This version of the page http://kut.org.ua/books_a0138.php (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2007-12-19. The original page over time could change.
Роздобудько І. Амулет Паскаля (рецензія). Автор: Ксенія Владимирова / kut.org.ua, інтернет-часопис про культуру






архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ДІТИ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

15 лютого 2007 року в київському кнайп-клубі "Купідон" пройшло зразу дві навкололітературних події - дискуссія на тему "Чи потрібен оргазм українській літературі?", і вручення премії "Літературний Олімп" . Задуми організаторів обох акцій були доволі грандіозні, і їм дещо вдалося - наприклад, зібрати в один вечір в одній зовсім невеличкій залі якнайбільше відомих українських письменників. Але, як на мене, не вдалося більше.
докладніше тут

ПАРТІЯ, РОЗІГРАНА НАД ПРІРВОЮ

Те, про що, власне, оповідає книга Іздрика "АМ ТМ", в стислому вигляді викладено в новелі "Партія". З її абсурдного антуражу можна виділити такий хід: гра, в якій треба захищатися, як у шахах; зрада або бездіяльність власного війська, відтак капітуляція, потім, так би мовити, "переототожнення" себе з ворогом й долучення до його тріумфу і нарешті - власний занепад.
докладніше тут

КАМУФЛЯЖ В ПОМАДІ

30 листопада в київському кнайп-клубі "Купідон" письменниця Світлана Поваляєва підбивала підсумки свого десятилітнього життя у літературі. Літературний доробок письменниці складається з п'яти книг: чотирьох прозових - "Ексгумація міста", "Орігамі-блюз", "Замість крові", "Сімург" - та однієї збірки поезій "Камуфляж в помаді".
докладніше тут

ОТАР ДОВЖЕНКО: "Я РЕШИЛ ПУСТИТЬ ГЕЙЗЕР ЧУВСТВ И ВПЕЧАТЛЕНИЙ В ПОЛЕЗНОЕ РУСЛО"

Уже дебютная книга Отара Довженко "Квітослава", включающая в себя одноименную повесть и четыре рассказа, свидетельствует о том, что современная украинская литература пополнилась интересным молодым автором. Он пишет в основном о любви незрелых еще юношей и девушек. Но делает это ярко, тонко и со знанием дела. Корреспондент kut.org.ua выяснил у Отара Довженко, что подтолкнуло его стать писателем и как рождались его повесть и рассказы.
докладніше тут

ПСИХОАНАЛІЗ У ДІЇ

7 грудня в літературному кнайп-клубі "Купідон" був не просто собі літературний "четвер", а справжній сеанс психоаналізу. Хоча насправді кушетки, на яку хтось мав би лягти і виповідати свої страхи і комплекси, не було. Літературознавець Ніла Зборовська просто скористалася психоаналізом як одним з методів дослідження психології героїв на прикладі нової книжки Володимира Даниленка "Сон із дзьоба стрижа".
докладніше тут

ЖАНРОВО-ГЕНДЕРНА ВИГАДКА

20 грудня 2006 року в київському кнайп-клубі "Купідон" відбулася літературна вечірка, присвячена тому, що в останній час прийнято називати "літературою для жінок". Серед учасників Ірен Роздобудько, Елеонора Сімонова, Людмила Копистко, Ксенія Ковальська, Галина Тарасюк, Віра Агеєва, Леся Ганжа, Тетяна Щербаченко, Тетяна Рязанцева, Леся Демська, Тамара Гундорова, Наталя Коробко. Що з цього вийшло - чийтайте далі.
докладніше тут

ПОГЛЯД НА СВІТ ІЗ ЮНОСТІ

Книжка Петра Яценка "Повернення придурків" та роман Галини Пагутяк "Королівство" дуже схожі. Обидва твори являють, так би мовити, дитячий - тобто простий, наївний і водночас ґротескно-іронічний погляд на суспільне життя-буття.
докладніше тут

УЛЬЯНЕНКО ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Зовсім нещодавно, після п'ятирічної перерви вийшли три нові книжки Олеся Ульяненка - "Знак Саваофа", "Син тіні" і "Богемна рапсодія", які були презентовані 26 жовтня в кнайп-клубі "Купідон" на творчому вечорі письменника, відомого передовсім своїм романом "Сталінка", завдяки якому він став лауреатом малої Державної премії ім. Тараса Шевченка в 1997 р.
докладніше тут

PRO "КОНТРАБАС"

Найперше враження від "Контрабаса" Патріка Зюскінда, книги, яка вперше уславила його в якості сучасного прозаїка, - враження театральне. Твір побудовано за принципом моновистави. "Контрабас", книга, яка читається на одному подиху - побудована на сповідальності, властивій моновиставі, - і театральності, властивій щирій сповіді. Адже неможливо позбутися театралізації, виговорюючи власний світ, свої найбільш особисті речі, - інакше сповідь замість очистити спустошує тебе.
докладніше тут

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЕТЮД: "Я. РОМАНТИКА" МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО

Сьогодні знову писатимемо про літературну класику - про новелу Миколи Хвильового "Я. Романтика". Цей твір є нині хрестоматійним, його вивчають студенти-філологи й навіть учні старших класів. Але чи розуміють його насправді, чи не заважає політико-революційна складова сприймати його? Отже, ще один психологічний нарис в нашому інтернет-виданні.
докладніше тут



Чорна троянда мсьє Паскаля

Ксенія ВЛАДИМИРОВА, Київ.
Лютий 19, 2006 р., понеділок.

У новому романі "Амулет Паскаля" Ірен Роздобудько описала серйозні речі - стан свідомості під час клінічної смерті, звинуватила філософа Паскаля у самогубстві героїні роману та розкрила таємниці особистого життя письменника Джона Фаулза. А якщо без жартів, читайте далі...

"Хочеться втекти в астрал через сімку..."

І ніхто не здогадується, що вона
По-ми-ра-є...
("Амулет Паскаля")

У першому розділі роману з не надто оптимістичною назвою "Цеглина, що лежить на краю даху" дія розгортається в маленькому загадковому місті, "де завжди свіже повітря, чудовий краєвид та приємне спілкування". Головна героїня, ім'я якої так і залишається невідомим, але яку за гострий язик оточуючи називають "Голка", приїжджає до багатого самотнього чоловіка на ім'я мсьє Паскаль з визначеною метою - заробити грошей. Правда життя - доля українських утриманок багатих закордонних буржуа - залишається поза кадром у цьому, чим далі, тим все фантастичнішому місті.

Такий хід подій, що їх можна було б описати в окремому творі і назвати, наприклад, "Драні колготки", напевно міг зацікавити Євгенію Кононенко - майстриню психологічного жанру, яка дуже полюбляє розповідати про талановитих, розумних, зазвичай самотніх жінок бальзаківського віку, які є вишуканим товаром для заможних західних чоловіків.

Але проза життя геть не цікава Ірен Роздобудько: "Я знаю, що в моїй розповіді немає того, що можна було б назвати "правдою життя". Але до цього, повірте, ми ще дійдемо. Хоча мені страшенно нудно, коли я чую це формулювання. Правда життя полягає в запахові смаженої цибулі, гречаної каші, вона пензлем маляра-єзуїта намальована на брехливих обличчях політиків, вона лежить у капелюсі вуличного акордеоніста, вона рипить і кашляє у вимерзлих водопровідних трубах, вона ховається під брюками жінок у вигляді заштопаних колготок... Я наїлася її досхочу! Мене нудить від одного спогаду про ці колготки".

Правда життя потім все ж таки епізодично виринає у спогадах про рідну країну, де півроку триває зима, про рідне місто, де на вулицях лежить червоний пил з металургійного заводу, яким "дівчата вимальовували на ногах модні гольфи", і про людей, що живуть, як роботи на автопілоті. Але не про це розповідає нам авторка, головне в її творі - розповідь про самотню жінку "на грани нервного срыва". Щоправда, на відміну від героїнь Альмодовара, ця романтична й ніжна пані, улюбленою музикою якої є мелодія Леграна з фільму "Шербурзькі парасолькі", не може існувати в абсурдному світі.

Передчуття катастрофи, знаки кінця та смерті супроводжує опис начебто мирного й безтурботного життя у будинку мсьє Паскаля. Побутовий комфорт, велике ліжко, джакузі та сто пар білих шкарпеток з ангори, краєвид з горами та дерев'яна кав'ярня, найвишуканіше вино і найекзотичніші страви, приємні люди та нове кохання. Але цеглина, що лежить на даху, мертва голубка і дивна гра, якою бавляться ці поважні люди на чолі з мсьє Паскалем, - усе створюють відчуття неспокою.

До речі, гра називається "На вихід!", її правила прості. Кожному пропонують обрати одну з багатьох скляних кульок, але, якщо гравець витягне кульку з чорною трояндою, його відпочинок у місті, заснованому мсьє Паскалем, закінчується, "він чи вона мусять йти з міста, щоб утілити свої наміри у життя". Це потім ми розуміємо, що це означає - повернення до життя.

Символи, лабіринти, трансформації простору й часу, світ як мотрійка, місто, просякнуте світлом, в якому начебто немає тіні, відкриті двері, дивні збіги й швидкоплинні епізоди власного життя - усі ці знаки насправді є образами, що проходять перед людиною у час клінічної смерті, як про це згадують ті, хто пережив щось подібне та повернувся назад. Чи описує письменниця власний досвід, чи користується мемуарами інших, чи просто детально вимальовує краєвиди, створені фантазією, чи занотовує на папері сновидіння? Твору пасує будь-яка інтерпретація - і такий багатий та вишуканий спектр тлумачень є однією з приємностей цього тексту.

Ще одна мотрійка

"згодом я зрозуміла, що можу жити і розкошувати лише у... своїй голові, тобто - в уяві".
("Амулет Паскаля")

"Після того, як вийшла з лікарні з романтичним діагнозом "астенічний синдром", за мною пильнували". Одна з головних площин інтерпретації цього твору - роль у нашому житті фантазії. Уява, створений нами самими світ є єдиним місцем, де нам затишно та спокійно, єдиний, де ми можемо існувати. Подорожуючи по всьому світу, героїня ще більше впевнюється в цьому. Але світ, де не існувало порожнього простору, де все було у всьому, де уможливлювались фантастичні перетворення тварин на людей і навпаки, де до людей приходили янголи, світ, в якому панує міф, вже зруйнований - і зруйнував його, якщо бути історично правдивими, саме Паскаль, який першим відчув всесвітню депресію та самотність людини у безкінечному всесвіті. Ідеальний світ фантазії назавжди залишився у давнині й середньовіччі, де ще не народився наш мсьє.

До слова, Паскаль є єдиним персонажем, який пані Ірен не ідентифікує з конкретною історичною постаттю, який уособлює щось більше, ніж просто людину, який є ідеєю. З приводу інших друзів цього мсьє, а особливо коханця героїні - пана Іван-Джона, письменниця створює досить прозорий міф, подаючи автометаінтерпретацію. Наприкінці роману вона висловлює подяку Бітлз, Фредеріку Фелліні, Мадонні тощо, таким чином розтлумачує, хто саме надихнув її на створення деяких персонажів. Найцікавіший і найдетальніший міф авторка вибудовує навколо письменника Джона Фаулза - як пошану пам'яті великому англійському романісту, який помер 5 листопада 2005 року, за два місяці до того, яка письменниця взялася писати свій роман. А точніше, за два місяці до того, як цей роман їй наснився (в одному з інтерв'ю пані Ірен зізнається, що відбулося це 1 січня 2006 року).

Вбивця Паскаль

Хто ж він такий - цей мсьє Паскаль? Паскаль був першим філософом, який придумав таку систему світобудови, що назавжди виокремила людину та зачинила її у власній сфері. Історична правда має винести вирок: це саме він винен у тому, що людина стала самотньою, що не тільки унеможливилася любов між людиною та голубкою (один з героїв книжки переживає саме таке кохання), але й люди стали відчувати свою відокремленість одне від одного. Самотність та страх - ось головний песимістичний міф Паскаля-історичного. Самотність, відчай, страх, як цеглини на даху, штовхають героїню заподіяти самогубство.

Таку інтерпретацію історичної постаті Паскаля зустрічаємо в есе Х.Л.Борхеса "Сфера Паскаля", текст якого можна взяти як код для інтерпретації роману Роздобудько.

"...для Джордано Бруно трещина в звездных сводах была освобождением… он заявил, что мир есть бесконечное следствие бесконечной причины и что Божество находится близко, "ибо оно внутри нас еще в большей степени, чем мы сами внутри нас"… семьдесят лет спустя не осталось и отблеска этого пыла, и люди почувствовали себя затерянными во времени и в пространстве. Во времени - ибо если будущее и прошедшее бесконечны, то не существует "когда", в пространстве - ибо если всякое существо равно удалено от бесконечно большого и бесконечно малого, нет, стало быть, и "где"… В этот малодушный век идея абсолютного пространства, внушаемая гекзаметрами Лукреция, того абсолютного пространства, которое для Бруно было освобождением, стала для Паскаля лабиринтом и бездной. Этот страшился Вселенной и хотел поклоняться Богу, но Бог для него был менее реален, чем устрашающая Вселенная. Он сетовал, что небосвод не может говорить, сравнивал нашу жизнь с жизнью потерпевших кораблекрушение на пустынном острове. Он чувствовал непрестанный гнет физического мира, чувствовал головокружение, страх, одиночество: "Природа - это бесконечная сфера, центр которой везде, а окружность нигде"".

І хоча Ірен Роздобудько створює казкову постать всезнаючого дідуся-Нострадамуса-Паскаля, трагічні події, що відбуваються за сюжетом, дають право інтерпретувати татуся Паскаля і як вбивцю Паскаля, який сконструював світ, де людина почувається самотньою й безпорадною. Протистоянням безжального філософа виступає у творі коханець героїні - письменник Джон Фаулз, персонажі навіть згадують одну його книгу - відому нам як "Волхв", хоча спочатку Фаулз хотів назвати її "Гра в Бога". Справжнє життя, свобода, таємниця та кохання, за логікою твору пані Роздобудько залишаються тільки в літературі, лише у вигадках письменників.

Нотатки

"Почуваюся по-вар'ятськи... Я збираю враження. Я ВДАЮ, що збираю враження".
("Амулет Паскаля")

Реальне життя, навіть сповнене комфорту і подорожей, є скорботою: чим більше подорожуєш, тим меншою стає земна кулька. Про жахливий маленький всесвіт, де люди зневірилися не лише в антропологічності богів, а й взагалі в існуванні Бога, пише героїня Голка у своєму щоденнику, занотовуючи події, що підштовхнули її до самогубства. Великого змісту буття вона не відчуває не тільки перебуваючи на березі Тихого океану, в профанній Америці, але й ідучи шляхами священного Єрусалиму, навіть опинившись біля найвищої святині - Гробу Господнього. Єдине, що вона зможе - не іронізувати. "Тут я весь час чекаю на віщий сон. Або на міраж на горизонті пустелі", "Можливо, рік чи два тому я б подумки посміхнулася, побачивши, з якою брутальною пристрастю жінки вимочують простирадлами це дорогоцінне миро з мармурової плити. Враження таке, що вони миють підлогу в шкільному коридорі. Нині я не хочу іронізувати. Я навіть лягаю на цю плиту. І мені зовсім не смішно...".

P.S. Ще один шар інтерпретації роману є, так би мовити, фізіологічним, лікарським. Жінка потрапляє до лікарні через спробу отруїтися пігулками фенозепаму, виписуючи, лікарі ставлять їй діагноз "астенічний синдром". Хворим на астенію властиві не лише млявість, але й "астенічний образний ментизм", тобто занадто збуджена фантазія, що створила дивака мсьє Паскаля та всіх його друзів, разом із Джоном Фаулзом.

Ірен Роздобудько. Амулет Паскаля. - Харків: Фоліо, 2007. - 189 с. - (Література)

Дякую Оксані Петриченко за пильну редактуру.

Ще статті про твори Ірен Роздобудько на kut.org.ua.

• Інтерв'ю з письменницею
• "12, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя"
• "Останній діамант міледі"