Учасники

Автори / Qarpa / Непобутовий травматизм від «Фактично Самі»

Під цю музику ви можете кохатися. Лікуватися від наркотичної залежності. Потрапляти в залежність.Прощатися з коханими і повертатися до Себе Справжнього й Глибинного…

«Lo-fi травми»… Що насправді криється під назвою нової платівки «Фактично Самі» стовідсотково відомо лише її «батькам-героям». Героям, бо альбом виношувався протягом кількох років і врешті, 1 грудня, ми побачили офіційний реліз «Lo-fi».

Після відверто брутального «Curva Cum Back» «Фактично Самі» повертаються до простору експериментальної музики. При чому, характеристика загального саунду — «lo-fi» — не має ніякого відношення до безпосереднього аудіо продукту. З якістю звучання тут якраз усе нормально (відчувається робота таких майстрів, як Олег Артим та Артур Даніелян).

«Lo-fi» — скоріше за все, застереження типу «parental advisory», спрямоване на розшугування загальної маси стереотипних споживачів, з упередженим ставленням до бренду Ірена Карпа.

— А, Карпа! Це ота йобнута тьолка, яка:

• задохуя матюкається;
• співає з Дімою Корсом;
• тільки й може, що розповідати про «сіськи-піськи» (respect Абздольцям:))

Насправді, цей альбом легкий, пронизливий й чуттєвий. Ви не почуєте тут ані ненормативної лексики, ані епатажних закликів типу: «Відлижи в мене, підар!» чи «Давай зажигати…хуями махати!».Кожен трек «Lo-fi»- окрема німа історія, малюнок тілесною рідиною й духовним пензлем.

«Люди обрані, які своїм розвитком випереджують загальний культурний рівень, зрозуміють цей альбом», — вважає Ірена Карпа.

Столична презентація «Lo-fi травми» відбувалася у клубі «Чаща». Перед виступом «Фактично Самі» презентували три кліпи на пісні з нового альбому: «Небо», «Дивина» та «Обернися» (до речі, роботи Олега Артима).

Відповідно до назви альбому, не обійшлося у той вечір без травм… Добре, що лише технічних. Цією прикрістю стали проблеми зі світлом у клубі. Проте, музиканти швидко реабілітувалися і почали обережно рвати зал: клаптик за клаптиком, клаптик за клаптиком.

Клаптик 1: вельми оригінальний саунд колективу, що не має аналогів на українській сцені (електронні ударні; надкосмічно примочена гітара; пульсуючий басовий малюнок; віолончель, присутність якої на сцені вже викликає повагу; і врешті вокал, що перетікає від етнічно-шиннедо’коннорівського до параноідально-ширліменсонівського з вкрапленнями депресивних наспівів «Portishead» та «Scunk Ananzie»;

Клаптик 2: поява Карпи у сукні, безсоромно зпиженій з гримерки «Блєстящіх» та чоботах а ля «Ramstein»;

Клаптик 3: вишукана хореографія вокалістки (колбасило, як на рейві:);

Клаптик 4: «Мій другий мармуровий бог (Сарана)» — дует Ірени Карпи та Славіка Артамонова («Boogie-woogie jam slam»). А також виконання Артамоновим партій Положинського;

Клаптик 5: чутливі й трагічно сексуальні пісні з «Lo-fi травми»;

Клаптик 6: чотири пісні, що мають увійти до наступного альбому «Фактично Самі»: «Рамка для сонця», «My picture», «Fight me» та кавер на скрябінський «Клей»;

Клаптик 7: загальне враження від концерту — відпрацювали на відмінно! На заваді не став навіть застужений Іренчин голос (протягом концерту лікувалася молоком з Боржомі).

Той, хто промовляє молитву голосно, не зрозуміє цього альбому. Для вразливих він стане травмою. Для інтелектуалів… а що інтелектуали? Чуттєвість з інтелектом рідко сумісні, тому залишимо їх у спокої. Тим паче, альбом їх втулить.:) Обрані слухатимуть його, наче мову давнього друга…

Автори: Оксана Кузема, Антон Кістрін

Фото: Оксана Кузема, Antonio ( «Абздольц»)

Додав Art-Vertep 19 грудня 2005