Кубок Першого каналу (частина 1)
White-Blue.kiev.ua
Група динамівських супортерів вилітала з Києва до Ізраїлю за два дні до першого матчу «Динамо Київ» на цьому турнірі. Посадка у літак в аеропорті «Бориспіль» запам’яталась безпрецедентними заходами безпеки. Майже весь багаж киян був перевірений повністю, навіть мегафон був розібраний співробітниками служби безпеки і повернули його вже на борту літака. Доречи, ця служба привезена спеціально з Ізраїлю.
Політ був нічним, тому кияни поводили себе спокійно, але традиційно весело. Під час роздавання напоїв стюардесами відмінним додатком до горілки Finlandia було сало, яке кияни взяли із собою, бо розуміли, що в Ізраїлі його буде важко знайти. Заїдати горілку салом на борту літака ізраїльської авіакомпанії, який майже повністю заповнений євреями-ортодоксами – дійсно оригінально проведений час.
Біля третьої години ночі літак приземлився в аеропорті «Бен-Гуріон». Київські супортери і журналісти завантажилися у автобус і вирушили до готелю «Базель», який розташований у Тель-Авіві. Поселившись у готель кияни перш за все прикрасили всі доступні їм вікна кольорами свого клубу.
Наступний день був присвячений прогулянкам містом, розпиттю напоїв у призначених та непризначених для цього місцях, пляжному променаду, купанню в Середземному морі під дивними поглядами аборигенів. Незважаючи на те, що взимку зазвичай в Тель-Авіві температура повітря близько 17-20 градусів та температура води у морі десь 15-17 градусів, купаються тут у цю пору року лише спортсмени, йоги та мабуть нетверезі супортери з Києва.
Ввечері кияни зіграли матч у пляжний футбол із місцевими прихильниками «Хапоелю» і виграли в них 7-2. Це було відмічено малюванням на пляжному піску великих (десь під 15 метрів заввишки) літер FCDK. Ці чотири магічні літери мали змогу спостерігати зі своїх балконів мешканці як мінімум 4-х великих готелів, один з яких місцевий «Шератон».
Вечірня прогулянка містом у пошуках диско закінчилася відвідинами якогось пабу. Зворотня дорога до готелю була більш успішною, бо під самим своїм готелем кияни зустріли двох московських коней, які тільки прилетіли і заселялися до свого готелю, що знаходився біля нашого. Коні були знайомими одного із киян, тому зустріч відмітили розпиттям віскі. Так закінчився перший день.
Наступного дня була гра «Динамо Київ» -«Маккабі Хайфа», тому київська «делегація» перш за все добре відпочила. Хоч гра мала розпочатися о 19-30 автобус забрав всіх від готелю вже о 14-00. По-перше, кияни жили в Тель-Авіві, а гра була в Хайфі. По-друге, по дорозі була запланована екскурсія до Кейсарії (є така доволі цікава історична місцевість із купою античних пам’яток ще часів Римської імперії).
Десь біля 18-00 автобус був під стадіоном Хайфи. Багатьом з нас пагорби ізраїльської Хайфи у нічних вогнях нагадали українську Ялту. Мабуть є щось спільне у приморських містах на пагорбах – повітря, пейзажі і таке інше.
Біля стадіону вже за півтори години до матчу повільно збирався народ. Публіка була поділена десь у такій пропорції – 30% вболівальників «Динамо» і 70% вболівальників «Маккабі». Серед нашої частини більшість звісно складали місцеві мешканці, які ще за часів Союзу чи пізніше переїхали до Ізраїлю, але й були такі, що приїхали саме на цей турнір, як і ми. Таких було не дуже багато, але саме вони потім під час гри заводили трибуни.
Перед матчем тривав традиційний процес спілкування вболівальників між собою, наприклад, колишні наші співгромадяни із цікавістю розпитували тих, хто прибув з Києва про все, що там відбувається, як у футбольному так і у звичайному житті.
Зі сторони вболівальників «Маккабі» не було нічого цікавого. Основна маса – це підлітки та хлопці від 16 до 20 років, зазвичай у кольорах клубу та люди більш зрілого віку, але звичайного «нефанатського» вигляду. Ні про який навколофутбол чи щось інше не могло бути й мови, бо не було помічено жодної людини, яка хоч за якоюсь ознакою нагадувала про свою належність до навколофутбольного життя. Тож кияни пили пиво і готувалися до матчу.
На трибуни пропускали досить доволі швидко. Поверхневий огляд та металошукачі. Банери й прапори пронесли без питань. Декілька хвилин не дозволяли проносити древки для прапорів, але й це питання вирішилося.
Вболівальники «Динамо» займали дві трибуни (номери 2 і 13) – одна навпроти іншої. Ці трибуни розташовані майже по центру поля. На обох трибунах більшість була звичайна «сидяча» публіка. Наша група знаходилася на трибуні №2, але на наш погляд трибуна №13 була б більш перспективною із точки зору супорту, бо деяка частина людей на ній не сідала майже весь матч. Але ми мали квитки лише на трибуну №2, а перейти на іншу трибуну на ізраїльському стадіоні нереально.
Загалом стадіон на наш погляд вміщує 15-17 тис. глядачів, але на цьому матчі він був заповнений десь на відсотків 35-40. Ультрас «Маккабі» майже не проявили ніякої цікавості до матчу, бо їх було приблизно 200-300 людей, хоча зазвичай, як ми бачили на відеозаписах вони збирають всі трибуни за одними з воріт. На цьому ж матчі вони не показали нічого особливого навіть для нас пару років тому. Якісь один чи два невеличкі банери і рози десь у третьої частини трибуни.
Одразу після проходу на трибуну ми почали розвішувати свої банери, але всі з них розвісити на доріжках не дозволила служба безпеки, тож частину було розвішено у верхній частині нашої трибуни. Загалом виглядало непогано. Також кияни роздали кілька десятків прапорів «Динамо Київ», бо купити їх тут місцевим вболівальникам немає де.
Одразу зазначимо, що ніхто не очікував від цього матчу якогось яскравого супорту. Дуже важко, маючи на трибуні до двох десятків людей, які в курсі того, як треба підтримувати команду, зробити щось серйозне. Тому ми намагалися використовувати прості, короткі і знайомі всім заряди, на кшталт, «Ди-на-мо» та «Ки-їв». Це проходило доволі нормально і непогано було чутно у телетрансляції. Також іноді вдавалося завести «Вперед, Динамо – мы с тобой» та «Киевляне, вперед». Несподівано вдавалося заводити «Наш герой – Сергей Ребров» і «Наш Динамо – лучший клуб» - трибуна жваво повторювала текст за нами.
Гра нічим особливим не запам’яталась, про це говорить і результат – 1:1. За хвилину до закінчення ми запалили десь з десяток «свічок» (це такі свого роду міні-фаєри, знайомі багатьом з матчу з кротами восени 2006 року). Ці вогні сподобалися всім, у тому числі режисерам трансляції, бо камера показала цю картинку із задоволеними киянами, щто тримають вогні у руках над головою. Поліція ніяк не зреагувала, бо ми попередили їх про це, і наші аргументи, що це безпечно спрацювали навіть у обережному у всьому Ізраїлі (на фоні постійної загрози теракту), але чомусь часто не працюють у Києві.
На цій яскраво-вогняній ноті матч закінчився. До нашої трибуни підійшли декілька гравців ДК, щоб подякувати за підтримку. Якщо проаналізувати супорт, то здається, що із тим складом, що був на трибунах більш якісного супорту годі й було чекати, тож оцінимо цей супорт на тверду трійку (за п’ятибальною шкалою). Взагалі-то, дії гравців «Динамо» на полі були не набагато кращими. Втомлені, але непереможні ми сіли в автобус і рушили до готелю в Тель-Авів, де до третьої години ночі під некошену їжу і напої обговорювали матч який минув і наступні дії на матч із м’ясною командою («спартак» москва). Так завершився перший етап нашого виїзду.
Фото тут.
Далі буде.
Andy
Київ – Тель-Авів – Хайфа – Тель-Авів
