Учасники

Автори / Сергій Жадан / Жадан у Дніпрі

Так, у нашому місті були читання українського письменника та поета Сергія Жадана. Під катом — дуже багато моєї імхи. Я попередив.

Сьогодні зі мною знов стався щасливий «випадок». У лапках, бо випадків нема, є тільки події, зв’язок між якими хтось поки не може усвідомити.

Так от, я стояв на зупинці і без видимої причини провтикав свою маршрутку. Поки чекав наступну — побачив афішу, яка скромненько так сповіщала, що сьогодні, 17 червня о 18,30 відбудеться презентація книжки Сергія Жадана самим автором у приміщенні Літмузею. Отакої! Ледь не проґавив класну тему приходжу до хати, клац в жж — так і є, Артвертеп анонс не кинув, він тільки після подій статті в френд-стрічку закидає, а ти гризи собі лікті потім і якби не та афішка — дулю я б почув, а не Жадана

Так от, прибіг у Літмузей на подвір’я — перший приємний сюрприз — подруга не з минулого, а навіть з позаминулого життя — ще з ліцею. Потеревенили про своє, ну то таке, сто років не бачились — є про що язики почесати. Народ купчився потроху, як завжди на таких зустрічах: що середнє зі студентів, «богєми» та якихось хіп-хоп хлопчиків з дредами. Жадан підкотив на демократичній таврії-таксі. Народ трохи ожив, але не дуже. Жадан заскочив в середину, ми ще трохи потовклися, потім запхнулися у музей (ну і задуха була на першому поверсі!), потім нас попросили нагору.

Підіймаюсь на другий поверх. А я в Літмузеї до цього не був. Так, тільки вивіску бачив, коли рисачив собі по Карла Маркса. А на другому все обідране таке, підлога бетонна, стелі бетонні з арматурою. В іншому місці було б як бомжатник, а тут з класссними дитячими малюнками на стінах — навіть якась концепція типу, отак малюнки — то усе! Лазив по стінам і видивлявся. Всі малюнки про котів. Шагал відпочиває, точно кажу. Хто не бачив — уперед, поки не зняли. Мені особисто «Кіт-оберіг» сподобався, авторка — дівчинка 15 років, вибачай, забув я твоє прізвище. Там такий величезний кошак розлігся на даху будинку і так оберігає свою господарку, яка в тому будинку живе — супер. Хочу се собі на стінку.

А ще на другому ятка з книжечками. Ну тут я «цитатник» Жадана прикупив, антологію альтернативної української поезії та «екзотичні птахи і рослини» Андруховича. Зайшли у залу. А там вже мікрофона виставили, мужичок з камерою крутиться, дівчата на свої фотикі та мобілки Жадана і одне одну клацають — все нормально.

Стоїмо. Утворили таке приблизне півколо. Перші ряди попадали на сраки — дарма що підлога бетонна, так хтось підстелив газетку, а хто й просто так. Я б теж упав — але ж треба було, щоб переді мною став той хлопець. Я так глянув — бля, ти ж горбань, хлопець! Стоїть переді мною, спина в нього колесом — такий сутулий що горб реально світить, без перебільшень. Нащо про цю гидоту розповідаю? Почекайте, то приказка, казка буде попереду, цей персонаж ще вигулькне у нашій історії. І стояв же він, зараза така, прямо перед носом мені. І хитався з боку на бік, перебиваючи мені вид, і тхнуло від нього… ні, шановні хлопці та дівчата, поки ми у тій задусі на першому поверсі потовклися — від всіх запашок пішов, точно кажу на другому було легше, вікно прочинене — вивітрилося. А від нього так і перло… і тхнуло заздрощами, але це я зрозумів тільки потім. Але я від нього намагався абстрагуватися, не псувати собі настрій та почав уважно дослухатися, а що ж воно там таке?..

Після короткого виступу ведучого, Жадан почав розповідати: «цитатник» його вийшов ще місяць тому, тож це презентацією книжки вважати не можна, але він її згодом таки почитає. «цитатник» — то така компіляція з віршованих збірничків різних років. Мені, особисто, до смаку. А зараз, каже він, хочу презентувати дійсно нову річ, тільки-но написав, вийде десь за місяць, називається «Анархія в Україні» — ну хто сучукрлітом цікавиться, той про неї чув, той ж Артвертеп анонс книжки робив. Anarchy In The UKR по-іншому, потім він казав, що це посилання на пісню Ганз’н’Роузес — але це і так зрозуміло. Буду вам читати уривки з книги, каже, вибачайте, що прозою. Жадан взагалі декілька разів за різне вибачався і на мене справив враження досить стриманої (щоб не сказати сором’язливої) людини, але може я й помиляюсь, може він це просто нервував трохи на публіці читати — стверджувати нічого не буду, я з ним пива не пив і «по душам» не говорив. А він собі розповідає: книга тому так називається, що пов’язана з історією Махна, що писалася вона з вражень про «махновські» місця. Але, каже, зараз я вам це читати не буду, прочитаю декілька уривків що не з історією пов’язані, а з моїм життям, автобіографічні трохи, так би мовити — десь приблизно так він висловився, якщо я все вірно згадав.

І починає читати. Що тут скажеш — це треба було чути або треба буде читати самому, коли книжка вийде. Дуже по кайфу. Стоїть Жадан, за його спиною розкрите навстіж вікно, за вікном — Карла Маркса. Всі сидять/стоять — втикають. А читає голосно, виразно, матюкається, та в міру — тут головне не пересипати, як з приправами — Жадан не пересипав. Так послухаєш — ну нічого ж особливого, нормальні життєві історії певного хлопця-раздолбая. А за душу бере. Бо правдиві. І, зрештою, просто класні.

Мені особливо сподобалося про дівчину, яка написала йому листа на мило, де розповідає про те, що вони з двома її однокласниками живуть разом, утрьох, кохаються, все в них добре — але ось один хлопець поступово від них «відходить». Поступово перестає бути «ненормальним», поступово вливається туди, де всі такі «як треба». І ось вже розповідається про конформізм, з відчаєм таким, з болем розповідається, відчуваю, що то справжнє, що то мене пре. Література — це як трава (про яку Жадан теж багато писав). І він знає, про що пише  якщо трава «вставляє» — то «вставляє». А якщо ні — то хоч ти раком встань та каструлю на голову начепи — кайфу не буде і все тут. Можна обманювати оточуючих, хизуватися там всякими модними слівцями про «сучасних модерністських письменників», що ото їх творчість почитаєш — і здохнути з нудьги можна. Себе не обдуриш. Або тобі кайф — або ні. Це як деяким людям трава взагалі не вставляє — скільки їх не розкурюй, скільки «паровозиків» не задувай — все то буде галімий пєрєводняк. Ну не любить їх трава. треба їм щось інше пробувати — так і з літературою, та з рештою — і з усім в світі.

Ось читає Жадан, розійшовся, між паузами ми аплодуємо так нічогенько. Ну, закінчив він зі своєю анархією, задавайте питання, каже.

Стали питати його — так про всяке-різне, я не дуже запам’ятовував. І тут горбань тягне руку і починає: а чи правда що ви пишите тільки для підлітків? Та чого у вас така примітивна література? Скрізь секс, травка, п’янка та інша аморалка, а чого ви взагалі це пишите — отаку хуйню поніс. Я злий став як сатана, от, думаю, кайфоломщик сраний. Бачу — його ніщо не торкнуло. Ну ніщо зовсім! Він все з ноги на ногу переминався та ждав поки питаннячка свої слиняві кидати почати. Отут я й зрозумів що від нього тхне заздрістю. Не люблю ці американські заморочки — але невдаха він повний, з гіршого підрозділу невдах — заздрісників. Чую, його аж крючить, що це Жадан стоїть і своє читає, і читає прикольне і про прикольні речі (бо він, той горбань, я певен, сам щось собі пописує, заздріть стопудово)

І замість злості такий жаль мені до нього прийшов. Іноді людина каліка, долєю ображена — а не наволоч. Навпаки, щира та добріша за «нормальних». А цей, навіть не до кінця горбатий, так сутулий дуже — а таке гівно. Паскудне в нього, напевно, життя. Його ж дійсно нічого не заціпило! Не прикидається! Та невже ж ти ніколи травку не курив? (ну то ще ладно, проїхали, невже ж ти з друзями шмурдяк якийсь дешевий з горла не пив? Невже дівчат, вибачаюсь, не трахав? Не сміявся, не дурів по різному з друзями-пацанами? Невже тобі ніякої радості немає? Що ж ти за потвора така темна?

Коротше кажучи, ніяково аж всім трохи стало. Жадан все перевів на жартики, більш менш вдало — загалом всі його підтримували, так що горбань отримав копняка під сраку, фігурально висловлюючись. Пішов собі. Я подумки послід його гидкий змахнув та врешті решт всівся на бетонку по-турецькі, а то заманався вже стояти.

А тут ще на останок якесь лисе чмо вискакує збоку і теж таким агресивним цапиним голоском: чи порівнюєте ви себе з російським письменником Сорокіним, який називає себе «калоєдом» — саме так і ляпнув, не брешу!

Ну все, думаю. Пісець рожевий пухнастий. Як у тому фільмі: «дядя, ви дурак?» він би ще Жадана з де Садом порівняв — а що, і той і той книжки написав, є щось спільне.

У Жадана аж очі трохи вирячились таких розкладів він не чекав, це точно.

Ну, коротше кажучи, відбрехався він і від того лисого чмиря  публіка була на боці автора.

Поки не забув: коли я книгу у нього підписував, єдине що йому сказав — що все про Сорокіна — то фігня. Він так знічено трохи плечима знизав і трохи всміхнувся, мовляв — сам дивуюсь. І сказав, що теж не бачить нічого спільного.

А ще поки не забув: мені ця історія про «amour de trois» «Мрійників» Бертолуччі нагадала. Дуже схоже, і хлопець там один від них віддалився, скурвився. І зірочка з Мао і назва цитатник підозріло скидається на посилання на тих же мрійників.

Ну гаразд. Починає Жадан читати поезії свої. Вже розкочегарився на повну. Я сиджу, слухаю, пальцями бетон трохи так мацаю — і ввижається мені, що я в якомусь басейні бетонному, що навкруги — прозора зелена вода, що я дихаю тією водою — і разом з віршами вона у мене входить. Все ритмічно так, пульсує потрохи. Я ж кажу — головне кайф упіймати а Жадан читає, голосно, класно. А за ним відчинене вікно — і на Карла Маркса виливається українська прикольна поезія, чи було таке досі, чи чув цей проспект щось подібне до цього — не знаю.

Дуже жаль було, коли закінчив читати. Потім підписав книжку. Поряд крутився якийсь бритоголовий у футболці з цитатою Махна та символікою «братства». Яким боком анархізм до цього «радикально-православного-хєр-знає-якого» братства корчинського — я без понятія. Юзають бідолаху Нестора хто як захоче. Але то все пусте. Поезія — от де сила.

Я вийшов на вулицю. На автоматі купив цигарок, курю — а в голові все дим та вірші. І йду так по Маркса. Назустріч люд суне, хтось вже п’яний в сраку, хтось по справах ще біжить… всі щось несуть: зонтики, пляшки з пивом, газети, портфелі, сумки, пакети з магазинів — а я йду і несу лише тоненькі книжечки з українськими віршами — але мені так класно

P.S. «Тіко жиш не Ганс-н-Роузес, напевно, а таки Секс Пістолз» як правильно абсолютно мене виправив один друзяка пістолз «анрши ин юкей» звичайно, вибачаюсь, бєс попутал на кампі грали ганс — от я й тиснув автоматом.

Sparrow hawk

Фото Ігоря Петровського спеціально для Арт-Вертепа

Додав Art-Vertep 19 червня 2005

Про автора

Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози.