| |
 Гімалайські спостереження з роверового сідла
текст: Марія ЗАВІРЮХІНА
фото: Олексій БЛАЖЕВИЧ
(Матеріал подається в скороченні)
Індія — країна слонів та мавп, країна, де ростуть величезні крислаті пальми, де можна наїстись за 50 рупій (приблизно 5 гривень) по самі вуха, де люблять туристів і вважають їх мало не священнішими за корів... З іншого боку — гепатит А, дифтерія та ще купа хворіб... Фрукти рекомендують мити окропом і чистити, воду пити тільки з бутлів, а спати виключно на своїх простирадлах. Усій цій стандартній інформації треба вірити. Але ж завжди хочеться перевірити на власному досвіді.
Намасте, туристе!
Тож якось узимку група українських велосипедистів поміняла купу грошей на папірці з безліччю незрозумілих позначок — квитки на рейс до Делі. Дорога виявилася довгою: літак, поїзд, машина. Загалом — три доби. Якою ж була радість, коли нарешті з’явилася можливість зібрати свої велосипеди та виїхати на маршрут власним транспортом.
...Прокинулися о 6-ій ранку у місті Шимла (північний штат Індії Хімачал-Прадеш) — над Києвом ще й світанок не жеврів. Місцева природа зустріла нас дощем, похмурим небом та довгим підйомом. Зате кожен індієць, побачивши білого туриста, вважав своїм обов’язком вітатися з гостем. Водії ж машин не могли кричати на весь ліс «Намасте!»
…У передгір’ї Гімалаїв, де стелився наш шлях, дуже часто зустрічалися дерева, всипані цвітом: синім, жовтим, помаранчевим. Над величезною прірвою, повз яку ми довгий час їхали, ширяли птахи. Одного разу побачили декілька зелених папуг. Було дивно спостерігати цих пернатих у вільному польоті над гірським водоспадом, а не у клітці чи на карнизі для гардин.
…Цілий день траплялися місцеві мешканці, котрі несли до своїх хатин сіно чи дрова. Ми їх називали їжачками. Ззаду було видно стіг сіна з маленькими ніжками. Люди збирають дрова за 5-10 кілометрів від своєї оселі і тягнуть в’язанки на собі. Працюють у селах всі, навіть зовсім старенькі бабусі. Іноді зустрічали жінок, які у свої 80 років носять такі «копиці» хмизу, що наші жінки не завжди в 50 піднімуть.
Нічліг і природна гаряча ванна
…Наш нічліг вже зовсім близько. Таттапані — невелике село, розкинуте вздовж скельного берега річки у мальовничій долині. Можна було обрати ночівлю в одному із трьох ґестхаузів (садиб-притулків). Залишилися в невеличкому будинку, де добре знали англійську: приємно, що можна було хоч якось порозумітись. Індія була британською колонією, проте у гірських районах дуже часто люди англійської не знають.
Ввечері група подалася на розвідку довколишньої території і виявила, що неподалік ґестхауза поруч з невеличким будиночком є гарячі джерела. (А трохи далі від населеного пункту знаходяться старі ванни, що наповнюються водою, підігрітою самою природою). Ймовірно, колись у цих місцях була сильна повінь, бо половина будинку просто-таки висить над прірвою. З-під фундаменту стирчить тонка труба, з якої б’є гарячий струмінь. Наші ЖЕКи можуть позаздрити природним водним ресурсам Індії: чиста, не хлорована і завжди гаряча вода в горах зустрічається мало не в кожному другому селі.
Контакт із хвостатими
…Поки ми обговорювали минулий день, мавпяча родина перебралася на наш берег. Ось одна шмигонула у хащах, друга вистромилась із кущів, потім декілька залізло на дерево. Мавпи — у живій природі і так близько. А чому б їх не погодувати? Годинні намагання «посла» від української спортивної команди знайти спільну мову з тваринами нарешті дали певний результат. На контакт пішли дві мавпи. Стара, навчена досвідом, боялася підходити близько і їжу не брала. На посмішку (звірам не можна показувати зуби) вона відреагувала гарчанням, злісним оскалом, навіть пробувала накинутися. Чесно кажучи — страшно. Адже мавпа була досить велика, з довгими пазурами, з гострими зубами. Молода виявилася набагато комунікабельнішою. Спочатку придивлялася зі своєї гілки до їжі, що лежала біля ніг людини. Тоді, подумавши трохи, почала спускатися. Посиділа на нижній гілці дерева. І нарешті стала повільно наближатися до спокуси, зберігаючи при цьому обережність — чи це бува не пастка. Та як тільки дісталася до страви, вхопила її і прожогом кинулася назад на щонайвищу гілляку, де і взялася ласувати у спокійній обстановці. Ніяк не вкладалося в голові, що цих життєрадісних, звичних до просторів тварин людина може засадити в клітку... Так завершився перший активний день у Гімалаях.
Рохтан — «вершина» мандрівки
...Дорога нестримно йшла вгору, і через 10 днів ми наблизилися до найвищого перевалу нашої експедиції — Рохтан (4000 метрів). Затримавшись у Маналі — останньому місті перед перевалом, група почала складати план штурму. Місцеві сказали, що перевал сильно засніжений і дороги там зовсім немає. Підтвердження можна було знайти досить легко: місто зусібіч оточували снігові вершини. За перевалом чекала долина Лахул, славна пейзажами, які просто таки зачаровують мандрівника. Хотілось туди доїхати, але не було жодної гарантії, що сніг не стане на заваді. Залишалося ризикнути. Наступного ранку ще затемна виїхали з Маналі. Сіра дорога невпинно тягнулася вгору, місцеві жителі спали. Та зійшло сонечко і життя здалося значно веселішим. Дорога запістрявіла різнобарвними пейзажами: ліси, гори, ріки, водоспади... Природна краса освітлювалася теплим яскравим сонцем. Але загалом холоднішало. З’явився сніг, лід, калюжі вкривала крига. А коли роверисти піднялися на висоту 3500 метрів, під колесами вже була суцільна сніжна ковдра, а навкруги — замети, іноді до 10 метрів заввишки.
І ще трохи інформації
Двотижневий велотур Гімалаями вам обійдеться приблизно в 900 доларів (включно з оформленням візи, транспортом, страхуванням, послугами інструктора і провідників, проживанням та харчуванням).
Вартість перельоту Київ—Делі—Київ складатиме від 620 до 800 доларів, залежно від того, через яку туристичну компанію оформляти квиток. Вартість же місцевих переїздів по території Індії дуже залежить від вашого вміння торгуватися.
Перед поїздкою до Індії рекомендують зробити щеплення від гепатиту А та черевного тифу. Але офіційно вони не є обов’язковими…
на початок
| |