Стародавні Колядки-Щедрівки на листках Гомону:

• А вдома дома Пан Дурула
  
• А в Горі в Горі в Глибокім Зворі
  
• Дай Тобі Боже в Городі Зілля
  
• Ой Коню Коню я Тебе продам
  
• Ой Сивая та і Зозулечка
  
• Ой сів Христос вечеряти Щедрий Вечір
  
• Ой у Полі при Дорозі Щедрий Вечір
  
• Ой у Полі Полі Василечко оре
  
• Ой чи є чи нема Пан Господар Дома
  
• Ой чий же то Плужок так рано вийшов
  
• Павочка ходя Пірьєчко роня
  
• Стоїть Явір Зелененький
  
• Там в Виноградку в Зеленім Садку
  
• Там за Дунаєм Музиченьки грають
  
• Там на Річці на й Ордані
  
• Чи Дома Дома Старший Братику
  
• Щедрик Щедрик Щедрівочка (4)
  

Книжні, церковні пісні.

„В деяких околицях народ зовсім перезабув стародавні колядки світські, а співає тільки ті книжні, церковні.“ (Ів. Франко)

Дослідники, — Михайло Грушевський (Історія Української літератури), Сергій Єфремов (Історія Українського письменства), Іван Франко (Наші Коляди) та інші, — пояснюють, як християнська церква в Україні веде „безупинну війну з народом“ та його звичаями.

З 17-го століття церковні чинники в Україні намагаються витіснити та підмінити стародавні Святочні пісні, Колядки та Щедрівки, — християнськими піснями з біблійно-євангельськими образцями та розвитком подій, які поширюють під старими назвами коляди, колядки. Авторами цих пісень були братчики, монастирські послушники, дяки.

Є люди, які не підозрюють існування Старовіцьких народних коляд, говорять про прадавній звичай колядування і співають церковні вірші, яким щонайбільше сто-двісті, од сили триста років, або сучасні авторські пісні.

Ангел Божий із небес


Ангел пастирям мовив


Бог предвічний


Бог ся раждає


Божий Син днесь народився


Божий Син днесь народився (2)


В Вифлеємі днесь Марія





В Вифлеємі днесь предивна


В Вифлеємі тайна


В вифлеємській страні


В яслах лежить


Весела світу новина


Весела світу новина нині


Возвеселімся всі разом нині


Вселенная, веселися!


О Предвічний Боже


Послухай нині


Предвічний родився


Прийдімо всі до шопи


Прилетіли ангелята


Радуйтеся всі люди враз!


Разом нині прославім


Стань, Давиде, з гуслями


………………………………………………………

Часом існування Стародавніх коляд засвідчується лише кількома „канонічними“ зразками, які постійно виконуються („Щедрик“, „Ой, сивая та і зозуленька“, „В полі, полі плужок оре“...).

Церковні „коляди“ поширювалися й поширюються усно, в рукописних збірниках „кантичках“ і в друкованих збірниках. Вони відомі в Україні лише з ХУІІ століття.

Перше видання почаївського „Богогласника“ 1790р. містить біля 250 церковних пісень, серед яких чимало „коляд“. Пізніше церковні „коляди“ друкують у різних виданнях, окремими збірниками, часто під назвою „Колядники“.

Серед недавніх прикладів — КОЛЯДИ, або пісні з нотами на Різдво Христове (Друкарня оо. Василіан. Торонто, Онтаріо 1965. 144с.) : тут знаходиться 80 церковних пісень, поданих під виглядом Коляд. Або розділ „Коляди“ серед пісень „Молитовника“, виданого у Римі 1991 року стараннями міжнародної організації „Церква в потребі“ з нагоди повернення кардинала Любачівського, глави Української католицької церкви, до Львова.

Зразок замішання у світовому Мереживі — наступна сторінка : www.infoukes.com/culture/music/samples/kolyadky .

Чимало сучасних співаків виконують як колядки виключно або переважно книжні, церковні твори, або сучасні поетичні твори на християнські теми або на теми спротиву, далі сприяючи замішанню.

Вістку голосить (Слова, музика: М. Копко)


Вітай, Ісусе (Слова: о. В. Матюк)


Во Вифлеємі нині новина (Слова, музика: о. Нижанковський)


Во Вифлеємі нині новина* (Слова, музика: о. Нижанковський)


Землю Юдейську (Слова, музика: о. В. Стех)


Коляда: Народився Бог на санях (Слова: Богдан-Ігор Антонич. Музика: Василь Жданкін)


Нова радість стала*** (про Помаранчеву Революцію)


Нуте, нуте, браття-сусіди (Слова, музика: В. Митюк)


Сумний святий вечір, в 41-ім році (на мелодію "Нова радість стала"", також є відміна в 46-ім році)


Той, хто... (Слова, музика: Танок на майдані Конго)


Cвята ніч (Слова: Fr. Joseph Mohr. Музика: Franz X. Gruber. Переклад з нім.: невідомий)


Тиха ніч, свята ніч! (Слова: Fr. Joseph Mohr. Музика: Franz X. Gruber. Обробка-переклад з нім.: невідомий)


Щедрик (Вжито існуючу назву традиційної пісні. Слова: Олександр Богачук. Музика: Іван Сльота)

Пісні на християнські теми прижились і користуються любов’ю, а також співчуттям, оскільки в Україні довгий час було заборонено релігійні тексти Українською мовою. Тоді такі пісні співали і як політичний виклик пануючому режиму. Їх сприймали як альтернативу духовній порожнечі офіційного ладу і вони перетворились на патріотичні та релігійні символи, або символи західної демократії, яку мають Українці діаспори і до якої як конечної цілі можна прагнути в Україні.


ВИСЛОВЛЮВАННЯ: Безупинна війна з народом.

У тім вибухові життєрадісности на Свят-Вечер, у цій потребі виявлення щасливих почувань серед сім’ї і в бажанні втягнути до того усе, що живе, криється як-раз глибока ідея Свята Різдва. А без сумніву сплітаються тут зараз обидві ідеольоґії, старовіцька й християнська. Нарід дуже справно згармонізував Первовічну пісню Всесвіта з радісними піснями про народження Спасителя Ісуса Христа. (Кс. Сосенко)

Нікуди очевидно, не витратило стільки енергії всяке начальство, як на безупинну боротьбу з народними звичаями та на їх заборони, на зразок наведеної. Од перших книжників почавшись, війна проти народних звичаїв тягнеться аж до нашого часу, коли духовенство й поліція так само розганяли "богомерзскія збори" — Колядників на Різдво, ігрища на Купайла і т. ін. Над поезією народу, над його совістю, естетичними смаками та вподобаннями увесь час тяжку роблено нетямущою рукою операцію. (С. Єфремов)

Правда, ні викорінити до краю народну поезію оці вічні картання та заборони не здолали, ні навіть убезпечити саме письменство од впливу тієї поезії не могли. Нема більш безнадійної справи, ніж боротьба з побутом, як і нема, може, нічого більш сталого, як ті устояні форми життя, що змінюються тільки поволі і самі собою під впливом нових обставин, але ніколи під впливом самих заборон та наказів. Знов же й одгородитись казаннями од живого життя — річ неможлива, і вже сама неугавність отих чернечих нарікань як найкраще свідчить, що то була просто таки Сізіфова робота, ота безупинна війна з народом, і що народ задовольняв таки власними силами свої естетичні потреби, цураючись книжної моралістики, або по-своєму її переробляючи. (С. Єфремов)

У Вишенського, наприклад, маємо громові промови проти народних звичаїв, знову ж таки з вузькоклерикального погляду християнського аскета. Ось яку дає він картину народних "гріхів", аргументуючи й свою проти них зневагу.

— Коляди з міст і сіл ученієм виженіте: не хощеть бо Христос, да при Його рождестві диявольськії коляди місце мають, але нехай собі їх в пропасть свою занесеть.

— Щедрий вечір із міст, із сіл в болота заженіте, — нехай з дияволом сидить, а не з християн ся ругає.

Не допомогло палке слово афонського аскета, бо трохи згодом уже Галятовський так само обурюється проти Весільних, Купальських та Різдвяних, як він каже, "розпусних" пісень. "Духовенство, — пише Галятовський, — силкується викорінити оті забобони своїм словом, та його не слухають; через те треба, щоб забороняли їх ще й світські власти». Галятовський тільки висловив цим потаємну думку духовенства, що не раз потім оберталось до влади з проханнями заборонити ті або інші народні звичаї. (С. Єфремов)

У піснях зложив нарід свою сповідь, відкрив свою душу, виявив свободолюбні змаганя та зобразив вірно свою вдачу. Через народні піснї вчимо ся пізнавати людську душу, учимо ся розуміти і любити людей та цінити в кожній людині те, що в нїй є людського. Народні піснї — се неначе національна б і б л ї я українсько-руського народу, се книга мудрости, у якій зложив нарід плоди свого довговікового досвіду.

Християньске духовенство в інтересї церкви старало ся викоріняти серед народу давну віру, заказуючи і виклинаючи стародавні обрядові піснї, як „бісовскія пінія“ або приноровлюючи сї піснї до християньских сьвятих і празників. Таким чином заведенє й розширенє християньскої віри спинило розвій давної релїґійної поезиї, а само християньство не змогло уже витворити у нас своєрідної національної поезиї релїґійної. (Ст. Дубравський)

Християнство, що достроїлося ... до давніх звичаїв, не змогло і доси вируґувати зовсім цього дохристиянського вірування, цього обожання природи, і народ ще доси в більшості має більше розуміння і прив’язання до предківських переконань, ніж до християнських незрозумілих і неприступних засад. Ще нині є околиці, — не лише на Поліссі, — де народ не розуміє майже християнства і не старається зрозуміти, а живе в переконаннях дохристиянських наших предків.

Народ ... не дається легко переконувати, хіба, що сам наглядно переконається. Цьому завдячуємо, що наша народна давнина не затратилася, хочай її і чужі і свої завзято викорінювали як „бісовскія плясанія“.

Богато зібраних мною пісень та етноґрафічних записок забрала мені польська дефензива при богатьох ревізіях і відібрати їх ніяк не можна. Жаден уряд в Польщі не знає, де поділися річи забрані при ревізіях (М. Миханько)

Сього нашого старого календаря не маємо в його повній і чистій передхристиянській формі і мусимо рахуватись на кожнім кроці не тільки з спустошеннями і виломами, але і з змінами, перебоями і переносами, спричиненими в старій системі церквою і церковним календарем. Гострі заборони, напади, погрози, котрими духовенство било по святах, які не встигли себе зв’язати в тій чи іншій формі з святами християнськими, поставити свої останки під їх протекторат або асимілюватися з ними, — факт загально відомий. Від «Слова о казнех божіих» до Івана Вишенського, і відти до ще новіших консисторських наказів ми маємо безконечний ланцюг сих церковних, єрархічних уїдань на народні свята взагалі, і спеціально ті, які носили на собі особливо яскраві прикмети натуралістичного світогляду або зв’язані були з свобідним паруванням молодіжи. І настільки ся війна була успішна, що тепер ми часом з сих інвектив тільки й можемо зміркувати, які великі прогалини поробила тут церква, знищивши одно, друге покривши і замінивши християнськими обрядами, третє звівши на чисті посмішки й пародії. (М. Грушевський)

Про вірність Українців традиціям своїх предків у збереженні старовинних звичаїв та обрядів свідчить також і донос священика Василя Качуровського із с. Церковиці на Чернігівщині у 1774 р. Цей слуга божий повідомляв, що його прихожани і їх діти кожного року співають веснянки, відправляють якихось русалок, прославляють співом ідола Купала, а напередодні свята Хрестителя Іоанна Предтечі палять по вулицях вогонь з купальними піснями й танцями. Це свято, як пише священик, народ відзначає «с великою осторожностью и почитанием». I хоча він як священнослужитель закликав забути названі народні обряди, лякаючи прихожан гнівом божим, однак не міг нічого вдіяти — селяни міцно трималися своїх предківських звичаїв і говорили:

“Се із віку так і не у нас одних, як ділали, так і ділати будем”.

Про настрої народу, його спротив церковникам свідчить дотепна народна інтермедія „Супліка або замисл на попа“, дія якої відбувається у другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні. „Супліка“ – це своєрідна скарга до архієрея („хурхурея“) на молодого попа, який не поділяє предківських звичаїв, бореться із „забобонами“ народу, примушує прихожан ходити в церкву й спокутувати гріхи. Тому невдоволена громада звертається до дяка з таким проханням:

Візьми лиш каламар і перо та напиши круто,

щоб наділи на нашого попа залізнеє путо...

Ой пиши, пане дяче, що не велів челяді колядувати,

на вулицю ходити і на купайла через огонь скакати,

об клечини заказав вінців робити

і в тих вночі на воду до річки носити.

Не вольно вже парубкам з дівчатами гуляти.

По чім же вони будуть молодість свою знати?

А празників наказав стільки, що, може, з півкопи буде.

І щоб кожного свята ходили до церкви люди.

А коли ж, пане-свате, будемо робити,

як станемо щосвята до церкви ходити. (Ю.Климець)

Коляди у Гуцулів: Народ — не бики.

Станїславівский владика був остро виступив перед кількома роками против наших звичєїв колєдницких и против наших колєд, кажучі: "То поганцкий звичєй колєди! А шє такі, єк ту у вас на Гуцулах колєди, то вже цїлком ни хрестіянскі, а ті ваші звичєї то безбожні, єкі ви виробєєте в колєдниках". — Заборонив остро попам пускати колєдники після нашего давного звичю, лиш аби ишли так, єк туда на долах дес кажут, шо ходє колєдуючі, отєк буком молотїчі, з одної хати раз два до другої.

Попи и так ни дуже були до наших гуцулских звичів добрі и дивили си кривим оком на нашу моду, а тепер єк дав їм владика потуку, то вни вже цїлком гадали, шо вже все перевернут з окрашем. Але то гов! Нарид ни бики, звичь, обрєд старовіцкий — то ни мітуса.

Заказали попи на Риздво, отєк ни поледви з почєтком 1907 року, ити колєдникам з набутками. Заказали скрипку, тримбіту, плєс, гулянє на колониї й співанки гуцулскі — одним словом кажучі сказали, аби ходили по церковному, побожно, так єк ходє колєдники по долах.

Господи, шо то си завів за рейвах, най лиш Бих борони. Зачєли всї люде говорити, шо то вже попи хотє віру скасувати нашу давну, бо в нас говорє так, шо доки писанки пишут и доки колєдники ходє, то доти и наша віра руска буде на світї. В деєких селах цїлком си сперли люде ити колєдувати на церкву, а пишли колєдувати після стародавного звичю, але на свіцкі цїли. Знов в деєких селах попи боєли си дразнити людий и мало шо сперали, а порештї пустили після гуцулского звичю говорєчі: "Идїт, єк собі хочете, то нас ни обходи, бо ми вам ни позволєємо жєдних набутків". — Але колєдники на це ни фівкали, лиш робили своє. Єк ходили після давних звичєїв, так ходє й тепер, лиш ни вид дуже давного чєсу в деєких селах скасували колєду брати, то є, хлїб й зерно, а то через то, шо говорєт, шо тепер тєжкі чєси, доста й гроший на колєду...

Миколая. Вже вид Ників зачінают люде прирєхтовувати си до колєдників. Кождий ревір збераєт ци, шо май фрунтові ґазди й впливові у тим кутї и вадиковуют мижи собов бирше менче, ци мают ити колєдники, котрий береза має ити в їх бик й здебирше котрі колєдники. Знов усеймовуют собі, де си мают зберати колєдники и в єким порєдку мают ити вид хати до хати, та де має бути розплєс колєдницкий.

Звичєйно тогди на Николи є дві противні партії людий. Одни є за колєдниками, а знов є й такі шо вни є против колєдників. Ни одни є мижи противниками й такі, шо сами би ради ити в колєдниках, але шо вни до колєдників низдалі, або їх люде нинавидє и через то їх ни берут нїколи, а їм за се кривда и тимунь вни адикуют проти колєди, але однако инчими шпітаками, бо прилучюют ци до скупиндрясив, шо шкодуют пара корон на кошт; а знов єк идут вже колєдники, то їм ни випадат ни приймати колєдників и тимунь говорє проти колєдників отими бирше менче словами:

"Тепер всєка біда нам доста вже доколєдовує, на шо нам колєдників? То все драчя, кошт па громаду. Пип казав нам нираз, шо то би бирший був хосен, єк би ти гроші люде добровилно без колєди зложєли до церкви, шо би хто втєкав дати. То би красше було. А так то ни колєди, але гріхи"!

Та однако звичєйно прихєльників колєдницких є бирше и перекричюют противників, бо нираз и до острих сварок приходи мижи одними и другими. ІІрихєльники говорє:

"Гі на вас! Устидайте си! Ви ни хочєте вже того, шо сми диждали, шо обходили наші дєдї й предїди. Нам вилно колєдувати, на шо ми хочємо, а ни кончє гроші обертати на церкву. Нам тут пип ни до розказу, але ми сами. Єк ни идут колєдники, то за шо, тай на шо нїс бих гроші попови? Ми в колєдники будим ити, тай будим пускати, тай приймати так, єк доси; ни збіднїли сми тим до тепер, тай чій ни пидим в старцї й вид тепер, ійга! Та тілько ходь маємо веселости в серци! А хто нинавиди на колєдники, або єму ни рихт, то най ни приймає, а про него си обийде, бо колєдники мают доста коло кого ходити".

Майже завжде вже по службі на Николи всї си помирє и хотє колєдники пускати. Понайменовуют собі березив, аби на Риздво ни бути сміхом, а берези борше пидмаґулюют собі котре себнїшших колєдників, щоби їх табора була єк найдобирнїйшя.

Кілька ґазд з села входє до попа и кажут, шоби вголосив на нарид в церкві, шо сего року мут ити колєдники и на кілько таборий. Тогди пип по службі оголошує в церкві, шо мут ити колєдники, єк завжде на тілько, а тілько таборий. Люде вже знаючі, шо колєдники мут ити, розходє си в верхє по хатах, широко розговорюючі про сварку над колєдниками та вже з гори вішюючі, єкі то будут колєдники сего року та котрий таборі буде си найлїпше вести.

Різдво. Дуже раненько па Риздво сходєт ци люде до церкви. Ни оден є такий чьоловік, шо майже цїлий рик ни ходи до церкви, але на Риздво йде. Та ни прес побожнисть сходєт си люде до церкви, але через то, оби шош видїти та чюти про колєдники...

Де в єких селах, ... видколи зачєли попи виступати проти колєдників и їх звичєів, богато є так, що вже залишили колєду наокола церкви, и плєс до попа на колєду в попа пид викни, лиш виходит старший брат з дзвинком в руках, подзвонюючі дзвинком, и запрошує людий: "Панове ґазди, колєдникови! Хто би ласкав в колєду, то прошу до попа". Правда, такий звичєй ни вдаєт ци богато людем. Вни на то видповідают мижи собов тяпкуючі: "Ає, кличют до попа, отєк свиний до корита. Икіс тапалаґи пусті позберают ци, шо нима з чім навіть заговорити, а ни то, на шо си подивити. Та ци хя? Бигме так, ни мали бих шо робити та бічі до попа зазерати, може би ику кістку дали? От єк було бувало, то й варт си було подивити, а тепер то бигме нехарь, нима ничьо".

Однако прото ни розходєт ци люде, а богато цїкавах жде, шоби знати, хто в їх бик ме йти в колєдниках.

В попа колєдуют колєдники звичєйно колєду таку, в єкий си згадує про Риздво Суса Хреста та про Пречєсту Дїву. ...

Світські колядники. Попри церковні колєдники, шо гроші заколєдовані повертают на удержанє своєї церкви, єкі богато залежать від попа и через то ни виконуют усї звичєї колєдницкі так, як то бувало здавну та за се ни є так дуже до вподоби людєм. Тимунь ходє й колєдники свіцкі, єкі ни є цілком залежні вид попа и заколєдовані гроші обертают на народні цїли. Вид коли у нас поотворювано Сїчи" й зачєли ходити в колєдниках "Сїчовики", то сих колєдників називают у нас загально скризь колєдниками "козацкими".

"Козацкі колєдники" ходє так само, єк церковні, лишень буйнїшше, бо доконуют всї звичєї давні, шо си людем лїпше подобає, бо нираз говорє люде мижи собов: Єк мут ити "козаки", то бигме тих варт приймати в хату, а церковні боєт ци попа, то тим лиш винесу на двир колєду.

И видколи взєли свіцкі "козацкі колєдники" силу мижи людьми, и зачєли люди лїпше козаків приймати, то й попи позволєт усе потихоньки церковним колєдникам ити після давного звичю....

Закінченє Коляди. Гроші з церковних колєдників виддає си до церкви, де витак пип оголошує в церкві и дєкує людєм и колєдникам, а з свіцких колєдників до чітарнї, де витак на зборах си оголошує и дєкує си людєм и колєдникам за їх добре дїло.