„На превеликий жаль, в біжучій українській історії немає постаті, еквівалентної покійному Борису Єльцину. Може постать Івана Дзюби в якомусь розумінні наближається до цієї самої еквівалентності. Але ж Дзюба був теоретиком Незалежності, а не практиком.

В даному випадку йдеться про те, що Єльцин не просто здійснив себе як політик, а передовсім він є автором незалежної, некомуністичної Росії. Цього самого гігантського сюрпризу у світовій історії 20-го століття. Те, що трапилося 1991-го року, - це щось з неочікуваного.

Знаєте, я стояв біля Білого дому у Москві в серпні 1991 року саме у дні так званого ГКЧП. І ось я бачу, як до юрби з тисяч людей, які там стояли, наближається кілька танків. І чесно кажучи, я був від цього не в захопленні. І раптом над тими танками здіймається російський триколор! Якась дама хапає мене за руку і кричить: «Молодой человек, мы спасены, смотрите, русские танки!». А я стояв біля неї і з усмішкою думав: а раніше які вони були, ці самі танки?!

Знову ж таки, йдеться про те, що Єльцин, з його дивовижним політичним інстинктом, поставив на емансипацію від комуністичного Радянського Союзу некомуністичної Росії. Різне можна говорити про історію в 20-му столітті, але ніхто не думав, що вона піде ось таким несподіваним шляхом. Радянський Союз зруйнувала передовсім ось ця сама стратегія Єльцина. Він, попри всі легенди та міфи, що про нього складені, з дивовижною проникливістю зрозумів, що Росії, для того щоб фізично уціліти, треба відкластися від Радянського Союзу, від комунізму. І він це зробив.

Відтак, на сам кінець 1991-го світовий пейзаж абсолютно перемінився. Раптом виявилося, що не Україна, не Білорусь, не Кавказ, не Середня Азія, які хотіли відкластися від імперії на рівні свого інстинкту (і вони завжди це робили), а саме єльцинська Росія відклалася від Радянського Союзу.

За це Єльцину треба поставити пам'ятник з чистого золота. І колись це світова історія зробить. Але тоді про нього будуть писати дуже абстрактні історіографічні трактати, і навряд чи хтось особливо буде його пам'ятати через 100 років, якщо цивілізація вціліє.

Якби Росія з самого початку йшла у напрямі, скажімо еволюції у бік від комунізму, але у повному складі Радянського Союзу, то вона б затягла нас у ті сюжети, що в них нині перебуває післяєльцинська Росія.

Росія, яка наразі еволюціонує в якомусь антидемократичному напрямі. У зв'язку з цим пригадую ще один надзвичайно важливий момент. Десь восени 1991-го, пам'ятаю, суто символічний президент СРСР Михайло Горбачов, а поряд з ним російський Президент Борис Єльцин беруть участь у відкритому телемості «Москва-Вашингтон». І ось зі Штатів запитують: «Що ж у вас трапилось у серпні 1991-го року». І Єльцин відповів: «Коммунизм и социализм выброшены на свалку мировой истории!». Ось в якому напрямі він працював. Натомість Горбачов за жодних обставин не міг вимовити такі слова.

Що можна було тоді протиставити комунізму та соціалізму? Звичайно, демократію. А в напрямі розвитку цієї демократії, що треба було зробити? Звичайно, облаштувати вільний ринок. І Єльцин його облаштував буквально в кілька тижнів за допомогою молодих економістів, що їх він зробив міністрами. І внаслідок цього цей ринок виник. Звичайно, неймовірно важкою ціною. Але він виник! І вже після цього Росія ніяк не могла повернутися до свого квазісоціалізму чи квазікомунізму. Тим більше до імперії.

За все це треба було розплатитися осінню 1993-го року. Тим самим страшним конфліктом з російським комуністичним парламентом. Але іншого виходу у російської історії не було.

Але, на превеликий жаль, на цьому сюжет Єльцина не закінчився. Тому що все одно залишалися ті чи інші проблеми, які він успадкував від імперії. Вони зосередилися у «чеченському питанні». З моменту початку чеченської війни, що її спровокувала єльцинська військова бюрократія, російська історія поступово почала рухатися назад, у своє імперське минуле. Ця тенденція посилилася після політичної смерті Єльцина і появи Володимира Путіна. І тепер ця історія рухається в імперському напрямі з усіма притаманними їй ознаками, рисами та характеристиками. Але немає вже тієї самої імперської території, яка була у російського імперіалізму до 1991-го року. І це рятує нас з вами і весь довколишній світ!

Сьогодні, здавалося, ніщо не заважає імперському розвитку Росії, окрім одного.

Навколо сучасної Росії розташована величезна система незалежних держав, які так чи інакше інституціалізувалися, які перебувають в іншому вимірі розвитку. Сьогодні, перепрошую, не 17 століття, щоб облаштовувати спочатку Андрусівське перемир'я з Польщею, а потім так званий «вічний мир» з нею за рахунок України. Сьогодні не початок 18-го століття Великої Північної війни Петра І з інвазією у Прибалтику і приєднанням її до Імперії. Сьогодні, зрештою, не 19 століття з його анексією всього Кавказу та всієї Середньої Азії. Ера російської експансії закінчилася завдяки, серед іншого, Борису Єльцину.

Історія одного разу зупинила російський імперіалізм. Якраз за рахунок самої Росії. За рахунок внутрішніх російських духовних, психологічних ресурсів. І якщо розпочнеться новий імперський сеанс розвитку - тоді знову спрацює якийсь таємничий антиімперський інстинкт в самій Росії, який спрацював у часи Єльцина. З дуже простої причини - тому що лише завдяки цьому інстинкту Росія уціліє. Якщо вона піде попереднім, імперським шляхом розвитку, то країні загрожує розпад. Цей величезний мультиетнічний простір, яким є Російська Федерація, потрібно організовувати на основі справді демократичного принципу. А коли його і надалі організовувати на рівні удару адміністративного кремлівського кулака по столу, то на виході нічого не буде, окрім агресивного барабанного бою.

Я не зовсім уявляю собі як Росія може з'явитися у сучасній Прибалтиці, сучасній Середній Азії, на Закавказзі і т.п. Ви ж бачите, чим закінчилися путінські політичні екскурсії в український політикум, починаючи з 2004 року. Фактично, політичною поразкою Росії. Вслід за тим, намагання інкорпорувати Білорусію закінчилося скандалом.

Яким чином Росія може здійснити себе в сучасному світі імперіалістично? Можливо, буде дуже інтенсивна економічна експансія Росії. Але ж це на користь усім країнам. І самій Росії, і її сусідам. Як то кажуть, «на те і щука, щоб карась не дрімав».

Вадим Скуратівський  для ZAXID.NET