Кубок Першого каналу (частина 2)

White-Blue.kiev.ua

Матч «Динамо Київ» - «спартак москва» - це завжди подія, яка не потребує особливого пояснення. Для справжнього фена ДК важко знайти ще якусь додаткову мотивацію для настрою на такий матч, бо ця мотивація тече в жилах динамівського фена чи не з дитинства. Саме із таким відчуттям ми очікували матч.

У день матчу (27 січня) було вирішено завчасно, за дві години до матчу, дістатися стадіону «Блумфільд» у Тель-Авіві, щоб спокійно розвісити всі банери й розтяги, що ми привезли з Києва. А їх було немало – це й наші біло-сині клітини, FCDK із бульдогом, буква «Д» и «Слава Нації», банер «UKRAINE», і новий банер «Dynamo Kyiv 80». І ще з десяток білих розтягів з динамівським гербом. Також, ми мали на меті роздати присутнім на трибунах місцевим людям кілька десятків невеликих прапорців із гербом клубу. Все це нам вдалося, і майже чотири біло-сині трибуни були повністю завішані клубними кольорами, а прапорці вдало «замальовували плями» із місцевої кузьмоти, якщо вони приходили без кольорів.

Окрім цього, кияни за день до матчу виготовили банер «HAPPY BIRTHDAY ВАЛИК» - бо у Белькевича 27 січня, в день матчу, був День народження. Цей банер розвернули під час оголошення диктора про цю подію.

Непогано також виглядав невеличкий, проте щирий саморобний банер «ВЖАРИМ МЯСЦО», який кияни теж виготовили на пляжі Тель-Авіва за день до матчу.

Перед початком матчу першою почала заповнюватися саме динамівська трибуна, набагато повільніше збиралися червоно-білі істоти. Пропорція у кількості прихильників «Динамо» і «спартака» складала десь сім до одного на нашу користь, як за годину до матчу, так і під час нього. Із банерів на м’ясній трибуні було аж два невеличкі банерочки із якоюсь маячнею, яка не заслуговує зусиль на її читання. У центрі їхньої трибуни стояла невеличка, з два десятка, група прихильників м’ясца у кольорах бекону, і саме вони заводили, чи краще казати, намагалися заводити свої незграбні речитативи. Спочатку воно їм начебто вдавалося. Але так здавалося лише до того, поки всі динамівські трибуни єдиним потужним подихом із першим зарядом «ДИ-НА-МО» просто здули зі спартаківської трибуни їх початковий настрій. Таким чином, ми почали очищувати повітря над стадіоном від сморіду протухлого м’яса, термін придатності якого минув давно.

На цей матч ми обрали ту ж саму стратегію супорту, що й на минулий. Кількість людей, які в курсі того, що треба робити на трибуні була як і минулого разу невелика, але більша ніж у Хайфі. Ми використовували прості, короткі заряди, і це спрацювало. Стадіон іноді тонув у київських зарядах. Слід додати, що динамівською була ще одна трибуна – прямо навпроти чотирьох наших. Ми не могли нею керувати, але вони самі намагалися повторювати за нами.

Якщо спочатку матчу багато людей на наших трибунах сиділи (бо це були так звані «звичайні» вболівальники, наші колишні співгромадяни), то у другому таймі навіть вони приєднувалися до тієї частини, що стояла.

Сценарій гри здавалося був написаний самим Шекспіром – драматичний для нас початок, потім ще більший відрив «Мукомолів промкооперації» (саме така перша назва команди, яку потім назвали на честь римського раба – спартака, і це треба запам’ятати). Але навіть програючи два голи ми не те що якось затихли – ми продовжували громогласними зарядами вести біло-синіх вперед. На фоні нашої підтримки спартаківські потуги виглядали сміхотворними, якщо не жалюгідними. Стадіоном керували ми. Коли ж ми відіграли перший гол, а потім і другий - над нашими трибунами здійнялися десятки біло-синіх прапорів та роз – це було справжнє море.

Тільки воля і мотивація можуть вести команду відіграватися тоді, коли рахунок близький до образливого і коли здається, що нічого не виходить у грі. І ми сподіваємось, що саме ці фактори дозволили нашій команді переломити хід гри на свою користь, зрівняти рахунок, і потім ще із новою силою бомбардувати московське стадо. Ми мали вигравати цей матч, але не вистачило краплі злості, краплі бажання. Ми впевнені, що якби в «Динамо Київ» грало більше українських хлопців, які із дитинства знають що таке ДК-см, то цих крапель би вистачило, і чаша схилилася би традиційно у наш бік. У той же час, ми засвідчили, що динамівський дух живий, він є у серцях багатьох динамівців, наприклад таких, як Сергій Ребров. Поки у нашому «Динамо» будуть такі люди – це буде «Динамо Київ». Дякуємо вам.

За десять хвилин до закінчення матчу, коли динамівці брали в облогу ворота москалів, на біло-синіх трибунах стояли майже всі. Будь-який заряд проходив чи не з півслова. Велика банерна лінія, велика кількість людей, багато прапорів – все це мабуть вплинуло на коментатора місцевого телеканалу, що транслював матч у прямому ефірі. Як нам потім казали місцеві мешканці, коментатор матчу зазначив, що підтримка киян була кращою за підтримку місцевих команд у місцевому чемпіонаті, не кажучи вже про Кубок Першого каналу. Однозначно, ми лідери на КПК за супортом. Це визнали також деякі представники коней, які були присутні на матчі, і кроти, які прилетіли наступного дня після нашого матчу на свій матч. Думкою свиней ніхто не цікавився. Але ми впевнені, що є речі очевидні для всіх.

Коли матч завершився, спартаківська трибуна так швидко зникла, що ми навіть не встигли передивитися, чи немає там бажаючих поспілкуватися поза стадіоном. Але навіть із п’яної м’ясної кузьмоти ніхто не наважувався сказати щось киянам. Біля стадіону нам не вдалося помітити близьких до навколофутболу людей із москви. Навіть людей просто на кольорах бекону було одиниці. Чи вони поховали свої кольори, чи їх було ще менше, ніж здавалося на трибуні – для нас загадка.

Незважаючи на кінцевий рахунок 2:2 - перемогли ми. Звичайно, м’ясо не може бути командою, нічия із якою приносить радість, але в нашому випадку 2:2 – це перемога динамівської волі й духу. І до всього цього – беззаперечна перемога киян на трибунах.

Цим матчем наш виступ на КПК 2007 завершився. Але був запланований ще один матч – товариська зустріч із командою «Дімрі Ашдод». На цьому матчі супортери з Києва знайомили місцеву публіку із своєю творчістю, як на трибуні так і засобами графіті на стінах місцевого стадіону.

За кілька днів вся група динамівських супортерів повернулася до Києва.

Фотогалерея турніру

Andy
Київ – Тель-Авів – Київ