З огляду на це Львів та Львівська область цього потребує якнайменше. Бо на останніх виборах до місцевих органів влади націоналістам, себто „Свободі" віддано у міській раді 9 депутатських мандатів, в обласній - 10. Хоч-не-хоч перший партійний ідеологічний результат і третій після політичних сил, що не мають нічого спільного ні з ідеологічним, ні з політично-партійним у европейському значенні цього слова структуруванням суспільства. Бо вони всього лиш блоки за бізнесовими уподобаннями, злегка приправлені демоліберальним та соціял-демократичним смаком. Звідси всі їхні грандіозні поразки, а відтак і тих виборців, що потягнулись до пустих, хоч і яскравих обгорток. Причина такого помилкового вибору - в колоніяльній історії України, у геноциді, який пережила нація і, як наслідок, у зміні етноструктури суспільства, зокрема, найбільше на Сході та Півдні держави як виразно колоніяльних, а отже, рабських. Відгомін цього чужинства, звичайно, дійшов і до Львова, який на кожних виборах дає своїх щонайменше три рабських відсотки на користь чужинців в іпостасях регіонокомуносоціялістів тощо. Це, власне, той електорат, що всадився у найкращі львівські помешкання після того, як 1,5 млн. галичан „поїхали" до Сибіру. Звичайно, що націоналісти їх не толерують. Їх толерують хіба що раби і совєцкіє чєлавєкі. А націоналісти поводять себе адекватно: мова окупанта їм не зрозуміла, псевдокультура окупанта відразлива, а місце агресивного хама на єго історічєской родінє. Тому націоналісти пишаються тим, що вони живуть у місті, де вулиці імперських поетів перейменовано на Дудаєва та Шухевича, а вул. Миру на вулицю С. Бандери. Бо націоналісти ніколи не припинять війни з окупацією. А „мир" в імперії СРСР (сери-сери) - це не що инше, як війна з усіма національностями, а українцями - передусім. Аби „живі і ненароджені" усвідомлювали цю трагедію розстріляної та асимільованої нації, вкрай необхідно пошанувати своїх героїв через нові пам'ятні знаки, і негайно демонтувати тоталітарні потвори.
Історія людства - це історія націоналізмів, бо націоналізм - рух від стадного до окремого. За В.Жаботинським, все буття держави, наче довкола осі, обертається довкола проблеми національностей, а зовсім не довкола виробничих відносин чи ще чогось вторинного.
Український націоналізм - це криваве змагання з імперіями за природжене право панувати у власному домі, втілювати себе через рідну мову, традицію, культуру, релігію і досягати бажаного матеріяльного добробуту. Націоналізм - це філософія альтруїстичного егоїзму: усвідомлюючи себе як представника унікальної спільноти, націоналіст у кульмінаційні миті історії здатен пожертвувати життям. Бандерівсько-упівський рух - свідчення цього.
Джерела нашого націоналізму зовсім не в планах інтелектуалів (хоч саме вони і середній клас є його творцями) чи буржуазії новітньої доби. Його джерела у народному менталітеті (я неповторний, і я належу до спільноти неповторностей), в етнічній належності, у невичерпних ресурсах мови і релігії. Саме тому на ці чотири головні опори спрямовано антиукраїнські сили, а сучасна держава вже понад десятиліття в неусвідомленій (або добре продуманій) опозиції до країни - батьківщини українців. Саме ці визначальні чотири опори зазнали найбільшої мутації.
Націоналізм проти суспільства споживання, проти культурного імперіялізму, проти втрати національного „я" на власній землі - він позбавлений агресивности і заперечує перевагу однієї нації над иншою. Саме сума націоналізмів творить поняття інтернаціоналізму (О.Потебня).
Це ідеологія національної і людської гідности, політичної любови і національного усвідомлення свободи. Націоналізм не має рецепту для швидкого економічного розвитку, але націоналізм має для цього ментальну основу: господарський, приватновласницький спосіб думання - свій до свого по своє. Націоналізм знає, що кожна окрема соціяльно-економічна система потребує виняткової культури та ідеології. Масштаб нації визначається мірою її націоналізму. Не маю жодного сумніву, що розпросторення націоналізму на всю Україну вже розпочалося, і зі Львова зокрема. Нема такої области в Україні, де б не було партійних осередків „Свободи".
P.S.
Спеціяльно для лінгвістичних невігласів, а саме про "українську мову в галицько-діаспорному варіанті". Народна рекомендація проста: коли ти не Кирило, то не пхай своє рило. Будь-яка мова побутує в об'єднавчому літературному варіянті та у якнайбільшому багатстві - діялектному розмаїтті. Щодо діяспори, то маємо уклінно подякувати українцям - політичним емігрантам, що зберегли для нас мовну конституцію - правопис 1929 року, з яким нещадно розправився сталінський режим 1933 року, аби уподібнити фонетико-морфологічну систему нашої мови до російської.
З неповагою до політичної сліпоти і глупоти не мітична, а реальна націоналістка зі Львова, депутатка Львівської обласної ради Ірина Фаріон.
Фото з сайту www.vsvoboda.info
Коментарi
а я собі думаю, шо "Свобода" звар'ювала
я думаю, що ви помиляєтесь, вважаючи Фаріон провокаторкою. ця проблема глибша. просто Фаріон увірувала, що вона та її "побратими" врятують Україну. в Лесі Українки є прекрасна поема, яку пані Ірина вочевидь знає: "Одержима". оце і суть проблеми і Фаріон, і "Свободи". одне слово. і більш нічого.
Типова провокаторка. Котрою свідомо чи не свідомо для неї маніпулюють відповідні структури.
питань до пані Фаріон чимало. передусім, її націоналізм - неживий, законсервоаний і зручний для неї та її однодумців. він немає нічого спільного з сучасним націоналізмом. Ле пен, Лепер та інші не лише закликають на барикади, а йдуть на них. вони стали політичними профспілками, а Свобода - профспілка інтелектуальна. Тягнибок на Свободі слова - святе ягня. Жириновський заслуговував по писку, а лідер Свободи слухав його як найбільший ліберал. до того ж, нехай би пані Ірина пояснила - де місце націоналізму у сучасному глобалізованому світі? і як вони будуть провадити націоналізацію, скажімо, Криму? треба чесно собі сказати: наш націоналізм - націоналізм маргіналів, а наш електорат - безвольний національно-стурбований тип виборця. от тоді це буде чесно. а так вийшла не ода націоналізму - а майже словоблуддя, хоча і в псевдориторичній обгортці.
Лупайте сю скалу, пані Фаріон