|
У Вертебу слідом за трипільцями
текст: Марія МИКИЦЕЙ
фото: Денис ТРОФІМОВ
(Матеріал подається в скороченні)
...Мільйони років тому землі Тернопільщини були дном моря теплого і безкрайнього. У його первісних водах вирувало життя, мало чим схоже на теперішнє. Потім клімат змінився, прийшов час нових вітрів і нових течій, і море почало відступати, залишивши по собі багато різноманітних скельних утворів (їх називають медоборами) та печер. Історія однієї з таких печер «Вертеби»* унікальна. Вона пов’язана з минулим людства та розширює знання про наших, хочеться вірити, пращурів трипільців, культура яких належить до найдавніших цивілізацій Європи.
Дослідження «Вертеби» почалося з лиса
Писана історія печери «Вертеба» (її ще називають наддністрянською Помпеєю) фактично почалася 1774 року в одному з тодішніх документів згадуються монастир і розташована неподалік печера. Вірогідно, йдеться саме про «Вертебу».
Зате з польської газети «Пчолка Краковська» вже достеменно відомо, що в 1823 році на печеру зовсім випадково натрапив тодішній орендар цих земель Ян Малевський полюючи на лиса. Загнаний, здавалося, звір, мигнувши пишним хвостом між щілинами порід, зник у невідомій людям печері. Керований цікавістю, Малевський спорядив «експедицію» з місцевого люду. Молоді чоловіки прихопили з собою кайло, мотузку, лопату і для підтримки духу кілька літрів вина... Саме з цієї публікації сучасні дослідники трипільської культури у селі Більче Золоте на Тернопільщині знають, що побачили і що знайшли перші її дослідники «велика зала висотою біля 3,5 метра з білими, як сніг, стінами, а біля стін сліди вогнищ, залишені давніми людьми. А також значна кількість посуду, частина з якого мальована мабуть, античної доби...».
Дослідження тривали з 1890 до 1892 року: зверху над входом до печери була споруджена дерев’яна платформа, донизу спускався ліфт і вели дерев’яні сходи. Внизу працювали 15 чоловік, нагорі 9. Довкола розташовувався величезний виноградник Сапєги. З льохів винесли бочки з вином та столи. На них і розкладали знайдені фрагменти та цілі форми для реставрації. Всі матеріали складалися у палаці Леона Сапєги, де таким чином був сформований свого роду музей...
Після століття забуття
Дослідження «Вертеби» відновили у 1996 році працівники Борщівського краєзнавчого музею від міста Борщів до Більча Золотого 18 кілометрів. Оскільки поля, під якими розташована «Вертеба», непридатні до землеробства (вочевидь, на щастя, непридатні), то найбільше, чим змогли теперішні люди їй зашкодити це закидати сміттям. Як згадує директор музею, заслужений працівник культури України Михайло Сохацький, перед початком досліджень з печери вивезли два «КамАЗи» сміття. Потім додалася проблема непроханих гостей, так званих чорних археологів трипільські артефакти, яким понад п’ять тисяч років, не давали спокійно спати не одному «шанувальнику» старожитностей. Але проблему несанкціонованих археологічних розкопок вирішили просто і ефективно при вході поставили міцні залізні двері...
Нині можна сказати, що початкова мета дослідження досягнута. На восьми вивчених кілометрах «вертебського» лабіринту (загальна її довжина складає десятки кілометрів) місцями у непорушеному стані знайдені речі трипільської культури залишки посуду, сільськогосподарських знарядь, кісток тварин, вогнищ. Все це знаки зупиненого часу, наче кілька метрів вище не минули тисячоліття і світ не змінився кардинально...
Два роки тому у Борщівському краєзнавчому музеї відкрито відділ «Печера Вертеба».
Попри знайдений багатий трипільський матеріал на інших територіях України та теперішньої Європи, дослідження печери «Вертеба», безсумнівно, відкрило нову сторінку у вивченні цієї прадавньої цивілізації...
Археологічні розкопки в останні роки у печері не ведуться, тільки роботи щодо її захисту. Але залишається відкритим питання: що у цій темній, вологій печері, де температура не сягає вище плюс десяти за Цельсієм, могли робити трипільці? Маючи розвинене землеробство, тобто достатньо їжі, будуючи глинобитні двоповерхові будинки, які опалювалися, йти жити у мокру темну печеру... Який сенс і яка втіха?..
Зустріч з «Вертебою»
Важко уявити, як виглядали ці місця п’ять тисяч років тому. Хіба що така сама трава і такі самі квіти, стелилися довкола поміж будинками трипільців. І вхід до печери не пролягав крізь таку глибоку вирву, і не було цих залізних міцних дверей...
Отож, спускаємось сходами донизу і збираємося у великому залі, якраз біля того величезного каменя. Перше і найдивніше це темні блискучі стіни. Ось він природний гіпс, якому 20 мільйонів років, у своєму звичному природному середовищі.
Рухаємося одним з тунелів, печерою скаче світло від ліхтарів. У нішах можна побачити і закопчені трипільськими вогнищами стіни, а на зрізах у землі шматочки кераміки, кісток. Зрештою, зараз кожний з нас сам собі археолог, кожний проводить своє маленьке дослідження і здійснює свою мандрівку у далеке минуле, робить спробу, якщо не зрозуміти і пізнати, то принаймні відчути дух життя, яке вирувало у цих стінах...
...Не відстаємо і доходимо до діорами.
На ній відтворена мить життя трипільців. Білі скульптури, зроблені з гіпсу, контрастно виділяються на тлі темряви і притягують погляди. Посуд копії зразків, які зараз знаходяться у Краківському музеї археології... Щоб відтворити орнаменти на посуді, Тарас Ткачук, прикарпатський археолог і дослідник трипільської культури, ретельно змалював у музеї всю колекцію...
За оцінками фахівців, «вертебський» час трипільської культури фінальний етап цієї давньої цивілізації, неспокійний і небезпечний. І куди вони пішли, які вітри їх звіяли невідомо...
P.S. Екскурсії у печеру (проводяться лише для груп туристів) організовуються за попередньої домовленості, оскільки вимагають підготовки налаштування освітлення печери, забезпечення транспортом. Телефонуйте: (03541) 2-16-92.
* Назва походить від старослов’янського слова, що означає «вирва, западина, яма». А місцеві мешканці називають вертебами поля, на яких знаходяться печери, воронки.
на початок
| |