Учасники

Автори / Юрій Андрухович / Література династійна

Шкода, що вони не роблять цього разом, бо спільна презентація відразу двох популярних українських письменників — батька та доньки, Юрія та Софії Андруховичів — могла б зумовити особливий сплеск читацького зацікавлення.

Тим паче, що Софійка є однією з героїнь книги «Таємниця», яку її автор, Юрій Андрухович, найближчим часом презентуватиме по всій Україні.

Цей роман мало схожий на літературний твір. Ще восени, під час минулого львівського Форуму видавців, Юрій Андрухович, відповідаючи на читацькі запитання, заявив, що знищив текст свого нового роману. І ось тепер вийшла ця книга, історію виникнення якої докладно описано в передмові («одній із можливих»). Це сім дисків розмов Юрія Андруховича з німецьким журналістом Еґоном Альтом (читачеві залишається лише вірити авторові на слово, що така постать справді існувала). Альт записав розмови, щоб видати після смерті Андруховича. Але сталося так, що через декілька місяців після запису журналіст загинув в автокатастрофі. І тоді Андрухович вирішив опублікувати наговорене сам: «Мені знадобилося трохи пожити із цією історією, звикнути до неї, час до часу переслуховуючи з дисків особливо улюблені й особливо зненавиджені шматки. Других — додам для ясності — виявилося значно більше. Врешті, десь наприкінці літа, я дійшов висновку, що не маю іншого виходу: аби від цього звільнитися, мушу зробити те, чого не встиг зробити він, тобто видати це книжкою. При цьому я довго переконував себе, що це може виявитися потрібним не тільки мені.

Усю осінь 2006-го я розшифровував наші розмови (переважно власну, іноді нестерпно багатослівну балаканину) та переводив їх у письмо. При цьому його задум поступово ставав моїм. Хоча, з іншого боку, що мені насправді відомо про його задум?»

Автор зберігає цю гру в інтерв’ю із самим собою протягом усього тексту. Це спогади про автентичні події, найінтимніше та найвідоміше із життя самого автора та всієї країни (а точніше декількох країн) за останні десятиліття. Мабуть, до цього тексту і слід ставитися саме так — як до документа епохи, що має наштовхувати на спогади і роздуми, а не лише як до літературного твору, в якому на першому місці опиняються авторська фантазія та стилістика тексту. Презентаційний тур, який організувало видавництво «Фоліо», в котрому декілька днів тому побачила світ «Таємниця», називається «Харків-Ужгород: таємний транзит». Тур розпочався в Києві та триватиме до 27 квітня. В маршруті — 10 міст: Харків, Дніпропетровськ, Херсон, Одеса, Острог, Рівне, Івано-Франківськ, Київ, Львів (25 квітня), Ужгород. Ведучими вечорів будуть не менш відомі українські літератори: Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Тарас Прохасько. Презентації в Києві та у Львові складаються з двох відділень. У столиці літературні читання доповнив концерт польського гурту KARBIDO, разом із яким Юрій Андрухович записав диск SAMOHON. У Львові презентація пройде в Палаці культури ім. Г. Хоткевича, концертну частину забезпечує «Мертвий півень». Останній, до речі, також доволі часто згадуваний герой роману «Таємниця».

Але повернімося до теми династійної літератури. Ось, для прикладу, один із фрагментів роману, в якому описано участь шестирічної Софійки в польській Помаранчевій альтернативі:

«Попереду бобик із якимось начальником і мигалкою, а далі цілком незрозумілі сіро-брунатні плямисті почвари на колесах, бойові машини завбільшки з бетеер, причому явно наїжачені стволами. І таких з десяток. Софійці ще немає семи, і вона цікавиться, що буде далі. Ми з Ніною тримаємо її за руки, і ніхто не знає, що відповісти. Але нам не хочеться звідси нікуди йти: по-перше, де ще таке побачиш у прямому ефірі, по-друге, як глядачі ми нічим не ризикуємо. Колона зупиняється метрів за сто від сидячих на асфальті демонстрантів, більш-менш нарівні з нами. Начальник у бобику вдається до гучномовця. Він вимагає звільнити проїжджу частину та мирно розійтися — в іншому разі будуть застосовані armatki wodne. У відповідь сидячі одностайно свистять. Начальник повторює своє заклинання вдруге, бо так йому велить службова інструкція. Сидячі свистять удруге, але ще одностайніше. Стрийко Роман пояснює нам, що зараз буде третє і останнє попередження. Так, ніби коментує тенісний матч. У 30-ті роки він був чемпіоном Станиславова з тенісу та пінґ-понґу. Начальник і справді виголошує свій магічний текст утретє. Стрийко задоволено дивиться на нас і каже: ну от. Сидячі втретє відповідають свистом і гамором, потім на мить усе замовкає, тиша. А тепер вони вистрелять, каже Стрийко. Стволи на баштах повертаються в наш бік. Я навіть устигаю зрозуміти, по кому вони вистрелять. Тобто я ще тільки встигаю, а в живіт мені вже хуячить такий приголомшливий струмінь, що я майже валюся з ніг. Тепер ясно — каральну акцію вони вирішили почати з мирного населення. Усі три попередження начальника-гучномовця стосувались і нас».

Але найважливішим є, безумовно, не ілюстрації, а все ж таки текст. Тому для порівняння — уривок із «Сьомги»: «Я встала і пішла за шостим пивом. Тоді опинилась на ґанку. Вибравши собі місце біля якоїсь приємної пари, я сіла і всім посміхнулась. Всі по черзі задавали мені запитання: „Як тебе звати?“ і „Звідки ти?“ На будь-яку мою відповідь вони вигукували: „Wow! That’s exiting! Unbelievable! Incredible! That is just fucking fantastic!“ Софія? Wow! З Івано-Франківська? Cool! Марія? That’s nice! Із Сімферополя? Oh my Goodness! Сніжана? That’s unbelievably exiting! Альоша? Such sweet name, Aliosha! Дехто із них думав, що моє ім’я — Андрухович, а живу я в Македонії (яка є частиною Чорногорії) в місті Софія. You are lucky, Andriukovich, I’ve never been to Europe!„

Наталка Сняданко, “Львівська газета» 

Додав Art-Vertep 11 квітня 2007

Про автора

Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську.