Анонси
- 10:20 Урочисте відкриття першого у Львові дитячого будинку сімейного...
- 11:00 Прес-конференція «Підсумки роботи управління житлового господа...
- 12:00 Прес-конференція представників польського консульства щодо вне...
- PDA
- UKR
- PL
- RUS
- Про нас
- Стартова
- RSS
- Реклама
незалежне інформаційно-аналітичне інтернет-видання
- Новини
- Тема
- Інтерв'ю
- Акценти
- Хроніки Львова
- Точка зору
- Щоденник
- Чат
- Архів
Попереднiстаттi
Тема
- Межа року. Contra spem speroТарас Возняк для zaxid.net , 18.12.2007
- Leopolis PentaplexІлько Лемко для zaxid.net , 17.12.2007
- Львівська ідентичність: кнайпи-каляфйори-стєнкиОстап Кривдик для zaxid.net , 13.12.2007
- Народжені у ЛьвовіАндрій Павлишин для zaxid.net , 10.12.2007
- Межі Львова – 1Володимир Вітковський для zaxid.net , 06.12.2007
- Топографія львівської мультикультурностіІлько Лемко для zaxid.net , 03.12.2007
- Про книжкових фанатів та вар’ятівМихайло Ватуляк для zaxid.net , 29.11.2007
- Воскресіння пам’яті zaxid.net , 25.11.2007
Тема
02.08.2007 09:15
Львів російський
Українське місто Львів протягом своєї історії було і польським, і єврейським, і австрійським, було й російським. Російськомовним значною мірою столичне королівське місто залишається й сьогодні.
Я не про молодих галичан - шоферів „маршруток", гарячих прихильників радіо „Мелодія", які полюбляють засмічувати урбаністичне акустичне середовище Львова „шедеврами" Тамари Міансарової, тої співачки, що виїхала з СРСР до Ізраїлю задовго до їхнього народження. І не про тінейджерів, які прокручують на своїх „мобілах" MP3 файли з російськими поп-виконавцями найнижчого рівня. І не про навалу російськомовної літератури на розкладках. І навіть не про „Українську книгарню" - ознаку неукраїнськості оточення, бо „українські" книгарні завжди (!) відкривалися лише або на чужині, або у державах, де українці на своїй землі не були господарями.
Я про демографічні реалії. У етнічно майже 90-відсотково українському Львові зараз мешкає щонайменше 33-36 відсотків російськомовного населення. Можу на цю тему посперечатися з будь-якою соціологічною службою, бо маю щодо цього неспростовні докази. Якщо людина у центрі міста продає квитки чи морозиво десять годин на день упродовж декількох років, то вона щосекунди занурена у феноменальну репрезентативну вибірку, коли через поперечний переріз вулиці в обидва боки денно проходить від 40 до 100 тисяч народу. Це легко перевірити за допомогою секундоміра.
І ось, продаючи морозиво і квитки в середині 90-х на розі Коперника і проспекту Свободи, я фіксував, якою мовою зверталися до мене мої покупці, звична річ, відфільтровуючи іноземців та „іногородніх", що дозволяли мені робити мої філологічні знання та й досвід врешті-решт. Так ось, від 30 до 35 відсотків у будні дні і від 37 до 42 відсотків - у вихідні (коли наше львівське українство вирушає на рідні села), львів'ян (я це підкреслюю) зверталися до мене російською. Якщо ж сюди додати ще тих російськомовних, які зверталися українською, то вийде цифра цілковито фантастична. Торгуючи у кіоску на Сихові біля поліклініки, я був ошелешений тим, що навіть у цьому найбільш українізованому районі Львова все ж від 20 до 30 відсотків людей зверталися до мене російською. Та й зараз, зрештою, будь-який допитливий львів'янин, шанувальник довготривалих прогулянок містом, може зафіксувати співвідношення розмов по „мобільнику" українською і російською, екстраполюючи почуті дані на 90-відсоткове львівське українство і 8-відсоткове - російство.
Звичайно, українська незалежна держава через свою кволість не спромоглася значною мірою асимілювати тих російськомовних Іваненків, Дорошенків і Козаченків, які у Львові й надалі майже стовідсотково спілкуються в родинах російською, але це їх повне право і біда тої держави, яка не змогла стати господарем у своїй хаті. Але були й інші часи: у кінці 90-х у Львові майже поголовно усі російськомовні защебетали українською, бо „гряде українська держава", але жодної української держави не сталося, і „українські неофіти", зітхнувши з полегшенням і зрозумівши, що занадто перестрахувалися, знову перейшли на „общєпанятний".
Щось схоже сталося у Києві в часі і після Помаранчевої революції: за позірною українізацією швидко настав відступ у бік звичного зросійщення. Зрештою російськомовні львівські нащадки славних козаків - Іваненків, Симоненків і Марченків - мають повне право говорити „на радном вілікам і магучєм рускам", хоча десь в Америці, та навіть значна частина їх у Балтії, вже в другому поколінні „магучій" забувають і переходять на місцеву мову, бо це природно там, де є міцна національна держава, яка гарантує пристойний чи цілковито заможний рівень життя.
Росіяни, приїхавши до Львова після „доленосних Народних зборів" в Опері 1939 року, переконували себе, що потрапили до міста явно не українського. Ігноруючи українську „сільську" націю, вони виявляли більше інтересу і симпатії до усього „міського" пансько-польського. Російськомовні нові львів'яни зі Сходу створили собі своєрідний "культ польщизни", бо навіть такий варіант європейськості задовольняв вихідців із Тамбова. Російсько-польська солідарність імперського духу потрапила у резонанс. Рідні душі знайшли одна одну, хоча перша була цілковитим господарем, а друга зазнала принципу „горе переможеним". Львівські поляки дуже швидко і органічно освоїли російську мову і багато з них хизуються нею дотепер, не вважаючи українців господарями у своїй країні і деякою мірою мають рацію. Мемуаристка Ядвіга Дабулєвічова пише, як львівські поляки вже у 1939-1940 роках у своїх „довціпах" широко вживали „кавалки" з російської літератури і говірки. А росіяни у повоєнному Львові залюбки сприйняли польський місцевий фольклор і у ресторанах кінця 40-х років звучала кавер-версія знаменитої пісні „Tylko we Lwowie" таким чином: „Сосиски с капустой я очень люблю - Только во Львове".
Російські інтелігенти у Львові вже 60-х років слухали Чеслава Нємена і відповідно захоплювалися поезією Ципріана Каміля Норвіда. Книга львів'янки-росіянки Олександри Матюхіної „W sowieckim Lwowie" (2001 рік) не випадково видана у Польщі, бо в Україні, і зокрема у Львові, навряд чи знайшлася б така кількість охочих ознайомитися з думкою „загадкової російської душі" щодо львівської ментальності часів совєтської імперії. Польська публіцистка Анна Вилєгаля (2005 рік) тремтливо, співчутливо і глибоко досліджує „різні обличчя львівської російськомовності", що не спало би на думку комусь із українців.
Росіяни і російськомовні у Львові - представники культури кочівника-наїзника, швидко підім'яли під себе українську культуру селянина-орача. Урбаністичне начало перемогло рустикальне. У дію вступив принцип „скачи враже, як пан каже". Усі галузі життя у Львові впевнено опанувала нова імперська культура і нова тут російська мова. Переглянувши львівські телефонні довідники совєтського часу (телефони тоді були панським привілеєм), можна побачити там 90% прізвищ на -ов і -енко. Мова вулиці і головно кримінального світу у 50-70-х роках стала виключно російською. Росіяни-мемуаристи переконують, що навіть круті молодіжні неформальні тусовки у Львові виникали винятково у середовищі російськомовних прибульців зі Сходу. Тримати домашніх псів і прогулюватися парками у вихідні теж стало привілеєм російськомовних. Бо питомий селянин-галичанин не міг собі уявити, як можна тримати в хаті свійську тварину для розваги, а у вихідні, замість спацеру Стрийським парком, їхав та й зараз їде гарувати на городі, бо треба щось їсти.
Якщо поглянути на сьогодення, то львівський великий і середній бізнес майже винятково виявиться російськомовним, а дрібний - лише частково українським. А галичани і галичанки розпорошені по Італіях і Португаліях.
Можна ще багато говорити на цю тему, але на завершення наведу лише один дуже відрадний штрих. Із третини російськомовних львів'ян на виборах 2004 і 2006 років за Януковича і партії проросійські (тобто, відверто антиукраїнської орієнтації) - ПР, комуністів, вітренківців - проголосувало лише від 4% на Сихові до 10-12% у найбільш зросійщених Галицькому і Франківському районах. Таким чином, російськомовні львів'яни, незважаючи на свою ментальну традицію, дають великий приклад національної консолідації: в етнокультурному розумінні залишаючись росіянами, у політичному сенсі поступово таки стають українцями. І хоч на цьому їм можемо наразі щиро подякувати.
А далі буде видно.
Фото з сайту www.heraldy.rus.net
-
-
-
- weblog.com.ua
-
-
Коментарi
...І не про тінейджерів, які прокручують на своїх „мобілах"...
Українська? Або навіть китайська [тінейджер:)],аби тільки не російська?
Нарешті про статтю.
На підставі власних спостережень висловив Автор свою думку. Методологія – так... Рівень – а він же не мусить бути науковим. Фактаж – відповідає дійсності. Деякі історичні згадки – беззаперечні.
Суть статті: українець у своїй державі вболіває за засилля колишньої імперської мови. Дуже помиляється шановна поліглот Світлана, прирівнюючи гордість за свою національність із фашизмом. А як по суті, то тут – навіть не гордість, а БІЛЬ за свою національну мову! Це справедливо зауважив Поляк.
Авторові – Слабо! засилля колишньої імперської економіки та її правонаступників ще більш небезпечне.
Авторові – Згода! це ж стаття не про економіку, а про ментальність.
Резюме Автора: російськомовні львів'яни, незважаючи на свою ментальну традицію, дають великий приклад національної консолідації: в етнокультурному розумінні залишаючись росіянами, у політичному сенсі поступово таки стають українцями. І хоч на цьому їм можемо наразі щиро подякувати.
Приєднуюсь до подяки!
До друзів-поляків і не тільки.
Видає мі сєн, же пані Рolka трошечкеу сєн милі. Пшецєж Львув (1256) нє завше бил мястем польскім, алє тилько од року 1340-go. Алє жиченя Пані для украіньцуф ве Львовє соу бардзо щере і длятеgо дзенькуєм Пані.
Так само щиро дякую Полякові. Мене також дуже дивує переконання багатьох українців що мова – „ніщо важливого”. (Взірець для інших: фраза польська, але написано по-українськи!)
Як тут не згадати важливості національної мови у національній державі! Хай в Росії говорять на їхній (дійсно великій та могутній) мові, а в їх національних автономіях – на двох (підкреслюю) мовах. Тоді Росіяни не будуть мати проблем, подібних до Чеченських. Я їм не ворог. Ми ж, українці, маємо, можливо, не таку вже й „велику та могутню”, але цілком достатню у всіх відношеннях мову. А хто матір забуває, / того Бог карає, / того діти цураються...
Ще про культуру.
Чи не є залишками згаданої кастовості спосіб висловлювання абсолютної більшості російськомовних учасників форуму (до речі, всім рекомендую переглянути найрізноманітніші форуми на політичні теми – і Ви у цьому переконаєтеся) – абсолютно неприйнятний для культурних людей!
Наскільки гордо і щиро на цьому фоні виглядає киянин Андрей: «мое поколение отомрет через каких-то 30-40 лет... Но мои дети … уже говорят по украински».
Уважаемый Андрей! Не владея западно-украинской послевоенной спецификой (я имею ввиду упомянутую ранее русскоязычную кастовость), Вы просто не поняли фразы г-на Илька о собаках. Надеюсь, что сейчас Вы это поняли – дело в той бедности простого местного населения, на которое оно было обречено, особенно в первые годы после «вызволэння». Спасибо Вам большое!
Ще про великого вождя революції.
Той же Лєнін уже в радянські часи писав про необхідність росіян йти на уступки у мовному питанні в національних окраїнах і навіть терпіти місцеві національні „перегини” – які є природною реакцією на колишню шовіністичну політику російської влади в імперії.
Про практичну же справедливість тодішнього соціалістичного ладу можна навести приклад із того ж Лєніна. Досить почитати його численні доручення про надання допомоги (грошової, на лікування тощо) видатним радянським діячам. Тобто – в першу чергу для НАБЛИЖЕНИХ. І, відповідно, вниз по всіх щаблях. Зовсім, як у поемі „Сон” Шевченка.
Нічого (наголос на „і”) дивуватися негативному ставленню українців до росіян в Галичині, – це звичайне ототожнення більшовиків як касти – і росіян, які волею чи не волею переважали кількісно серед виконавців лінії партії.
Продовжую.
Не можна не пригадати відомої фрази Лєніна (див., напр., двотомник „Лєнін про Україну”, 1977) про те, що в Галіції (за часів Австрії) євреї були не нацією, а кастою. Повна аналогія! Російськомовні люди, а це тривало десь до середини діяльності Хрущова (не в Києві, а на головній посаді СРСР), дійсно відігравали кастову роль у західноукраїнському суспільстві. Багато з них, можливо, й не хотіли б цього – але ж їх українство НЕ БОЛІЛО (українців на їхній землі). Принаймні, не настільки боліло, наскільки тепер декого болить „пригноблене росіянство” на цій же землі.
Чому ж шановний АС так переживає за можливу асиміляцію росіян в Україні, якщо уважає що в «"ассимиляции" советского времени … ней нет ничего плохого?»
Знову про культуру.
Наскільки елегантніше звучить така сама за суттю оцінка у Світлани: про підривання авторитету чудової Інтернет-сторінки! Чи інтелігентні натяки iso щодо оригінальності і наукової новизни методології автора, що заслуговує на матеріал для монографії!
Але як тут, проаналізувавши матеріали форуму, не погодитися з п.Ільком щодо найбільш видимих ознак колоніальної політики російськомовного населення у післявоєнні роки! Адже, дійсно, встановлення телефонів, можливість виховувати породистих собак, зародження „тусовок” тощо – це тільки дрібні наслідки того, що до впливових посад, до розподілу всяких матеріальних благ, до контролю за найрізноманітнішими аспектами життя-буття допускалися передовсім „приїжджі визволителі”, мовою спілкування (не обов’язково рідною) яких була російська.
Перш за все про культуру висловлювання. Я далеко не з усім погоджуюся з п.Ільком (як тут, так і з його публікаціями в пресі). Однак називати це „дурнею” і „засмічуванням інтернетового середовища міста” (Юра), „всякой мутью” (Тарас) або вирази типу „глупий...” не відноситься до ознаки вміння вести діалог.
Високоповажаних hgjg’а (чи hgjg), Ореста чи ЛьвоЯвянина навіть цитувати було б неприємно. То скоріше нагадує не дискусію, а вислови відомих невісток – героїнь Івана Нечуя-Левицького. Фраза з народної мудрості: Як казали у нашому селі, та тут культурою навіть „не пахне”!
цілковита правда, шо зісталі львівські поляки воліли і воліють ліпше вживати російську мову.
хоча десь в Америці, та навіть значна частина їх у Балтії, вже в другому поколінні „магучій" забувають і переходять на місцеву мову, бо це природно там, де є міцна національна держава, яка гарантує пристойний чи цілковито заможний рівень життя.
Блистательная мысль "свободного европейца". Правда, языковая дискриминация идет в разрез с декларацией прав и свобод ООН, но добрые западные дяди об этом не часто вспоминают.
Если утрата русского языка являет одним из условий "пристойний чи цілковито заможний рівень життя", то стоит ли удивляться таллинским погромам? И почему тогда "однодумци" пана И. Лемко голосят об "ассимиляции" советского времени, если в ней нет ничего плохого?
Може дослідницький метод автора не зовсім науковий, але все ж таки він щось показує. А саме, що не лише Україна не змогла українізуватися (кількість українськомовних набагато менша аніж українців, про росіян вже не кажучи). Тут ще можна знайти виправдання що велика країна, довгий тиск Росії тощо. Справжня проблема в Галичині де російська залишається щоденною мовою великої частини суспільства в їхньому приватному та професійному (чи шкільному) житті. Тут не треба великих досліджень - вистачить прислухатися вулиці, що й зробив пан Ілько.
Мене дуже дивує переконання українців що мова - ніщо важливого. Без своєї мови, якою постійно користується ціле суспільство в кожній сфері життя, в тому числі і поп-культури і інтернет-культури - Україна повернеться повністю до положення російської провінції.
Большое количество выделенного шрифта говорит о шизофрении автора, что подтвердит любой психиатр.
Кроме того, в цивилизованной толерантной Европе за издевательские „общєпанятний" и „на радном вілікам і магучєм рускам" это быдлото уже сидело бы в тюрьме за разжигание межнациональной розни.
А ось і приклад шовініста-"львовянин".
Орест - "Львовянину" - здравствуй, быдло
Отомрите, отмрите, лучше сразу же со своими украиноязычными детьми. Туда вам и дорога, манкуртам.
Віктор, шовініст - це ти. Не шовіністи такі теми зовсім не підіймають
Хороша стаття.Правдива.Реакція невастеніків-шовіністів це підтверджує.
Lwów zawsze polski był i będzie!;););) Kacapów tam nie będzie, ewentualnie możemy oddać Lwów Ukrai&324;com,ale nie "russkim". Trymajtesja bratja Ukrajinci, Polszcza wam dopomomozhe, a moskowija was znyshchyt. ja tak dumaju.
И еще, Пане Лемко, от того, что все вдруг заговорят по-украински, никто не поумнеет и лучше жить не станет, быдло останется быдлом, а нормальные люди останутся нормальными людьми... лучше бы чем-нибудь полезным занялись... идите лучше морожено продавать...
По-моему, Илько, подрывает авторитет вышей чудесной интернет-страницы:"Zaxid.net дотримується принципу незаангажованого, зваженого професійного аналізу та інформування" - это написано на первой странице. Считаю, что на счет языка - это все эмоции. Есть такая украинская пословица :"Людина настільки багата, наскільки вона знає мов" - я разговариваю по-английски, по-французски, немного по-немецки и в том числе по украински. Как сказал Шопенгауэр: "Когда человеку нечем гордиться, он начинает гордиться своей национальностью". Илько, фашистом быть не надо, ладно???
Респект, п.Лемко. Ваша методологія проведення соціологічних досліджень за оригінальністю і науковою новизною не має рівних. Не смію підказувати, але якщо б дослідження продовжити із залученням продавців соняшникового насіння, презервативів і пива…Дивись-і на монографію набралося б матеріалу.
Дуже серйозної уваги заслуговує висновок про спільність походження культури російського і російськомовного населення Львова і результати дослідження її (культури) коренів. А то все: угрофіни…А ні – наїзники, кочівники. Осіли, псами позаводилися…На «фєні ботають»…
І завершено дослідження на оптимістичній ноті – хоч які погані ті російськомовні- «у політичному сенсі поступово таки стають українцями» (Не без посильної участі нашого шановного дослідника, п.Ілька Лемка)
Ілько Лемко-идите работать,чем всякую муть писать.Толку больше будет...
Українці! Любіть домашніх тварин, а особливо, псів і котів!
Да мы вобщем-то и в Киеве такие, и собак содержим и в парк по воскресеньям, но за "Януков" мы также не голосуем... Но мои дети (2 года Ярослава и 4 года Святослав)уже говорят по украински. А мое поколение отомрет через каких-то 30-40 лет, так что уж потерпите...
Ілько, вітаю з іменинами!
Щодо проблеми, то вона має значно глибше коріння. А про верхівку вже мовчу...
Краще б цей глупий Лемко і надалі продавав морозиво на Коперніка.
Перестаньте публікувати цю дурню. Не засмічуйте інтернетове середовище міста.