Одним із цьогорічних гостей Літературного фестивалю у Львові був популярний німецький письменник Марсель Баєр. Він уперше відвідав Україну та Львів. Про враження від Форуму видавців, Літературного фестивалю, Львова та його буття Марсель Баєр розповів в ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET.

- Вас називають одним з п'яти найпопулярніших письменників Німеччини. Що для вас це означає?

- Це все реклама. У Німеччині дуже розгалужене, дуже диференційоване літературне середовище. Найважливіше, коли люди, які працюють у цій сфері, серйозно ставляться до своєї роботи, свого завдання. Ще треба звертати увагу, що, на відміну від України, де є одна столиця чи два культурні центри, у Німеччині їх завжди було багато. І в кожному місці є свої зірки, і найпопулярніші люди, тому рейтинги дуже умовні.

- Які це центри?

- Після німецького об'єднання є тенденція, що всі їдуть в Берлін. Все більше авторів туди переселяються, всі хочуть жити у Берліні. Коли збирається кілька авторів і модератор каже, що всі вони живуть в Берліні, я завжди піднімаю руку і кажу, що живу у Дрездені (усміхається). Центри, де є багато авторів, письменників, видавництв, це - Мюнхен, Берлін, Гамбург, Кельн, Франкфурт.

- Чому і як ви стали письменником?

- Коли я був ще учнем, у нас була шкільна газета. Погана газета. Ми вирішили, що не треба її ганьбити, критикувати, а варто брати і робити щось краще. Тому ми писали різні статті, розповідали про проблеми. Раптом я помітив - мої тексти не пасують до шкільної газети. Так я зрозумів, що я письменник.

- Скільки вам тоді було років?

- Чотирнадцять.

- Чи потрібно письменнику визнання? Як назагал ви ставитеся до слави? Розуміємо, що ви кажете - то реклама, але...

- Я просто ділю своє життя на дві окремі частини: публічне, де я зустрічаюся із читачами, видавцями, та особисте - куди ніхто не заходить, я там живу і пишу. Коли пишу, то у мене таке відчуття, такий стан, що я досліджую і відкриваю те, чого ніхто ще не знайшов. Потім з'ясовується, що це цікавить не лише мене, а й зовнішній світ, читачів. Виходить, робота була вдалою.

- Якою є роль письменника у сучасному світі?

- Є багато письменників і кожен має своє завдання. Для мене - це відкрити якусь таку перспективу, погляд, який можу відкрити тільки я. І ніхто інший за мене цього не зробить.

- Що це за погляд?

- Ну, можливо, я мушу тут розповісти про своє життя протягом останніх двадцяти років. Для мене важливим був момент закінчення холодної війни. Я його не відчув, але це був важливий момент для мене.

Я виріс у Західній Німеччині, і на її кордоні закінчувався світ. Були враження, що там були міста і місцевості, які мають цікаву історію, мають щось магічне, але вони закриті, ми ніколи не зможемо їх побачити. На Заході існувала ностальгія за цим світом, за цією Східною Європою, але такою, якою вона була перед Другою світовою війною. І тепер це Європа, яка відкрита: сюди можна поїхати, знайти якісь сліди історії. Мене цікавить історія не в датах, битвах, іменах королів, а в тому сенсі, як жили люди, що вони залишили. Це мій погляд. Я людина, іду своїм містом у 2007 році, дивлюся на нього, на сліди історії, які я можу розповісти.

- Це перша подорож в Україну?

- Так.

- І які враження?

- Десь рік тому, був такий день, коли я чув про Львів три рази. І я відчув, що захотів до Львова...

У Німеччині ми регулярно переглядаємо інформацію про політичні події в Україні. Насамперед, цікавить перспектива з Москви: як столиця Росії ставиться до колишніх республік. Це для нас сейсмограф, який показує, що собі думає Путін. За цим стежить вся Німеччина.

Мені Львів знайомий з книг. Пам'ятаю, у тій книжці автор писав ностальгічні тексти про Львів, де між рядками простежувалися, які були стосунки між міщанами у Львові, які були громади. Також мій друг був у Львові, в якусь із найгірших зим, коли у вас не було струму. З його розмов у мене склалося холодне, зимове уявлення про Львів.

- Значить, ви вже Львів уявляли... А що ви зараз думаєте про місто Лева, побачивши його?

- Мені все тут видається цікавим. Ми з нашою групою німецьких письменників сіли у трамвай і проїхалися до кінцевої зупинки. Ми зупинилися. Жоден автомобіль не рухався. Усі люди чекали, думали: в чому причина. Потім з'явився караван лімузинів - 10 одиниць у супроводі „сирен". Нас це здивувало.

- Невже в Німеччині такого не буває?

- Хіба у Берліні. Таке пережиття проїхати з людьми, які їдуть додому, зупиняються в „заторі", хвилюються - бачити їх переживання дуже цікаво.

- Ви любите мандрувати, вже трошки відчули львівське життя. Чи ця подорож вас на щось надихнула?

- Я не роблю нотаток під час подорожі, але дуже часто буває, що під час написання якихось текстів випливає якесь враження. Я пишу і прозу, і вірші. І дуже часто враження від коротких подорожей виливаються у вірші. Зараз я працюю над романом, де головний герой - орнітолог. І я дуже хотів піти у Природничий музей, аби потім «відправити» туди свого героя.

- Кого з українських сучасних письменників Ви знаєте?

- Стасюк привіз Андруховича в Німеччину. Андрухович привозить тепер в Німеччину інших українських авторів. Це є єдиний український автор, якого я знаю особисто. Але Юрко, власне, настільки відкритий, привітний, і може бути таке, що кожен у Німеччині скаже, що особисто знайомий з Юрком Андруховичем.

- Чи може популярний український твір стати відомим в Німеччині?

- Я тут дещо роздвоєний у своєму сприйнятті. Думаю, що Україна - давня нація з молодою державою. Взагалі, я проти держави як такої, але не можу сказати: люди давайте відмовтеся від своєї держави, бо розумію, що з цією державою пов'язані свободи та своєрідний розвиток у своєму визначенні. В моєму уявленні ідеальний світ - коли немає державних кордонів, яких би не треба було долати, але можна було б відкривати літературні постаті.

- Література долає кордони?

- Так, література долає кордони. Думаю, що справді вартісні книжки є для всіх важливі. Не вважаю, що місцем дії якихось літературних творів можуть бути лише великі міста, це можуть бути богом забуті села та селища, які в тій країні ніхто не знає і знати не хоче. Але якщо ця книга справді хороша, то її будуть купувати. Тому в Німеччині багато подорожують і для себе люди знаходять щось цікаве.

- Чи може будь-який хороший твір стати бестселером?

- До бестселерів належить те, що не є специфічно сконцентроване на певну мову, на певну країну, певне середовище. Це типове для американських книжок, які стають бестселером через те, що їх можна читати всюди. Бестселер для мене те, що на цьому тижні займає певні рейтинги, наступного тижня - вже щось інше.

І ще раз повертаючись до глобалізації - ніколи не можна передбачити, що книжка з якоїсь країни буде читатись, продаватись, добре сприйматись в одній країні, в сусідній, другій чи третій. Це завжди не прогнозовано. Це те, що цікаве і дуже добре. Це свідчить, що література поперед всього, вона розвивається за своїми законами, має свою голову, і кожна книжка має свою індивідуальність і свою долю.

- Один із ваших романів, достатньо популярний - „Людське м'ясо", показує одержиму любов у стосунках чоловіка і жінки. Наскільки цей роман автобіографічний?

- Звичайно, цей роман до деякої міри автобіографічний. Роман про одержиме кохання. Ця одержимість там є справді руйнівною. Тому що я у своїх творах люблю все загострювати і доводити до крайностей, але він не є абсолютно автобіографічний, тому що на відміну від головного героя, який загинув, я ще живий.

- У стосунках жінки і чоловіка одержимість руйнує любов?

- У житті вона переростає в щось інше, а у книжці одержимість руйнує любов.

- Ви лауреат численних нагород, маєте кілька премій та медалі. Яка нагорода була для вас особливою і чому?

- Я не знаю, як у вашій країні, але у нашій більшість премій названо за іменами письменників. Очевидно, якщо отримуєш премію імені цього письменника, то починаєш задумуватися над ним. Я хочу назвати дві такі премії, які отримав - це премія Уве Йонсона, який народився в НДР, але першу свою книгу там так і не зміг надрукувати, поїхав у західний Берлін, а звідти у Сполучені Штати. Він, власне, у своїх творах намагався описати, як сучасне переплітається з минулим. Друга премія - імені Генріха Бьоля. Це західнонімецький письменник, який від закінчення Другої світової війни і фактично до своєї смерті був дуже активний у політичному громадському житті, багато виступав, займав активну громадську позицію, брав участь у демонстраціях - все те, чого я не робив. І тому мені було дуже приємно отримати цю премію, це означало, що журі насправді уважно читає мої тексти. Адже я цікавлюся суспільними подіями і проблемами, власне через свої тексти, а не петиціями.

- Франкфуртський книжковий ярмарок є найбільшим у світі. Чого бракує Форуму видавців у Львові в порівнянні з ним? І навпаки: що має львівський Форум, чого не має Франкфуртський?

- Раніше, ще кілька років тому, я дуже любив Ляйпцігський ярмарок, дуже радо ходив туди, ще коли Ляйпцігський ярмарок був у місті, а не у заміських павільйонах. І тоді це було так само, як у вас. Я з ностальгією згадав, як було у Ляйпцігу, бо було дуже тісно, було мало місця, але було якось так затишно. Я постійно зустрічалися зі знайомими, ми виходили з території форуму, і йшли пити каву, так з'являлися розмови... Тепер такого не зробиш на німецьких ярмарках, тому що є ці велетенські території, павільйони. І заходи безпеки, багато контролю. Коли туди потрапляєш, то не так просто взяти перерву і піти в місто на каву.

А про мінуси вашого ярмарку повинен сказати хтось із ваших.

- У Німеччині багато читають?

- Німецькі видавці скаржаться, що все менше і менше читають, але це просто так здається. Якщо говорити про ярмарки у Німеччині - це дуже великі події, туди приходять тисячі людей. Півдня вони перебувають на ярмарку, а ввечері в місті є різні заходи, презентації, акції. Для мене, як автора, ярмарки важливі, бо я двічі на рік зустрічаюся з людьми, які мені подобаються, але протягом року не маю можливості підтримувати з ними контакт.

- Відколи з'явилося телебачення, Інтернет, увесь час пророкують смерть книзі... Як ви вважаєте, книга коли-небудь загине?

- З появою кожного нового технічного засобу пророкують вимирання книжки, але цього не станеться. Книжка не загине, хоча б тому, що буде потрібен довідник, щоб обслуговувати комп'ютер. Кожна людина інколи радо залишається сама і радо спілкується  лише з книжкою.

Фото з сайту lyrikwettbewerb.gym-mfr.de

Н.Єфіменко, А.Небельмес  ZAXID.NET