потрібно змінювати всю систему відносин між споживачем і постачальником комунальних послуг. Насамперед треба визначитися з останнім. Адже у нас і досі заплутана ситуація. ЖЕК виставляє до оплати рахунки, не маючи ніякого відношення до виробництва комунальних послуг. Це — по-перше. По-друге, кожен споживач повинен перейти на прямі договори з ресурсопостачальниками. Тоді ображений мешканець будинку не оббиватиме порогів владних структур, а розв’язуватиме свої проблеми в суді. Зрештою, до цього ми й прийдемо, коли усі конфліктні питання вирішуватимемо в площині правових відносин.

— У червні видано розпорядження столичної держадміністрації про підготовку міського господарства до зими. Що зроблено відтоді?

— Зроблено вже багато. Насамперед визначено пріоритети. Це, безперечно, внутрішньобудинкові мережі житлового фонду, опалювальні системи, котельні, запаси резервного палива. Щосереди оперативний міський штаб, який очолив перший заступник голови столичної держадміністрації Іван Фоменко, проводить виїзне засідання в одному з районів Києва. Ретельно готуються до опалювального сезону в Печерському районі. Серед інших тут найкращі результати. Я переконаний в тому, що до опалювального сезону столиця підготується завчасно, а територія комфорту розширюватиметься.