ІЗ ГЛИБОКОВРОТІ ГЛИБОКОВДУШУ

стронґовський
Глибоковроті

СТРОНҐОВСЬКИЙ. ГЛИБОКОВРОТІ

“Молодий, але вже знаний” і чарівно нескромний житомирянин Ілля Стронґовський пише власне прізвище з малої літери, чим уподібнюється поетові початку ХХ століття е.е. камінґзу. Власними ж віршами стронґовський не нагадує нікого, принаймні, якщо глибоко не копати. А позаяк народна мудрість каже “можу й не копати”, то і ми не будемо – це вже хліб для серйозних і бородатих літературознавців.
Єретично-еротична збірка “Глибоковроті” (ось і назва відповідна) більше схожа чимось на роздрукований блоґ, чимось на збірку премудростей на щодень, а подекуди – навіть на іронічний молитовник. Лаконічні й дотепно-колючі стронґовські мудрості, по одній на сторінку, сповнені передусім намагання вхопити себе за хвіст чи поаплодувати самому собі однією долонею. І це йому подекуди вдається. Як і належить порядним премудростям, вони не всі мудрі, але переважно оригінальні. Починаючи з “О діво висушених квітів/ молюся тобі доки ще не зірваний”, несподівано закінчуєш на “файний гербарій. Сама збирала?”. На цьому цитування припинимо. Адже краще особисто прочитати ці майже двісті сторінок самостьобу і вимірювань самооцінки, “арманіддонів” та “маца-вестернів”, монологів і медитацій.
Поет стронґовський – сам собі Пігмаліон і Галатея, сам собі невичерпний матеріал для поезії, сам зосереджено і натхненно препарує власний світ. Як від будь-якого хірургічного втручання, йому, поетові-хірургу-пацієнту, буває боляче, про що він у процесі препарування ж і повідомляє. Результати розтину варті всіх зусиль – поезії збірки “Глибоковроті” пробираються глибоковдушу, примушують переживати, візуалізувати, сміятися (часом крізь сльози), цитувати прочитане знайомим (а якщо бути чесними, то і малознайомим), а зрештою – ще раз і ще раз до них повертатися.
Утім, результати розтину не завжди мають апетитний вигляд, та й однозначно хвалити стронґовського – означає зробити йому недобру послугу. На те й збірка перша, і поет молодий, щоб не перехвалювати, а критикувати і, головне, застерігати від помилок. Побажання цього разу – ретельніше добирати вірші до збірок. Адже краще менше, але якісніше, а за якийсь час фанати й за збірки раніше не публікованого гризтимуться. Найбільшу ж помилку стронґовський може скоїти, якщо йому забракне сили стібати свої болі, і зрештою він перекваліфікується на “серйозного” поета. Якщо так станеться, українській поезії і її читачам буде дуже прикро. Адже шарм сумного клоуна вмить розчиниться, і на місці яскравого власною гіркотою стронґовського з’явиться черговий пацієнт доктора Захер-Мазоха, вічноблідозелена і нудна інкарнація Шарля Бодлера з його давно остогидлими дохлими коняками.
Читацьке коло збірки “Глибоковроті” можна чітко окреслити. Отож, поезії вам сподобаються, якщо: ви любите бітників, Володимира Вишневського і вищезгаданого камінґза; ви знаєте, що таке метастази, ґінунґаґап і соус лечо; ви вірите в діда Мороза і внутрішню красу. А не сподобаються, якщо: ви Свідок Єгови; ви не любите дивитися в дзеркало, боячись побачити там власну криву пику; і якщо ви ніколи не патраєте власні стереотипи в пошуках свободи волі. Вибір за вами.

Коментарі

Залиште коментар