Mixa-Blog

Одного разу, начитавшись з друзями “Четвертої революції” Павла Солодька, ми вирішили написати фантастичний романчик (тут варто сказати, що на той час один із нас вже встиг написати і видати тиражом в 1000 екземплярів - чисто для друзів, одну книженцію під псевдо Степан Жабка), суть якого полягала б в тому, що в недалекому майбутньому влада стоврює такий собі штучнй інтелект, який виконує замість неї усю роботу: аналізує ситуацію, приймає рішення, вигідні для владних структур, формує рекомендації з поведінки чиновників в тій чи іншій ситуації, відповідає на звернення громадян (та так, що й не придерешся!) і, звісно, збирає інформацію про всіх проживаючих у країні, і, що головне, виконує цю роботу в сотні разів краще, ніж славнозвісне СБУ…
Звісно, що ні до чого доброго це не призводить, адже нечисті на руку можновладці використовують технологічні досягнення для того, аби завжди тримати Владу у своїх руках, використовуючи закони, які завжди можна подати з двох сторін, для власного збагачення і тотального контролю над всима процеса в країні…
Коротше, повний аут: Система наперед знає твою поведінку і завжди може дати відсіч. Ну тут і починається боротьба кількох друзів проти безправ’я та безпосередньо проти техногологічного монстра…
Отакий от сюжетик… Далі не розкажу, бо, по-перше, це лише основа і детально ще нічого не продумано, а, по-друге - сєкрєт фірми
Так от. Недовго треба було думати, щоб зрозуміти, хто в майбутньому міг би бути розобником подібної системи тотального контролю та аналізу - звичайно, Гугл. Адже вже зараз видно (правда, поки що лише в позитивному руслі) його впровадження до всіх сфер нашого життя. І хай то навіть поки що лише в інтернеті, але через років 10-20, коли буде введено в усьому світі електронні паспорти, коли ваша кредитна картка і мобільний телефон, та й, мабуть, вся інша техніка будуть нерозивно пов’язані з комп’ютером… отоді побачимо! Та що там казати! Он нещодавно у Харкові хотіли ввести спеціальні студентські проїздні на метро, які б здійснювали контроль за переміщеннями студентів “в навчальний час” ! А той же Гугл - китайській владі вдалося домовитися з інтернет-гігантом стосовно цензури в китайському веб-просторі: тепер там ніхто не дізнається з глобальної мережі визначення слова “демократія”… Те ж саме і в гАмериці: оборонні служби попросили Гугл надавати звіти про людей, що здійснюють пошук за певними ключовими словами. І хоч офіційно це робиться для боротьби з всюдисущим тероризмом, а серед цих самих ключових слів було названо такі, як “бомба”, - поний їх список, а також тексти договорів між корпорацією і владою США ніхто, здається, не оприлюднював…
Тож, у нас є прообраз майбутнього Великого Брата, і десь рік тому, спираючись на відомі мені РЕАЛЬНІ факти з історії розвитку Гугл, я сів і написав невеличкий чорновик - фактично, динаміку зростання компанії, повторюсь, з відомих мені фактів (я міг щось пропустити) станом на кінець 2006 року. Динаміка вражає.
Отже, хоч зараз цей текст і звучить смішно… уявімо собі: 2024 рік, 42-річний дядько розповідає своєму синові, чому ж у нашій країні все так хєрово… :

“…Почалося все з того, що такий собі найпопулярніший пошуковий сервіс Муддл перестав бути просто найвідомішою і найкращою пошуківкою в Світі. Зкуповуючи потихеньку спеціалістів різних профілів ІТ-технологій в інших провідних корпораціях, Муддл почав запускати нові сервіси - один за іншим. І всі з претензією на революційність.
Хоча, в появу першого з них багато хто спочатку навіть не повірив - прес-реліз, випущений першого квітня, який, власне, й розповідав про нові горизонти діяльності Муддл, багато хто сприйняв просто як першоквітневий жарт…
І дарма. Зпочатку то була звичайнісінька, здавалося б, електронна пошта. Але від інших сотень собі подібних її відрізняла необмежена кількість місця для даних - видаляти будь-що вже не мало сенсу і можна було швидко знайти будь-якого листа серед гігабайтних архівів завдяки тій же пошуківці, вмонтованій до кожного акаунту та налаштованої на роботу лише в його межах. Справді, революційне рішення, як на той час…
Проте, непоміченим для більшості задоволених користувачів залишився факт появи на їхньому комп’ютері прихованого файлу спеціального типу, який збирав інформацію про свого “хазяїна”.
Невдовзі всі, хто мали пошту на Муддл, отримали доступ до безлічі інших корисних штук на базі одного акаунту. Все, що лише можна було собі уявити, корпорація намагалася реалізувати і поєднати в одному місці. Справді, навіщо пам’ятати купу адрес і паролів до інших сервісів, коли можна один раз зареєструватися і, ввівши лише один пароль, отримати ВСЕ. Ну, майже ВСЕ. Принаймні, воно до того йшло: фотоальбоми, блог-сервіси, відеосховища, віртуальні симулятори офісних та інших програм (інколи навіть кращі за їхні прототипи), календарі з нагадуваннями про день нарождення дідуся та купа інших необхідних і не дуже, розважальних та суто професійних штук - кожен міг обрати свій набір. Або взяти ВСЕ.
Головна ж ставка робилася на персоніфікацію. Усе максимально зручно і з можливістю налаштувати кожен елемент під себе, на власний смак та щоб було якомога затишніше у власній веб-комірці.
Навіть першопочатковий вид діяльності Муддл - пошук, і той став персоніфікованим. Відтепер, усе, що ви будь-коли намагалися знайти в хащах всесвітньої павутини, фіксувалося у такій собі “персональній картці” - мабуть для того, щоб будучи вже пенсіонером, можна було переглянути і посміятися, пригадавши, як пів століття тому ви намагалися знайти щось таке, притаманне кожній молодій людині, але на що у вас уже не стане здоров’я
Не складе зайвих складнощів подумати і, для цього не потрібно мати розум надзвичайного аналітика, щоб зрозуміти, що відтепер Муддл міг багато чого сказати про конкретну людину. Хто вона є насправді: чим цікавиться, з ким спілкується, як часто буває в інтернеті і з яких частин світу він туди потрапляє…
За це одразу ухопилися уряди деяких країн, зокрема США, вимагаючи надавати інформацію про конкретних користувачів а також робити аналіз пошукових запитів і повідомляти про користувачів, що проявляють надмірну зацікавленність певною інформацією. Звичайно, відмазкою була боротьба з тероризмом. Так, точно відомо, що серед підцензурних слів були такі, як “бомба”, але повний список цих слів ніхто не розголошував, тож невідомо, що і кого саме намагалися простежити США.
Інший випадок стався з Китаєм, влада якого якимось чином змогла домовитися з керівництвом Муддл про цензуру при здійсненні пошуку громадянами цієї країни. Відтепер, предстаники найчисельнішої нації на планеті не могли оновлювати за допомогою інтернету свої знання в такій області, як ДЕМОКРАТІЯ.
Усі ці факти не могли не викликати розголосу та активного обговорення багатомільйонними користувачами інтернету, який задумувався як найповніша бібліотека людських знань, що не піддається цензурі. Тепер цей принцип було порушено. Почалися навіть розмови про те, що Муддл працює як секретна служба якоїсь із держав або, не дай Боже, взагалі на коло якихось нікому не відомих особистостей, що вирішили здійснити ВСЕСВІТНЮ ЗМОВУ…
Та повернімося до реальності. Після виявлення численних випадків перебіжки найкрутіших спеціалістів з таких же накрутіших світових корпорацій, як DircoSoft, до Муддл, в пресі з’явилися чутки про те, що остання активно працює над створенням власної операційної системи, що, з точки зору корпорацій-лідерів в розробці програмного забезпечення (від яких Муддл і переманювала спеціалістів) , було вже вершиною нахабності. Причому, судячи з усього, система могла бути специфічною: відпадала потреба у вінчестері як засобі збереження інформації - він мав бути необхідний лише для потреб самої системи та для встановлення їхнього ж, муддлівського броузера. Все інше мало братися зі спеціально створюваної корпорацієї до цього часу цілої медіа-планети в режимі онлайн. Тобто, все, що раніше користувачі зберігали на своєму комп’ютері, тепер завжди мало перебувати в просторах інтернету. Варто лише підключитися і увійти… Зберігати ж будь-що на своєму “агрегаті”, за задумом, не мало сенсу. Встановлювати якісь програми - також. Усе там - в інтернеті. В Муддл…
Дійшло навіть до того, що один із засновників корпорації на черговій прес-конференції самовпевнено заявив, що його спеціалісти наразі працюють над створенням штучного інтелекту, основаного на принципах роботи людського мозку. Вершиною зверньої самовпевненості у цьому всьому була фраза про те, що, мовляв, більшу частину справи - алгоритми функціонування мозку - вже майже розшифровано і. що саме цікаве, уся ця інформація має легко вміщатися на на звичайнісінький компакт-диск…
Хоча, після того випадку більше подібних заяв ніхто не робив і взагалі ця тема якось зам’ялася, а сама корпорація на довгий проміжок часу, досягши апогею свого розвитку, неначе врешті зупинилася і почала просто знімати вершки зі всіх своїх дітищ у вигляді мільярдних прибутків.
“Напевно, втомилися інвестувати, пора вже б і заробляти. До того ж, поки що не скоро хтось зможе їх наздоганти” - приблизно так міг подумати пересічний користувач інтернету. Та так усе виглядало лише для стороннього ока. Насправді, в Муддлі тільки починалися відбуватися цікаві речі…”

Додаткові лінки:

2012. Електронний уряд України.

Big brother is watching you

Гугл. Історія успіху

Гугл управляет миром