Погляди на Київ

Господарство
Проблеми та перспективи. Київська міська державна адміністрація (КМДА): Офіційний сайт,   ГУ захисту споживачів.   ГУ зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій.   ГУ освіти і науки.   ГУОЗ.   Управління у справах сім’ї та молоді.   Торгово-промислова палата.   Київенерго.   Центральний телефонний вузол,   Хроніка ГУВС,   Державна пожежна охорона.   КиевВодоКанал - история.

Довідки
Погляд із космосу. Погода Киева. КиівМіськДовідка, ИнфоКиев, WebTeka, Жовті сторінки, Весь Київ, Старый Киев, KievGid, Бизнес-директория, Телефоны Киева. Телефонный справочник .   Медицина.   Український портал, mail.ru, Яндекс, АПОРТ, Відкрита директорія.

Сервіс
Товары и услуги.   Всі готелі України.   Пиво Оболоні.   Котлета по-киевски - рестораны.   Наряды от Михаила Воронина.   Поштамт.   Аптеки.

Путівники
Київські мініатюри.   Старый Киев.   Welcome to Kiev!   Архітектурно-художній гід.   Регіон,   Путівник,   Поділ,   Бесарабка,   Солом'янський район,   Соломенка,   Оболонь +,   Дарниця,   Біличі.

Дозвілля
Интересный Киев,   Познавая Киев,   Заклади культури,   Киевская афиша,   Кино-Театр,   Філармонія,   Музеи Киева,   Софія Київська (з історії),   Києво-Печерська Лавра +,   Храми,   Православні церкви,   Музей Iвана Гончара,   Национальный художественный музей Украины,   Музей Тараса Шевченка,   Музей культурної спадщини,   Національний музей історії України.   Музей гетьманства.   Виставковий центр на Андрiївському узвозi.   Нацiональний науково-природничий музей.   Київський Будинок вчених.   Лiнгвiстичний музей.   Національний музей медицини.   Політехнічний музей.   Найцікавіші книгарні: Буква,   Бабуїн.

На свіжому повітрі
Музей війни 1941-45 рр.   Музей народної архітектури та побуту.   Екскурсії.   Дом рыбака.   Динамо-Киев.   Аэроклуб.   Музей авиации.   Клуб подводного плавания.   Яхтинг.   Зоопарк.   Ботанічні сади.   Ботанічний сад.   Зелений вінок Києва.   Паркова дорога.   Зелёный театр на склонах Днепра.   Подземный Киев.

Історія
Н.Лесков. Печерские антики.   Київ кінця ХІХ ст.   Будівельна гарячка.   Поділ.   Зарисовки старой Лукьяновки.   Лук'янівський цвинтар-заповідник.   Геральдика.   Кіевский Телеграфъ.   Свічки загиблим будинкам. В.Некрасов.Городские прогулки.   Старый город - курортные местности.   Підземні лабіринти.

І не зайвою була б у тому музеї згадка, що Михайло Ломоносов, основоположник російської науки, вчився у Києво-Могилянській академії.

Майстер музеїв.   Навіщо нам музеї?   Заводський музей.   Київська наука.   Віртуальний технічний музей.   Водно-інформаційний центр.

Мав би перо Гоголя (який, кажуть входить у моду) - написав би про київські базари. Я був одним з піонерів радіоринку на Караваєвих дачах - пару років торгував там географічними картами, першим насмілився з вулиці перейти під дах павільйону, де колись стояли м'ясники. А ще є чудова "Книжкова Петрівка"! Пам'ятаю, як совіцька влада переслідувала самодіяльних книголюбів: бачив міліцейську облаву в долині Либеді, нижче тих же Караваєвих дач, де колись стихійно творився таємний прообраз нинішньої книжкової вольниці. Любов до вільної торгівлі, як у моєї ніжинської бабці, по-моєму є ознакою хорошої людини. І не розказуйте про недоліки, які сам чудово знаю: без недоліків бувають тільки покійники. Терпіти не можу некрофілів! Життя варто не засуджувати, а творити на власний смак, по мірі сил і терпіння.

Музейні мрії.   Працівники музею - проти.   Хроніка нападок.   Реквієм.   Пам’ять у коробці.

Принагідно згадується, що у 30-ті роки минулого століття "силовим структурам" також не вистачало приміщень, і під розстрільний НКВС було зайнято Жовтневий палац культури, що височіє над Майданом Незалежності. Але не надто активне культурне життя і у багатьох діючих культурних осередках, як наприклад у Будинку архітектора з розкішною концертною залою довоєнної консерваторії. Тенденція, одначе!

Йде боротьба за Ботанічний сад і найдавнішу Кирилівську церкву, витають правдоподібні чутки щодо подальшого виселення з центру закладів культури та освіти, в тому числі таких славетних як Музичної академії, Будинку архітекторів, Музею Шевченка +, ряду видавництв, Військового ліцею імені Івана Богуна.

Музей природи взимку затопило давно не ремонтованим опаленням. Те саме колись трапилось при спробі зносу Філармонії. Боротьба ведеться найбруднішими методами: Коли говорить бізнес - музи мовчать.   Конфлікт навколо Будинку письменників.   Офіційний "рік культури" в Україні було завершено знищенням книгарні "Мистецтво" на Хрещатику. Можна ще згадати давно ліквідовані книгарні та крамницю "Ноти". А що будується на заміну, з порушенням норм і здорового глузду?!

Багато років стоїть пусткою старовинний будинок по вулиці Богдана Хмельницького 10, де містився Інститут педагогіки. Комерційні бутіки, що виселили з тутешнього першого поверху славетні "Технічну книгу" та зоомагазин, не квапляться його відбудовувати. У цьому інституті чверть століття працював мій батько, історик. А перед Другою світовою війною там була школа, яку закінчила моя люба вчителька. Іх клас, одразу після випуску, потрапив у бої, дівчата працювали на ритті окопів, стали санітарками чи пішли у партизани. Моя вчителька потрапила у полон, була вивезена до концтабору, і закінчила війну бійцем французького руху опору, з нагородами і пенсією. Не можна ламати забудову, хоч би з поваги до наших предків, якщо вже себе шанувати не вміємо.

Реформи управління
Електронна бібліотека Центру інформації ООН у Києві. Наростання кризових явищ у Києві як наслідок хибної моделі управління містом.   Вершителі долі столиці...   Магдебургське право.   Громадський транспорт і самоврядування.   Линки в Европу.

Ми, представники громадських об'єднань, творчих спілок України, мешканці Києва, звертаємось до Вас у справі, яка не може не хвилювати усіх, кому дороге місто Київ, його історія, унікальний ландшафт, історико-архітектурна спадщина, здебільшого зосереджена у його центральній частині, котра, на жаль, нині перетворюється на полігон руйнування історичного обличчя Києва, психічного та естетичного комфорту його мешканців.

В результаті ряду т.з. "реконструктивних", а радше деструктивних заходів, що інтенсивно здійснюються у центрі Києва з повним ігноруванням громадської і незалежної професійної думки, нинішнє підростаюче покоління киян, а також усі майбутні, не матимуть навіть уяви про те, що Київ міг не лише зберегти, а й примножити свої містобудівні, архітектурні і ландшафтні достоїнства, серед яких у всі часи домінувала гармонія рельєфу, ландшафту і забудови, ліризм і естетика щедро озеленених київських площ, вулиць, бульварів.

Натомість агресивна і випадкова "реконструкція" перетворює центр Києва у позбавлений зелені хаотичний набір розмаїтих копій, плагіату, колажів і епігонських "новацій", які принижують самі поняття містобудування та архітектури, а заразом загальний культурний імідж української столиці. Черговою жертвою подібних перетворень, згідно з найновішими задумами, має стати окраса історичної вуличної мережі Києва - бульвар Т. Шевченка, над яким зависла загроза ліквідації історичної алеї з оспіваних пірамідальних тополь. Важко навіть уявити, щоб цю чудову з майже 150-річною історією алею, з якою пов'язані імена найвидатніших діячів української культури - Т. Шевченка, Л. Українки, М. Коцюбинського, М. Драгоманова, Б. Ханенка, М. Грушевського та ін., - цей справжній храм духовності Києва, на знищенні якого, як на "символі націоналізму", свого часу наполягав один із сталінських посіпак Л. Каганович - в нинішній незалежній українській державі буде віддано під ніж бездумної реконструкції начебто для вирішення транспортних проблем, які, до того ж, ціною цієї жертви аж ніяк не вирішуються!

Те, що усі поспішно реалізовані "реконструктивні заходи" у центрі Києва, і, особливо, на Хрещатику, засвідчують невміння чи небажання справді професійно розв'язати транспортну проблему в історичному ядрі - очевидне. Бо те, що тільки саме "притягування" до історичного ядра потужної (вже й у підземний простір) торгівлі, забудова ареалу Хрещатика новими офісами, готелями, адміністративними будинками призводить до щораз-то більшого перенасичення його транспортом, - це зрозуміло навіть для людей, не знайомих з "азами" містобудування.

Поза сумнівом, при тверезому глузді, високому професіоналізмі, належному абстрагуванні від шалених комерційних зисків таємничих "інвесторів" і, що найважливіше, належній пошані до естетичних і культурних вартостей історичного міста, згідно з усіма міжнародними Хартіями і Конвенціями, підписаними Україною, ще не пізно знайти належне розв'язання містобудівних проблем, і в першу чергу транспортної, у центрі Києва, не знищуючи 800-метрову тополину окрасу міста і не завдаючи йому чергової непоправної історико-естетичної втрати.

Крім того, це також питання і екології міста. Екологічні права людини, це не тільки право на чисте повітря, воду, їжу, на безпечні умови проживання, а й право громадянина на участь у прийнятті рішень з питань щодо навколишнього природного середовища. Сьогодні всі питання, які стосуються навколишнього середовища, а особливо ті, що зачіпають інтереси великої маси мешканців міста, обов'язково повинні розглядатися з участю громадськості. Участь громадськості у прийнятті рішень передбачається Конституцією України, Законами України а також міжнародними конвенціями, зокрема, Орхусською Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища.

Звертаємось до Вас, шановний Олександре Олександровичу, для вжиття заходів, щоб цей замір новітнього вандалізму не був зреалізований.

Ігнорування владою права громадян на участь у прийнятті рішення є порушення головних принципів демократичної держави і посадові особи та представники органів влади, які йдуть на порушення чинних законів України та міжнародних правових угод повинні пам'ятати про те, що саме вони будуть відповідати перед законом і міською громадою. Якщо наше звернення щодо збереження історичного бульвару Т. Шевченка із тополиною алеєю не буде задоволене, і все ж буде прийняте рішення про руйнування бульвару, залишаємо за собою право звернутися до суду та вдатись до актів громадської непокори для захисту духовності і культури Києва.

Відповідь на це звернення просимо надіслати Голові оргкомітету із справи захисту історії та естетики Києва - професору Ларисі Павлівні Скорик за адресою: Київ-53, Вознесенський узвіз, (колишня вул. Смірнова-Ласточкіна) 20, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури.

Architects Council of Europe.   European Council of Town Planners.

Русанівка.   Трухановленд: атракціон серед орхідей.   Киев возьмётся за остров.   Проект облаштування берегів Дніпра.   Будівництво на Дніпровських кручах.   Концепція забудови правобережної придніпровської зеленої зони.   Корчуватський промвузол.

Ну нарешті, нарешті із цим неподобством покінчено! А то - який сором: у самому центрі європейської столиці, за півкроку від славетного Андріївського узвозу, - гадючник. Справжнісінький гадючник: чагарники, бур'яни аж до неба, звалища сміття, зграї очманілих від дикості собак, бомжі, котрі гризуться із собаками за щось їстівне. А воронячі гнізда, а вічний сморід! 17 гектарів смітника на задвірках Володимирської і Великої Житомирської. Нарешті із цим смітником покінчено: урочища Гончарі та Кожум'яки перетворилися на будівельний майданчик. Стоп. На цьому місці варто, мабуть, закінчити переможні реляції. Забудовані вулиці - це, звичайно, краще, аніж смердючі пустирі. Однак вони - такий собі довічний вирок мрії про історико-архітектурний заповідник, своєрідний парк-музей, який повинен був з'явитися у цих легендарних урочищах. І якого вже ніколи не буде. Бо кияни надали перевагу урбанізації.

Пристрасті: в'яло й багатослівно

Свого часу Гліб Івакін, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України, підкреслював, що урочище Гончарі-Кожум'яки має значний науковий і туристичний потенціал. Адже це були ремісничі слободи, в яких процвітали народні промисли. Люди селилися у цій місцині, починаючи з XII століття. Причому планування садиб збереглося без суттєвих змін із тих-таки літописних часів. І навіть пожежа 1811 року, після якої довелося відбудовувати весь Подол, обійшла урочища. Історики, етнографи могли ходити вулицями Гончарів-Кожум'як і читати в них, як у відкритій книзі.

Отож ще у "застійні" часи урочища оголошувалися заповідною археологічною територією, а значить, бралися під державний захист і охорону.

Михайло Сагайдак, начальник Подільської постійно діючої експедиції Інституту археології НАН України:

Я працюю на цій території з початку 70-х. За цей час "заповідницька" ідеологія у нас стільки разів змінювалася, що і фахівцеві в усіх цих питаннях дуже важко розібратися. Приміром, був план створити тут парк-музей. Спеціальна комісія ходила по дворах і визначала історико-архітектурну цінність кожної садиби. Хотіли зберегти 80-90 відсотків первісної архітектури. Комісія видала рекомендації: 15 відсотків будинків - ті, що не визнанані історико-архітектурною цінністю, - знести, а решту будівель законсервувати, музеєфікувати, реставрувати, аби зберегти обличчя ремісничого Києва. Таких заповідних зон у Європі дуже багато. Уявляєте, як би це допомогло зрозуміти світогляд наших пращурів та і наш з вами світогляд, філософію нашої життєдіяльності. Але у справу втрутилися вже суто соціально-управлінські фактори, які вчені не взяли до уваги: Кожум'яки були історичною реліквією, але люди в них жили без елементарних побутових зручностей. І не лише 15 відсоткам мешканців урочищ, а дуже багатьом захотілося переїхати у квартири з водою і центральним опаленням. До того ж місто готувалося відзначати свій 1500-річний ювілей і намагалися впорядкувати територію. Словом, пригнали техніку і рознесли будинки чотирьох вулиць на цурки. Зробили пустир.

Зауважимо: аби цей пустир не муляв очі, його вирішено було забудувати. Мовляв, люди на цій території жили завжди, то нехай живуть і надалі. Деякі ж активісти Київського осередку охорони пам'яток історії і культури знову заговорили про створення музею просто неба: зібрати в одному місці макети українських архітектурних шедеврів, поставити ремісничі майстерні і пропонувати туристам "працювати" в них - за кордоном туристичні центри мають з цього неабиякий зиск! Аж до того, приміром, щоб відновити млини, молоти борошно і на очах туристів із нього калачі випікати.

Володимир Чиркін, колишній член колишнього правління Київського осередку Товариства охорони пам'яток історії і культури:

- Ми всі, прихильники цієї ідеї, зробили дві справи: зібрали більш ніж 20 тисяч підписів киян на підтримку її реалізації, написали спеціальний лист у тодішній міськком партії і міськвиконком. Експерти, які, за дорученням керівників міста, вивчали це питання, назвали нас демагогами, здатними лише на огульне критиканство, мовляв, ми "присвоили себе право на исключительно правильные мысли". Отож міська влада нашу ідею відкинула, хоча й урочища не забудовувала, мабуть, чекала, поки пристрасті вляжуться.

А пристрасті не вщухали - навпаки, на початку дев'яностих розгорілися ще більше, тепер уже з подачі Івана Салія, котрий обіймав тоді дещо екзотичну посаду представника Президента в Києві. Він вирішив примирити усіх ворогів і знайти оптимальний варіант вирішення проблеми.

Яків Діхтяр, керівник творчої архітектурно-проектної майстерні "Реставратор":

- Іван Салій підтримав тоді саме нашу концепцію - відбудувати 20-30 будинків старовинної архітектури, цікаві саме в історико-архітектурному плані, а решту території віддати під сучасну забудову. Ми навіть ілюстративний проект зробили. Однак усе зупинилося на рівні Київради - ще при Леоніді Косаківському. Депутати не хотіли "буржуям" землю віддавати.

Що тут думати - трясти треба!

Отож земельна ділянка - нехай вона навіть буде 10 разів заповідною територією, це, перш за все, земельна ділянка, з якої можна мати зиск. З якої просто безглуздя не мати зиску: пустир-заповідник же - у центрі Києва. І скільки людей, яких у часи Косаківського називали "буржуями", можуть ошляхетнити своєю присутністю глухий пустир!

Євген Портянко, виконуючий обов'язки начальника Управління охорони пам'яток культури та історичного середовища Київської міської держадміністрації:

Усі ці плани про музеї просто неба не мають ніякого сенсу. Чи ви хочете, щоб ми позбирали кожум'яків і посадили їх на вулиці - нехай шкіру мнуть? Сьогодні у держави немає грошей, аби урочища до тями приводити, у нашого управління їх немає також. Ми можемо лише процес забудовування впорядковувати, контролювати музеєфікацію історичних пам'яток. Ця територія і справді є заповідником, однак спеціального Положення про неї немає. А значить, не визначено, що там можна робити, а що ні. Археологи ж цю територію дослідили, усі знахідки законсервовано. Замовнику будівництва ми направили спеціального листа, аби він організував музеєфікацію цих знахідок. Більше в цій ситуації наше управління нічого зробити не може.

А замовником та інвестором забудови Гончарів-Кожум'яків виступає Головне управління житлового забезпечення Київської міськдержадміністрації - лише, щоправда, із середини липня. До того це почесне право належало Подільській райдержадміністрації. Однак, за словами заступника начальника управління Івана Макаревського, райадміністрація просто не подужала б такий обсяг робіт. Отож на виручку прийшло комунальне підприємство "Житлоінвест" - таке собі комерційне відбрунькування від управління, яке у статусі державної структури не має права робити гешефти (це - офіційна відповідь тим, хто вбачає в перетасовці замовників якісь таємниці Мадридського двору. Спрацював принцип доцільності, ні про який поділ фінансового пирога не йдеться. От.).

Отож гешефти робитиме "Житлоінвест". ВАТ "Київміськбуд-1" виступає в ролі і генпідрядника, й інвестора. Наразі поки що невідомо, які гроші можна буде дістати із дна Кожум'яків і Гончарів після закінчення будівництва: за словами Івана Макаревського, фінансові розрахунки ще ведуться. Принаймні один квадратний метр "заповідного" житла може коштувати щонайменше 800 умовних одиниць. Це обумовлено, зокрема, відповідним розпорядженням про забудову урочищ: квартири повинні продаватися за ринковими цінами. (З цього приводу - цікавий факт: за словами проектувальників, хоча кошторис проекту досі ще не узгоджено остаточно, їм за квадратний метр можуть заплатити гривень 90).

Дмитро Воронов, один із авторів проекту нинішньої забудови урочищ:

- Нинішня забудова відповідає концепції десятилітньої давності. Будинки там будуть дво- і триповерхові. Четвертий поверх - мансарда. Відтворять усі колишні вулиці: на Гончарній і Дегтярній зведуть особняки, на Кожум'яцькій і Воздвиженській - кількаквартирні будинки. (Одна квартира на поверсі). На перетині цих вулиць виникне навіть площа - затишна, камерна. Немає лише впевненості, що забудова виглядатиме як єдиний архітектурний ансамбль: крім "Київпроекту", над нею працюють ще кілька окремих майстерень, які не вважають за потрібне узгоджувати свої дії з нами. І я не знаю, приміром, як вони вирішуватимуть проблему археологічних пам'яток. Є ще один нюанс, що може суттєво вплинути на остаточний вигляд забудови: ми, проектувальники, співпрацюємо із замовником, а не з майбутнім власником. А останній може прийти і зробити усе по-своєму.

Сьогодні Кожум'яки - ну справжні тобі живі картини радянських урбаністичних пейзажів 30-х років: бульдозери гребуть і загрібають, підйомні крани пронизують хмарки, КрАЗи ревуть - і пил грає у сонячних променях і прокладає стежки до самого неба...

- А де ж археологічні знахідки? - запитаєте ви. І справді, а де ж знахідки? Та тут. Десь тут, під ногами. Їх як познаходили у 70-80-х роках: усі ті гончарні печі й череп'я, як "законсервували", засипавши землею, так вони й "маринуються". За словами Михайла Сагайдака, знахідки, що по вулиці Гончарній, уже добряче-таки зруйнувалися. Можливо, вони більш-менш збереглися на Воздвиженській. Багато років їх не перевіряли - спеціальної програми музеєфікації об'єктів за стільки років ніхто не розробив. І сьогодні у археологів і охоронців пам'яток надія лише на забудовника: у того є гроші, нехай би прислужився наступним поколінням: збудують у Кожум'яках музейний комплекс, аби ні одна знахідка не пропала. Про це Управління охорони пам'яток і писало в листі до "Житлоінвесту". В управлінні ж житлового забезпечення вважають "апетити" охоронців явно надмірними. На думку, приміром, Івана Макаревського, археологи хочуть аж занадто багато: на ті гроші, які вони просять, "землю можна наскрізь прокопати". Днями будівельники знайшли ще дві печі - за крок від стіни будинку, що зводиться. Як і годиться, над ними звели "курінь" із поліетилену, аби захистити від атмосферних негараздів. Однак, якісь цікаві поробили в тих куренях величезні дірки - ми з фотографом дуже легко пролізли всередину. Торкаюся цеглин: вони теплі - невже ще тим, прадавнім, теплом? Знахідки ніким не охороняються - хіба що будівельниками, котрі - ось, поруч. Жартуючи, питаю у них, чи не готують вони собі обіди ось на цих печах. Ні, вони бігають в кафе на Андріївський узвіз. І взагалі, ці печі їм - як "здрастє", заважають. Їх і засипати неможливо - вони в самому епіцентрі будівельних робіт. Комунальне підприємство "Житлоінвест" офіційного "ні" поки що не сказало: політес вимагає розглядати лист "охоронців" кілька тижнів.

А там і осінь не за горами, котра, цілком можливо, і стане головним музеєфікатором. А що: у Києві стільки втрачено, одним заповідником більше, одним менше...

Що там, за огорожею?

[11.06.2003] Михайло ДЕГТЯРЬОВ, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, дійсний член Нью-Йоркської академії наук. Газета Голос України

В одну з березневих ночей цього року площу перед стадіоном "Олімпійський" було обнесено по периметру високою металевою огорожею. Ці роботи супроводжувалися незвичайним гуркотом, отож мешканці навколишніх будинків заснути не могли.

Щоправда, буквально наступного дня, 29 березня, перед футбольною грою збірних України та Іспанії, огорожу розібрали. Мабуть, чиясь розумна голова "нагорі" зметикувала: такі міцні конструкції - небезпечна перешкода на шляху багатотисячного натовпу уболівальників, що вочевидь може закінчитися епізодом, схожим на горезвісний відомий "білоруський" прецедент. Утім, після матчу огорожа знову набула неприступного вигляду. Незабаром під її прикриттям було розібрано павільйони та ятки Троїцького ринку...

Міняти колектори, звичайно, треба

Перша спроба прибрати ринок з площі, як відомо, закінчилася невдало - збунтувалися торговці. Хоча, зізнаймося, він аж ніяк не прикрашав цей куточок столиці. Але що нам, киянам, запропонують натомість? Ось чому 16 квітня ц. р. на перших громадських слуханнях з проблем забудови та збереження історичного середовища Києва, що проходили в Будинку архітектора, заступникові міського голови Фоменку було поставлено конкретне запитання: що відбувається за непроникливою для цікавих металевою огорожею?

Відповідь була така ж лаконічна, як і обтічна, цитую: "Мені відомо лише те, що в цьому мікрорайоні виникла гостра потреба в ремонті чи навіть цілковитій заміні застарілих комунікаційних мереж та колекторів". Гадаю, що один з високопоставлених міських начальників при цьому якщо й не дуже покривив душею, то принаймні злукавив, уникнувши конкретної відповіді.

Річ у тім, що два-три роки тому - саме тоді, коли торговці протистояли зносу Троїцького ринку - столичну громадськість облетіла звістка про план забудови площі, що вивільняється, комплексом нових висотних будівель та великогабаритних споруд різного (передусім торгово-розважального) призначення з великими підземними паркінгами. На виправдання доцільності запланованої масштабної містобудівної акції в деяких "офіційних" публікаціях йшлося про те, що проект надзвичайно "прикрасить місто", "сприятиме його інвестиційній привабливості" та ін.

Однак задумана міською владою витівка спричинила у ЗМІ цілий потік контрвиступів, у яких містилася різко негативна оцінка наміченої "реконструкції" площі і з боку фахівців - відомих діячів науки та культури, і пересічних киян, небайдужих до долі свого міста.

Про цілковиту неприйнятність запланованої забудови площі висловилася Національна спілка архітекторів України, назвавши її "неприпустимою містобудівною помилкою" і надіслала письмове обгрунтування столичному голові Олександрові Омельченко, а також Держбуду України - організації, що має право контролювати рішення Головного архітектурного управління Києва. З такою самою заявою до Президента країни звернувся і Громадський комітет захисту столичної архітектури.

Опозиція переконливо доводила: проект "реконструкції" Троїцької площі, який лобіювала міська архітектурна влада, вже своїм народженням зухвало порушував багато з деяких положень чинного законодавства. Передусім закони України про містобудування та охорону історичних пам'ятників недвозначно кажуть про те, що будь-які проекти масштабних будівельно-реконструкційних робіт в історичному центрі Києва (а це всього трохи більше семи відсотків його території!) мають створюватися винятково на конкурсній основі із залученням до їх обговорення широких кіл громадськості.

Троїцьку, чи, як її часто називають передстадіонну, площу однозначно зараховують до історичної зони другої категорії, що охороняється. А тим часом у тиші кабінетів Київголовархітектури створювався без будь-якого конкурсу один-єдиний проект її облаштування. Жодного громадського обговорення навколо нього не було. Розглядала проект ексклюзивно містобудівна рада Київголовархітектури, кишеньковий, можна сказати, орган головного архітектора столиці пана Бабушкіна, бо він його й очолює. Однак, попри всю келійність і створення, і обговорення проекту, він так і не отримав остаточного ухвалення більшості містобудівної ради.

Ця сама келійність створення і здійснення масштабних містобудівних об'єктів у історичній зоні Києва, між іншим, є грубим порушенням не лише вітчизняного законодавства, а й цілої низки міжнародних угод з охорони культурної спадщини (хартій, конвенцій), прийнятих Україною до виконання, без чого, певна річ, неможливе її входження на рівних до європейської спільноти. Адже національні культурні цінності України - це частина загальносвітової культурної скарбниці. А келійність прийняття рішення і змушує взяти під сумнів те, що на обнесеній огорожею передстадіонній площі справа обмежиться лише оновленням підземних комунікацій.

Ідеї та ідеологія

Сам по собі проект забудови Троїцької площі, автор якого нині покійний архітектор Комаровський, цікавий і, я б сказав, досить талановитий. Але архітектура - не станковий живопис. Як витвір мистецтва вона сприймається в гармонійній єдності з оточуючими міським середовищем та міськими ландшафтами, що історично склалися. І будь-яке, м'яко кажучи, непродумане, а тим більше адміністративне втручання в неї - елементарне блюзнірство, якщо не варварство.

Яскравий зразок істинності цієї мистецтвознавчої аксіоми - житловий великопанельний будинок, так званий будинок учених, який зруйнував, можливо назавжди, гармонію архітектурного ансамблю навколо Національного театру опери та балету імені Лисенка. Знищення ландшафтного скверу навпроти майдану Незалежності та заміна його на грандіозне скляне віяло також викликають великі сумніви в естетичній цінності цієї грандіозної за масштабом та втіленої швидкими темпами архітектурної ідеї. В усякому разі, цілісне та гармонійне сприйняття неокласицизму, в стилі якого було побудовано прекрасні споруди консерваторії та колишнього інституту шляхетних дівчат, понівечено назавжди. І таких нових прикладів втілення за останні п'ять-шість років так званих нових для історичної частини столиці архітектурних ідей можна наводити безкінечно багато.

Але самі по собі, хай навіть абсурдні, архітектурні ідеї не народжуються. За ними завжди стоїть містобудівна ідеологія. У цивілізованих країнах Європи в її основі не тільки в столицях, а й у будь-якому старому місті лежить вищевикладена мистецтвознавча аксіома. Історичні зони, які охороняються, там по-справжньому недоторканні попри урбанізацію міської архітектури останніх десятиліть. Саме тому для нових висотних офісних, торгових, готельних, банківських споруд і ансамблів виділяють особливі ділянки, які називаються діловими центрами, а ті, що історично склалися, як лондонський Сіті, не розширюють і не перебудовують, незважаючи на жодні вимоги урбанізації.

Природно, постає запитання: яка ідеологія нинішнього будівельного буму в нашій столиці? Якщо судити з більшості вже втілених архітектурних ідей - абсолютне до того ж еклектичне руйнування її історико-архітектурного середовища, що склалося до початку 90-х років минулого століття. Якщо це так, то треба чесно і відверто заявити: наша мета - перетворити центр стародавнього Києва на зразок українського Чикаго.

На центральних площах столиці вже практично не залишилося жодного не понівеченого архітектурно-історичного ансамблю. Небезпека забудови та знищення нависла над багатьма міськими садочками і скверами. Вже є проекти знищення яблуневого саду Київської кіностудії художніх фільмів, котрий, як відомо, закладав Олександр Довженко, чиїм ім'ям і діяннями по праву пишається український народ.

Нещодавно вирубано дерева ще в одному із мальовничих куточків заповідної зони стародавнього Києва - в урочищах Гончари і Кожум'яки, де плановано створити так звану площу Європи з псевдоєвропейськими еклектичними, аж ніяк не властивими київській історичній забудові спорудами. З великим супермаркетом під усією площею, паркінгом, кінотеатром та іншими абсолютно недоречними тут закладами. Адже була ідея створення в цих урочищах національного парку "Київська Русь"!

Утім, зелені насадження безжалісно вирубують і в заповідній зоні - на придніпровських схилах, улюбленому місці відпочинку киян. Кращі ділянки тут продають під приватні котеджі, паркінги, клуби та ін., а пересічних киян, як морлоків, - людей другого сорту з роману Герберта Уелса - агітують спускатися в підземелля, де обіцяють побудувати кафе і ресторан, тенісні корти і басейни...

Все це відбувається без належної містобудівної підстави. Без співвідношення з генеральним планом забудови Києва. Без належного для історичної частини міста розроблення правил його детального планування та забудови.

Архітектурна "сіті-ідеологія" призведе до прямого знищення найстародавнішого центру східнослов'янської цивілізації. Вже лунають голоси про вирубування дерев на бульварі Шевченка. Дехто з апологетів цієї ідеології пропонує перенесення стадіону "Олімпійський" на околицю. Внутрішні двори житлових кварталів центру столиці урбанізують не щодня, а щогодини: вирубують дерева, знищують зони відпочинку, дитячі спортивні майданчики. Ще рік-два і вони перетворяться на вертикальні колодязі без світла та повітря.

Мораторій як перший крок

Одне слово, Київ безповоротно втрачає своє автентичне обличчя. І будь-які відмовки та незграбні подачки на зразок "відтворених" на майдані Незалежності Лядських воріт становище не врятують.

Сіті-ідеологія, якщо вона збережеться в столичному містобудуванні, автоматично призведе до знищення майже всіх історико-архітектурних ансамблів та пам'ятників. Кожний новий висотний готель, банк чи офіс у центральній частині Києва збільшує в багато разів потік автотранспорту. Вулиці та вулички історико-культурного центру вже сьогодні не в змозі його пропускати. З цієї точки зору запропоноване знищення бульвару Шевченка виглядає цілком логічно. Не такою абсурдною, як це може здатися, в рамках сіті-ідеології виявляється й ідея перенесення стадіону "Олімпійський". Якщо проект Комаровського буде здійснено, то цей крок стане неминучий. "Олімпійський", як відомо, під час аншлагу вміщує більш як 100 тисяч глядачів. Передстадіонна площа як вільний простір виконує найважливішу розвантажувальну функцію для їх евакуації в разі якихось екстремальних обставин. Забудуй її пропонованим ансамблем - і негайна евакуація великої кількості людей стане неможливою. Ось такі причинно-наслідкові зв'язки вимальовуються у столичному містобудуванні...

І все-таки не думаю, що знайдеться хоча б одна людина, чи то чиновник від архітектури, чи то адміністратор високого рангу, хто погодився б з остаточною та свідомою втратою Києвом його історико-архітектурної автентичності. Ось чому видається більш ніж актуальним пропонований культурною громадськістю столиці тимчасовий мораторій на масштабне та й будь-яке інше будівництво на її культурно-історичній території, що охороняється. В усякому разі, до того часу, поки не буде здійснено її детальне планування та не затверджено раз та назавжди Київрадою правила її забудови. Правила, безумовно, які відповідали б і українському законодавству, і загальноєвропейським нормам збереження культурної спадщини. Та й з містобудівною ідеологією Києва треба врешті-решт визначитися раз і назавжди.

Головне тут - соціальна моральність столичних містобудівників, від пересічного архітектора, до голови міста та голови міської адміністрації. Будь-який проект в охоронній зоні Києва має здійснюватися на конкурсній основі та за цілковитої гласності. До того ж, зважаючи на досвід європейських столиць, конкурси ці мають оголошуватися міжнародними. Бо стародавній Київ - це справді надбання всієї Європи, мало того - всього світу.

... То що відбувається за залізною огорожею перед "Олімпійським"? Щоб увічнити ім'я архітектора Комаровського, чий пропонований ансамбль, повторюю, сам по собі цілком гідний уваги, але зовсім недоречний на площі перед стадіоном-стотисячником, його можна розташувати в будь-якій іншій, крім історичної, зоні Києва. Безумовно, правильним вважаю і перенесення Троїцького ринку. А ось саму площу потрібно впорядкувати. Як? Можливо, регулярним садом, з просторими алеями. Можливо, делікатним ландшафтним парком. Одне слово, знайти вирішення з усякого погляду гідне й самого Києва, й киян.