07.09.2007 18:15

Ромен Дюріс: Бурхливе дорослішання француза

Парижанин Ромен Дюріс прийшов у кіно з вулиці – у середині дев’яностих французи практикували так званий „дикий кастинґ”, метою якого був пошук нових облич для кінематографа.

Випускник університету, інтелектуал, бакалавр з літератури, він несподівано став  утіленням  нового покоління французів. І, треба сказати, досить несподіваним  утіленням. Як от у картині Яна Кунена „Доберман”, де в актора роль Маню – імпульсивного молодого злочинця з металевими зубами.

А взагалі Ромена Дюріса „відкрив” режисер Седрік Клапіш. Разом вони зробили п’ять картин різного метражу та розмаїтих жанрів. Дюрісу доводилося грати щоразу несхожих персонажів, проте найбільший глядацький успіх мав його парижанин Ксав’є з дилогії Седріка Клапіша, в яку входять картини „Іспанка та „Красуні”.

Ксав’є – молодий француз, який  спочатку вивчає економіку в Барселоні, а згодом у Парижі намагається стати письменником. І якщо „Іспанка” розповідала про загалом безтурботне студентське життя Ксав’є, то в „Красунях” героєві уже тридцять років і його життя – суцільний хаос. 

Взагалі, дилогія Седріка Клапіша – це розповідь про нову Європу, в якій шукають взаємопорозуміння розмаїті народи. В „Красунях” до британців, італійців, іспанців, данців додаються росіяни – з їхньою екзотичною, як на західний погляд, культурою і традиціями.

Іншим режисером, з яким Ромен Доріс  співпрацював найбільше, був француз алжирського (й водночас ромського) походження Тоні Ґатліф. Разом вони зафільмували три картини. Остання за часом  стрічка „Вигнанці” розповідає про подорож закоханої пари в Алжир – на батьківщину кінорежисера. Тоні Ґатліф будує свою картину як серію напівімпровізованих епізодів, у яких наперед написані сценарні шматки переплітаються з реальними подіями. Так сталося і в епізоді „трансу”, що він став випробуванням і для режисера, і для акторів.

Загалом „Вигнанці” виявилося своєрідним підсумком ранньої творчости Ромена Дюріса. Саме у цій картині він попрощався зі своїми екзотичним персонажами та субкультурами, що їхній дух вони утілюють. Прийшов час фільмуватися в блокбастерах по-французьки – дорогих костюмованих картинах з реального чи вигаданого історичного минулого Франції.

Першим таким фільмом став „Арсен Люпен” Жана-Поля Саломе. Стрічка виявилась надзвичайно насиченою подіями, мобільною, спортивною, власне,  схожою на самого Арсена Люпена у виконанні Ромена Дюріса. Актор загалом ухилявся від коментування своєї ролі, зазначаючи тільки, що „такого Арсена Люпена ви ще не бачили”, і „я сподівався зіграти” щось протилежне до своїх попередніх ролей”.

Вдалою для Ромена Дюріса стала ще одна „класична” роль у картині Лорана Тірара „Мольєр”. (До речі, саме цього тижня стрічка вийшла у всеукраїнський прокат – є можливість подивитися на великому екрані). Дюріс тут зіграв самого Жана-Батіста Мольєра – молодого актора і драматурга, який погоджується домогти багатому міщанину в його любовній пригоді. Розпочавшись як легковажна французька комедія, „Мольєр”, зрештою, переростає у драму, в якій головним героям доведеться проявити власну людяність.

„Мольєр” засвідчив акторську зрілість Ромена Дюріса. Цього разу йому довелося грати персонажа, який змінюється. Фактично, ми бачимо двох різних людей.

Трансформація героя вимагала від актора-самоука, яким є Ромен Дюріс,
непересічної майстерности, переконливих фарб, аби передати непростий внутрішній світ Мольєра.

Наразі ж в АРҐУМЕНТІ-КІНО одна з найтитулованіших картин за участи Ромена Дюріса – „І серце моє завмерло” Жака Одіара.

У фільмі актор  зіграв  парижанина Тома, який хоче змінити своє життя і для цього повертається до музикування. В цій ролі поєднались багато попередніх екранних іпостасей Ромена Дюріса. Він знову парижанин, знову кримінальний злочинець, він розривається між батьком та матір’ю, і він знаходить порозуміння з представниками „екзотичного” народу. Зрештою, інакшого й годі сподіватися від типового сучасного француза, якого, за переконаннями багатьох, саме і втілює актор Ромен Дюріс.