22.12.2006 10:41

Ялинка. Сценарій короткометражного ігрового фільму (за мотивами оповідань Михайла Коцюбинського та Василя Стефаника)

Кирило Устюжанін

Кирило Устюжанін – сценарист, режисер. Народився 16 березня 1977 року в Києві. 1998 року закінчив Міжнародний університет фінанасів зі спеціальності фінансовий менеджер. Від 1998 до 2000 року навчався на факультеті кінематографії і телебачення Київського державного інституту театрального мистецтва імени І. Карпенка-Карого на спеціальності режисура телебачення. 2000 року працював асистентом режисера на Національній Кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (на фільмі "Мамай" режисера Олеся Саніна). 2003 року зняв як режисер телевізійний фільм "12 копійок" (виробництво "Студії ХХІ" на замовлення Міністерства культури та мистецтв України). Автор кількох ориґінальних сценаріїв, а також сценаріїв за мотивами творів Альбера Камю, Фьодора Достоєвського, Василя Стефаника. Переможець конкурсу сценаріїв фестивалю "Відкрита ніч" 2001 року. Лауреат всеукраїнського літературного конкурсу "Коронація Слова" 2001, 2004 років. Електронна адреса – ustujanin@ukr.net.

Також пропонуємо авторський синопсис до сценарію "Ялинка": "Сценарій "Ялинка" – це різдвяна казка, яка створена за мотивами однойменного оповідання М. Коцюбинського та оповідання "У корчмі" В. Стефаника. У цій історії, як і в кожній справжній казці, є місце і для горя, і для дива, і для страшної пригоди, від якої холоне в жилах кров, і для свята, що переходить усі межі, і для гумору, і для справжньої людської мудрості. На передодні Різдва, у скруті, батьки продають ялинку свого сина та ще й посилають свого дванадцятирічного Василька відвезти її через ліс до панів у сусіднє село. Ніхто й гадки не має, що по ялинку приходив сам чорт. Тим паче, що тепер можна придбати давно омріяні нові черевики для матері Василька. То що ж… Тепер, можливо, неуважним батькам доведеться втратити щось більше, ніж лише пару коней та зелене деревце…"

З ЗТМ:

ІНТ. ШИНОК. ДЕНЬ

ШИНКАР за стійкою наливає в чарки мутну білясту горілку.

За довгим столом навпроти один одного сидять двоє чоловіків із бутафорськими крилами янголів за плечима та німбами з проволоки за головами. Чоловіки п’ють та опускають чарки. 1-Й ПИЯК нахиляється через стіл до 2-ГО ПИЯКА.

1-Й ПИЯК: То нащо тій жінці руки, що лупить чоловіка, як коня?!…

2-й пияк сидить опустивши очі та тре лоба.

1-Й ПИЯК (продовжуючи): Чи то такий царський указ є, аби жінка чоловіка лупила?!

2-й пияк, наче прокинувшись, відчайдушно крутить головою.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. ДЕНЬ

Доріжкою через двір у напрямку хати-мазанки крутиться та насувається сніговий вихор.

Через прикрашене льодяним візерунком віконце хати видно –

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. ДЕНЬ

– сімейство – мати, батько, син та двійко дівчаток.

ІНТ. ШИНОК. ДЕНЬ

1-й пияк присувається ближче до свого товариша.

1-Й ПИЯК (викотивши очі): Гостри сокиру, чоловіче… А тоді… (із силою б’є рукою по столу, наче рубить сокирою) …Лиш раз, два! Та геть ті ручки по самі лікті!

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. ДЕНЬ

Дванадцятирічний хлопчик ВАСИЛЬКО сидить долі та крутить мак. ЯКИМ, батько Василька, сидить на полу, схиливши голову, та тре одне об одного два куски сухого дерева – запалює в печі вогонь. ОЛЕНА, мати Василька, крутить голубці на вечерю. Сестрички Василька, близнята ОКСАНКА та КАТРУСЯ, граються з кошеням прив’язаним на нитці пір’ям.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. ДЕНЬ

На підвіконня хати сідає невеличкий чорний крук, заглядає у вікно.

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. ДЕНЬ

Відчиняються двері. Знімаючи капелюха та обтрушуючись від снігу, заходить ЧОЛОВІК.

ЧОЛОВІК (до Якима): Добридень, вправний господарю.

Василько приглядається до гостя. Очі Чоловіка ховає тінь.

ЧОЛОВІК: Пани послали мене по ялинку дітям на Святий Вечір. Два дні шукаю та все не бачив гарної… А чи не погодитеся Ви, господарю, продати мені те дерево, що росте у вас у садку?

Василько нашорошено обертається до батька. Яким, схиливши голову, рубає дрова.

ЯКИМ: А що б ви дали?

ЧОЛОВІК: Та вже не будемо торгуватись, – кажіть ціну.

ЯКИМ (рубає): Три карбованці дасте.

Василько підхоплюється зі свого місця.

ВАСИЛЬКО: Та ж це моя ялинка, тату!…

Яким не звертає уваги на слова сина. Шукаючи підтримки, хлопець обертається до матері. Олена сидить опустивши очі.

ЧОЛОВІК: Тільки мусите доставити її ще сьогодні. Бо треба іще приготувати її до свята.

ЯКИМ: То, й як її доставити, коли я слабий, а хлопець малий ще?

Чоловік обертається та приглядається до Василька. Той дивиться на гостя з-під лоба.

ЧОЛОВІК (посміхаючись): Не так-то вже й малий ваш хлопець… Завидна завезе, завидна й повернеться…

НАТ. САДОК ЯКИМА. ДЕНЬ

Ноги Якима, узуті в здорові чоботи, глибоко поринають у сніг. Навколо непорушно стоять чорні голі дерева вкриті снігом. Під деревами сіткою лежить тінь. Василько то стрибає по слідах батька, то розгортає ногами пухкий сніг.

Василько дивиться на ялинку. Вітерець ворушить її зелені гілочки.

Хлопчик обертається до батька. Яким підходить ближче, замахується сокирою та б’є по стовбуру. Ялинка тремтить.
Яким б’є ще раз, і кілька зелених гилиць падають на сніг.

Василько зі сльозами на очах дивиться на зелене тремтяче дерево. Тим часом Яким із силою рубає ялинку.

Ялинка хилиться під ударами сокири, хрустить та падає на сніг.

Яким бере ялинку за стовбур і закидає на плечі.

Василько за спиною батька витирає рукавом сльози. Хлопець дивиться на пеньок, що лишився від ялинки.

Вершечок ялинки волочиться за Якимом і лишає на снігу схожу на стежку смужку.

Василько підходить до ялинкового пенька та нагортає сніг.

ЯКИМ (за кадром): Чого там став?!

Василько обертається до батька.

ЯКИМ: Біжи-но сюди, Васильку!

Василько додає ще трохи снігу та поспішає до батька.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. ДЕНЬ

Яким прилаштовує ялинку до саней. Василько застібає  величезний, з батьківського плеча, кожух та одягає рукавиці.

ЯКИМ (перевіряючи упряж): В дорозі не гайся, Васильку, бо треба вернутись завидна.

Василько сідає на сани. Яким підіймає голову та дивиться на небо. Потому підходить до Василька, знімає свого капелюха та надягає на хлопця.

ЯКИМ (ляскаючи Василька по плечу): Рушай, синку, бо не рано…

ВАСИЛЬКО (пускає коней): Чого заснули! Пішли!

Сани рушають та їдуть з двора. Яким іде слідом, проводжаючи сина, та зупиняється біля воріт.

НАТ. ВУЛИЦЯ БІЛЯ ПОДВІР’Я ЯКИМА. ДЕНЬ

Василько підганяє коней.

ВАСИЛЬКО: Пішли, хлопці! Пішли!

Сутула фігура Якима лишається далеко позаду.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. ДЕНЬ

Чорний Крук здіймається зі стріхи Якимової хати та –

НАТ. ВУЛИЦЯ БІЛЯ ПОДВІР’Я ЯКИМА. ДЕНЬ

– летить слідом за Васильком.

НАТ. ЛЬОДЯНА ГІРКА. ДЕНЬ

Василько виїздить з села. Дорога іде високим берегом замерзлої річки.

Хлопець проїздить повз пияків із крилами янголів. Вони обійнявшись йдуть шляхом. В 1-го пияка у руці штоф із горілкою, 2-й пияк притискає до себе немалий важкий мішечок.

Пияки поспішають до засніженого схилу. Там їхній третій товариш, "СВ. МИКОЛАЙ", вдягнений у костюм святого, ліпить снігову бабу.

1-Й ПИЯК (за спиною "Св. Миколая"): Аж ось він де! Бабу ліпить!

2-й пияк ставить свій мішечок на сніг.

2-Й ПИЯК: Та, й що ж то за баба без цицьок?!

Чоловічі руки прилаштовують до снігової баби снігові груди.

2-й пияк дістає з кишені червоне намисто та вішає на бабу. Ще дві червоні ягідки прилаштовує до снігових цицьок.

1-й пияк наливає в три чарки білясту горілку.

Розставивши руки в сторони, чоловіки один за одним спускаються на животах з гірки на лід річки. В руках вони тримають наповнені чарки.

Чоловіки зупиняються на льоду, цокаються та, запрокинувши голови, п’ють. Закусують цибулиною.

2-Й ПИЯК: Я що собі думаю… Може, їй Господь руки й без мене всушить, га?!

1-й пияк від такої думки насува на лоба шапку та чухає потилицю.

НАТ. ПОЛЕ. ДЕНЬ

Безкраїм засніженим полем іде дорога, якою котяться сани Василька.

ОЛЕНА (за кадром) (заспівує): Тече річка невеличка…

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. ДЕНЬ

Олена порається біля печі. Поруч Оксанка та Катруся прибирають одна одну до свята.

ОКСАНКА ТА КАТРУСЯ (співають): Щедрий вечір, добрий вечір!

Олена сипле капусту в борщ.

ОЛЕНА (продовжуючи): На тій річці плине листочок.

ОКСАНКА ТА КАТРУСЯ: Щедрий вечір, добрий вечір!

ІНТ. ХАТА ШЕВЦЯ. ДЕНЬ

Яким розплачується та забирає в ШЕВЦЯ червоні жіночі черевики.

ОЛЕНА (за кадром): Плине листочок яблуньовий,

ОКСАНКА ТА КАТРУСЯ (за кадром): Щедрий вечір, добрий вечір!

НАТ. ПОДВІР’Я ШЕВЦЯ. ДЕНЬ

Яким із черевиками у руках кульгає через двір шевця.

ОЛЕНА (за кадром): На тім листку написано,

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. ДЕНЬ

Мале незграбне кошеня намагається дістати пір’я, що висить на нитці на цвяху біля лавки.

ОКСАНКА ТА КАТРУСЯ: Щедрий вечір, добрий вечір!

Олена сипле у борщ суху кропиву.

ОЛЕНА: Написано сонце й місяць,

ОКСАНКА та КАТРУСЯ: Щедрий вечір, добрий вечір!

НАТ. ПОЛЕ. ДЕНЬ

Сани Василька йдуть слизькою дорогою. Твердий синявий сніг грає на сонці самоцвітами.

ОЛЕНА (за кадром): А що місяць – то господар,

Далеко попереду саней видніється чорна смужка лісу. Ледь-ледь падає сніжок.

ОКСАНКА та КАТРУСЯ (за кадром): Щедрий вечір, добрий вечір!

Позаду саней Василька закручується сніговий вихор.

ОЛЕНА (за кадром): Ясне сонце – господиня…

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. ДЕНЬ

Кошеня, полюючи за пір’ям, залазить на лавку.

ОКСАНКА та КАТРУСЯ: Щедрий вечір, добрий вечір!

ОЛЕНА (пригортає дочок): Ясні зірки – його дітки…

НАТ. ЛІС. ДЕНЬ

Василько їде лісом. Заметіль посилюється та свистить. Дороги не видно. Василько з розпачем роздивляється по боках.

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. ДЕНЬ

Олена обійнявши цілує дочок. Тим часом до хати заходить Яким.

ЯКИМ (радісно): Приймай обнову, Оленко!

Яким гучно ставить на лавку червоні черевики. Налякане кошеня звалюється з лавки на підлогу.

ЯКИМ: Мабуть, таки є Бог на світі!

Жіночі руки знімають з ніг старі драні чоботи та одягають нові нарядні.

Олена любується новим взуттям.

ОКСАНКА (за кадром): Подивіться, мамо!

Олена обертається до дочок, що поспішають до вікна.

КАТРУСЯ: Сніжок, сніжок пішов.

Дівчатка залазять на лавку.

ОКСАНКА: Який гарненький. (Обертається до матері). Пустіть нас, мамо, надвір!

ОЛЕНА (кидає вдячливий погляд на Якима): Добре, йдіть… Радійте та славіть Господа, бо святий празнік сьогодні.

Близнята радісно одягаються та біжать до дверей.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. ДЕНЬ

Сміючись та підкидаючи сніг Оксанка та Катруся вибігають на подвір’я.

КАТРУСЯ: Оксанко, давай, лови… Лови мене!… Не зловиш!

НАТ. ЛІС. ДЕНЬ

Сани Василька йдуть у бік і з силою б’ються в дерево. Від удару сніг падає з дерева та вкриває хлопця.

Василько вибирається з-під снігу та сходить з саней.

Хлопець обходить сани навкруги, зупиняється. Старі трухляві копили зламані, васаг лежить нарізно від санок.

Невеличкий чорний крук сідає на сани поруч із зеленим ялинковим гіллям.

Василько оглядається на дорогу. В лісі пусто. Лише вітер гучить між деревами та сипить сніг, закриваючи білою сіткою далечінь.

В’язнучи у глибокому снігу, Василько випрягає коней.

ВАСИЛЬКО: Не буде діла. Вертаймось, хлопці.

Василько бере коня Рудого на повід, сідає верхи на коня Цигана та рушає назад.

Невеличкий крук летить слідом за хлопцем.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. ДЕНЬ

Яким виходить з хати на двір. Рвачкий вітер забиває йому дух.

Оксанка та Катруся з останніх сил, але радісні та розшарілі, бавляться зі снігом.

Яким дивиться на небо, що заволоклося важкими хмарами.

ЯКИМ: Погода псується. Чуєте, давайте до хати!

Дівчатка вовтузяться на снігу.

КАТРУСЯ: Ще трошки, тату. (До сестрички). Отак тобі… Поїла сніжку?…

ЯКИМ: До хати, кому кажу!

НАТ. ЛІС. ВЕЧІР

Сутеніє. Василько їде лісом, коні глибоко поринають у сніг. Хуртовина посилюється. Василько підганяє коней. Вони ледве переступають з ноги на ногу.

ВАСИЛЬКО: Чого стали?! Пішли!… Пішли!

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. ВЕЧІР

Олена накриває на стіл. За столом вже сидять дівчатка та  похмурий Яким. Оксанка ляскає Катрусю пальцями по підборіддю. Сестрички знов починають чубитись.

НАТ. ЛІС. НІЧ

Коні Василька зупинились та фиркають серед завірюхи.

ВАСИЛЬКО: Чого стали?!

Десь збоку чується пронизливе вовче виття та луною котиться по лісі.

Василько зупиняється та налякано оглядається. В цей час інший вовчий голос відгукується ближче з іншого боку.

Не на жарт наляканий Василько повертає Цигана. Той стає на диби.

ВАСИЛЬКО (відпускаючи повід Рудого): Іди сам! Виходь сам!… (Припускає Цигана). Нумо, Цигане! Давай!… Давай!

Далеко позаду поміж деревами виблискують кілька пар червоних вовчих очей.

Притиснувшись до гриви коня, Василько скаче крізь лісові хащі, оглядається назад.

ВАСИЛЬКО: Давай, Цигане! Давай!

ІНТ. ШИНОК. НІЧ

Виряджені пияки, вже добре захмелілі, сидять за столом у корчмі. За вікнами лютує заметіль.

2-Й ПИЯК (повертаючись від вікна): Лютує, що та клята жінка!

2-й пияк повертається до Шинкаря. Спершись на стійку той щось рахує у своїй книжці. Поруч із Шинкарем стоїть повний горіхів відкритий мішечок 2-го пияка. 

2-Й ПИЯК (до товаришів): То що він там труситься, що той шибеник на мотузці?! (Знов повертається до Шинкаря). Гей, Іудо! Останнє тобі віддав, бо за освобождєніє сьогодні п’ю! То вже не крути зі мною! (Б’є кулаком по столу). А, давай, добре лий тої браги!

Двоє синів Шинкаря приносять та ставлять на стіл величезну пляшку – бутель – із горілкою.

"СВ. МИКОЛАЙ": Ну, що ти скажеш! Знов котячі сльози!

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. НІЧ

Сімейство Якима мовчки сидить за накритим столом. Ніхто не торкається їжі.

Яким відкидає рушник. Він підводиться з-за стола та йде до дверей.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. НІЧ

Яким стоїть у відчинених дверях. На вулиці свистить страшна завірюха. Нічого не видно. Сніг б’є Якима в обличчя.

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. НІЧ

Яким зачиняє двері.

НАТ. ЛІС. НІЧ

Василько плаче, міцно тримаючись за гриву Цигана.

ВАСИЛЬКО: Ну ж бо, Цигане, давай…

Раптом їх наздоганяє пронизливий тваринний крик: “й-о-о-г-го-о-о!”. Василько здригається та мимоволі обертається до бездушної засніженої темряви.

НАТ. ЛІС – ГАЛЯВИНА. НІЧ

Повалений на землю закривавлений кінь Рудий здригається оточений вовками.

НАТ. ЛІС. НІЧ

Василько тремтить та сильніше притискається до шиї коня.

ВАСИЛЬКО (шепоче крізь сльози): Мати Наша Пресвятая Богородице, заступнице моя перед Господом…

Василько оглядається. Позаду все одно маячать дві пари червоних очей.

ВАСИЛЬКО: …Врятуй мене…

Хлопчик хреститься.

НАТ. УЗЛІССЯ. НІЧ

Василько на Цигані виривається з лісу. Батьківський капелюх чіпляється за гілку, та падає в сніг.

НАТ. ПОЛЕ. НІЧ

Переляканий, без шапки, запорошений снігом, мчить Василько на зустріч холодному вітрові.

ВАСИЛЬКО: Винось, братику! Винось!

Позаду навздогін біжать два вовки, вигинаючи сірі хребти.
Хуртовина виє, крутить снігом та замітає сліди.

ВАСИЛЬКО: …Пресвятая Богородице… Усі Янголи небесні…

Вовки впритул наближаються до Цигана.

Паща вовка вже майже хапає коня, коли раптом перед нею з білого від снігу повітря виринає чорний птах. Від несподіваної атаки крука вовк на мить зупиняється та впускає здобич.

ВАСИЛЬКО (до коня): Ну ж бо! Давай, братику!

Вовки продовжують переслідувати хлопця. По черзі вони атакують коня. Що є сил їм намагається перешкодити чорний птах.

Сніговий вихор підхоплює птаха та відкидає убік.

ВАСИЛЬКО (крізь сльози): Давай, давай, Цигане!

Крук повертається та впивається вовкові у гриву. Вовк гальмує, крутить головою, відбиваючись від птаха. Їх обох поглинає завірюха.

Збоку від дороги виринає похилений сірий дерев’яний хрест. Десь далеко попереду видно вогні у вікнах хаток.

ВАСИЛЬКО: Ну ж бо! Ще трошки, братику!

Сніговий вихор знову підхоплює та відкидає птаха.

Вовки поспішають за Васильком. Вони по черзі кидаються на коня. Але Циган ще має сил і продовжує йти вперед.

Врешті один з вовків виходить вперед коня та кидається йому на шию, другий вовк позаду кидається під живіт. Кінь із Васильком зупиняється та валиться в сніг.

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. НІЧ

Раптовий порив вітру гасить свічку, що догорала на накритому столі та перевертає посуд. В печі гасне вогонь.

ЯКИМ (підводиться з-за столу): Та що ж воно коїться таке!

Олена не наважується нічого сказати. Сестрички-близнята поснули на лавці за столом, притулившись до стіни.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. НІЧ

Яким дивиться на небо.

З-за туч повільно виходить жовтий диск місяця. Все навколо висвічується його сяйвом. Вітер вщух, перестав сипати сніг.

НАТ. ПОДВІР’Я СУСІДІВ ЯКИМА. НІЧ

Яким сидить на санях, розправляє повід.

Якимові СУСІД та СУСІДКА разом із дітьми стоять перед хатою. Сусід тримає в руці чарку.

ЯКИМ: Дякую Вам, сусіде. Та, будьте ласкаві, не нарікайте вже, що в такий час.

СУСІД: Не кажи дурниць, Якиме. Бо то грішне діло на людину в біді нарікати.

Сусідка витирає рукою вологі очі.

ЯКИМ (пускає кобилу): Но, пішла!

НАТ. ПОЛЕ. НІЧ

Над засніженим полем стоїть жовтий місяць, він осяює безкрайній засніжений простір. Дорогою через поле на санях їде Яким.

НАТ. ЛІС. НІЧ

Дорога йде лісом. Навколо все тихо, стоять непорушні дерева. Яким роздивляється навколо.

Дещо попереду привертає увагу Якима. Там поламані сани, а на них притрушена снігом ялинка.

Яким проїжджає повз сани Василька та рушає далі.

Місячне світло ясно осяює гарненькі присипані снігом ялинки, що ростуть уздовж дороги. Нічим не гірші, ніж Василькова, а навіть кращі. Яким їде повз них. А вони стоять перед ним, немов на параді.

Яким натрапляє на залишки загризеного вовками коня. Навколо червоний від крові потоптаний сніг. Кобила, запряжена в сани, стурбовано фиркає.

НАТ. УЗЛІССЯ. НІЧ

Яким виїжджає з лісу, але, щось помітивши, зупиняє сани.

Яким спускається на сніг, відходить вбік та підбирає свого присипаного снігом капелюха.

НАТ. ПОЛЕ. НІЧ

Яким проїжджає похилений сірий дерев’яний хрест.

Яким зупиняється біля ще одного скривавленого острівця витоптаного снігу.
Чоловік обдивляється.
Кобила стурбовано тупцює та ірже.
Трохи збоку лежить розірваний чорний птах.
Від витоптаного острівця іде колія від саней. Посередині колії проліг червоний кривавий слід.

Яким похмуро припускає кобилу та їде за червоною кривавою смужкою.

Попереду видно сани. Вони нешвидко просуваються засніженим шляхом. Яким підганяє кобилу.

Яким під’їжджає до саней, в яких сидить Чоловік.

ЯКИМ: Здоров був, Чоловіче.

Яким мовить, а сам дивиться на сіро-багрову змоклу від крові тканину, що вкриває вантаж у санях. Та на краплі густої крові, що падають з-під неї на сніг. Навколо стоїть неймовірна тиша.

Чоловік обертає до Якима своє обличчя. У його молочно білих очах ледь помітні чорні зернятка зіниць.

ЧОЛОВІК: Здоров, Якиме.

ЯКИМ: Віддай сина, чоловіче.

ЧОЛОВІК (посміхається): Який ти спритний, Якиме… А чим будеш платити?

ЯКИМ: Бери, що хочеш.

ЧОЛОВІК: Нічого не пожалієш? …Бо, мабуть, багато маєш…

Чоловік всміхається.

ЯКИМ: То вже що маю, чоловіче.

ЧОЛОВІК: Ну, то, віддай за сина свої очі, Якиме.

Яким мовчить.

ЧОЛОВІК: Чи може ціна не справедлива?

ЯКИМ: Справедлива, чоловіче.

ЧОЛОВІК (строго): То що ж?…

Яким мовчить.

ЯКИМ (згодом): Добре, чоловіче.

Погляд Якима знов немов магнітом притягується до закривавленої тканини.

Чоловік повертається та відкидає брудне полотнище. На санях лежать два закривавлені вовки.

ЧОЛОВІК: Не бійсь, не бійсь, Якиме. Їдь додому. На світанні повернеться твій син… Та ж про розмову нашу нікому….

Чоловік посміхається, прикладає пальця до губ. Яким зупиняє сани.

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. НІЧ

Похмурий Яким заходить до хати, кидає капелюха на лавку.
Олена стурбовано підходить до чоловіка. В неї червоні заплакані очі.

ЯКИМ (пригортає дружину): Все гаразд. Все гаразд, Олено. Хлопець наш зараз в добрих людей спить.

По щоках Олени стікають сльози, вона схлипує та кусає губи. Яким сильніше обіймає дружину.

ЯКИМ: Малий ледь від вовків врятувався.

ОЛЕНА (крізь сльози): А я ті черевики спалила, чуєш Якиме?

ЯКИМ: Будуть кращі…

В Якима теж на очах сльози. Він дивиться на піч. Там з-під кожуха виглядають дві пари дитячих ніжок.

ЯКИМ: Вже все… Вже все, чуєш мене, Оленко…

З-за дверей лунає гомін, за тим двері відчиняються, і до хати Якима ввалюються знайомі нам пияки з крилами янголів.

1-Й ПИЯК: А в нашого дядька, да в його дому…

1-Й ПИЯК та 2-Й ПИЯК: Святий вечір!

1-Й ПИЯК: В кінець стола там стояв Микола…

"Св. Миколая" виштовхують вперед. Під пахвою він тримає величезну пляшку горілки.

1-Й ПИЯК (продовжуючи): Підперся мечем під праве плече.

"Св. Миколай" засоромлено оглядається, ставить пляшку з горілкою на підлогу та виймає з-за пояса дерев’яного меча.

Близнята просинаються та виглядають з печі.

1-Й ПИЯК (продовжуючи): А в лівій руці кубочок держав.

2-Й ПИЯК: А з того кубочка сльоза капнула…

"Св. Миколай" нахиляє розфарбований кубок, з якого стікає мутно-біла цівка горілки.

1-Й ПИЯК: А з тієї сльози Дунай розлився…

2-Й ПИЯК: А в тім Дунаю Христос купався…

1-Й ПИЯК, 2-Й ПИЯК та "СВ. МИКОЛАЙ": Христос купався на муку здався!…

Усі разом, немов зламавшись навпіл, чоловіки вклоняються.

ЯКИМ: Дуже дякую вам, люде. (Дістає гроші). Тримайте рубля. Та, мабуть, таки і за стіл сідайте.

Чоловічі руки вигрібають з золи залишки згорілих черевиків. Яким знов розпалює в печі вогонь.

В хаті Якима знов лунає гамір. До хати заходять, вже розігріті святкуванням, сусіди.

ЯКИМ: Прошу, проходьте, сусіди, та сідайте до столу.

За столом сидять сусіди Якима, швець із сім’єю, ряжені пияки та сімейство Якима. Випивають, закусують.

1-Й ПИЯК (до 2-го пияка): Або кажи до неї так… Спочатку наточи сокиру на точилі, а тоді кажи…

Яким встає, підіймає чарку.

ЯКИМ: Любі гості!

За столом настає тиша.

ЯКИМ: …Іноді, любі гості, здається, ніби бачиш людину в останнє. І я маю зараз таке відчуття.

ОЛЕНА (смикає чоловіка за рукав): Та що тебе за муха вкусила!

ЯКИМ: Вибачте, гості дорогії, якщо кажу щось не так. Але, дійсно, то велике щастя бачити Вас тут у моїй хаті… …І нехай Бог дасть Вам усім радості та всіляких гараздів.

Яким випиває та сідає. Гості п’ють та їдять.

1-Й ПИЯК (до 2-го пияка): …Ти де мені присягала, кажи? У церкві чи на смітнику? А тепер ручки до мене тягнеш?! То не буде того діла! (Б’є кулаком по столу). Неси, курво, сокиру!

Ще сильніше, ніж пияк, по столу б’є кулаком Яким. Пияк налякано дивиться на господаря.

ЯКИМ (підводиться): То що ж воно за свято таке без музики, га, любі гості?!

1-Й ПИЯК (принишкло до 2-го пияка): То отак може й налякаєш.

В хаті Якима жарко та весело. Музики грають, гості співають та танцюють.

СУСІДКА: Цілий тиждень була хвора, бо робота була,
А в неділю подужчала, бо музику вчула!

ОЛЕНА: Мати моя старенька, мати моя, мати,
Не дай мені три дні їсти, а день погуляти.

Ноги Олени, взуті у старі драні чоботи, витанцьовують у такт музиці.

МУЗИКА (до Олени): Черевички невеличкі, ніженька маленька,
Танцюй, танцюй, дівчинонько, доки молоденька.

"Св. Миколай" зупиняє чарку із горілкою на півдорозі до рота та обертається. За його спиною в танку підстрибує жіночий зад.

СУСІД (до сусідки): Ой коб не ти, дівчинонько, і не твої очі,
Не стояв би мій коничок до пізньої ночі.

"Св. Миколай" придивляється до жіночого заду.

СУСІДКА (співає): На городі бузина,
Під горою ямка,
А дід бабу
Перчить ззаду
Аж губами плямка!

"Св. Миколай" п’є, ставить чарку, прицілюється та щипає жінку, що танцює, за м’яке місце. У відповідь отримує міцного ляпаса.

2-й пияк вже не може говорити та лише похитує головою до "Св. Миколая", мовляв "ото ж бо, бісова порода".

В хаті грають музики. Яким танцює з Оленою, а поруч у парі танцюють їхні дочки-близнята.

Гості знову розливають та п’ють. Яким випиває, а за цим притискає до себе та цілує розшарілу Олену.

ЯКИМ : Яка ж ти в мене гарна, Олено.

ОЛЕНА: Нарешті розгледів.

Продовжуються танці. Музика не вщухає.

Відкриваються двері. До хати вривається розлючена жінка – ЖІНКА ПИЯКА. Вона роздивляється навколо вперши руки в боки.

ЖІНКА ПИЯКА: Ага! Аж ось воно, падлюка, де!

Жінка рішуче прямує до столу.

2-й пияк намагається сховатись під стіл. Але жінка хапає його за комір та тягне до себе.

ЖІНКА ПИЯКА: Ото вже буде тобі, падлюко, празнік!

Жінка міцно тримає чоловіка та тягне з хати.

ЖІНКА ПИЯКА: Та щоб тебе докторі так по смерті пороли, як ти мою душеньку без ножа краєш!.. Куди-и?!

Пияк безуспішно намагається учепитись за двері, але жінка витягає його на вулицю. 

Дивлячись на таке діло 1-й пияк скоріше закусує випиту чарку та штовхає в спину "Св. Миколая".

1-Й ПИЯК: Та що він рота розявив, га?! А-ну, товариша виручать!

"Св. Миколай" здіймає дерев’яного меча.

"СВ. МИКОЛАЙ": На су-по-ста-та!

П’яниці виходять.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. НІЧ

На небі ясно сяють зорі. З хати хитаючись виходять Якимові гості – сусіди та музики. З вулиці чується гамір.

НАТ. ВУЛИЦЯ БІЛЯ ПОДВІР’Я ЯКИМА. НІЧ

Мечем "Св. Миколая" Жінка пияка частує всю компанію ряжених пияків. Аж пір’я з їхніх янгольських крил здіймається у повітря.

ЖІНКА ПИЯКА (лупцює та примовляє): Та що ж таке в світі робиться, людоньки добрі?! Та звідки ж воно холєра така, га?!… Та що ж то за хазяїн такий, що останнє з хати тягне… (Зі сльозами на очах) …а тоді ще й цю сволоту…, волоцюг оцих… за ті грошики пригоща, га?!… Хіба ж можна так знущатися над людиною?!…

Чоловіки безпорадно борсаються на снігу. Жінка зупиняється, стає на коліна та здіймає руки до неба.

ЖІНКА ПИЯКА: Та де ж та справедливість, Го-спо-ди?!… (Підводиться, з новою енергією). Та й я вас теж пригощу!… О-так!… Ото вам моє частування!…
(Прибавляє ніжкою). Отак!… Отак!…

При дорозі лишається кинутий бутель із залишками горілки.

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. НІЧ

У хаті Якима знов тиша та темрява. Посередині стоїть спустошений стіл, – його освітлює смужка місячного світла. Серед тиші на столі лунко стукається посуд.

Під столом Яким роздягає Олену.

ЯКИМ (цілуючи Олену в груди): Яка ж ти прегарна в мене, Оленко…

Яким цілує Олену у кучері знизу живота. Олена закусує губу та закочує очі, міцно стискає Якима в своїх обіймах.

ЯКИМ: Яка ж ти солодка…

Стіл приходить у рух, на ньому гучно стукається посуд.

З печі виглядають сестрички-близнята.

НАТ. ПОЛЕ. СВІТАННЯ

Над безкраїм засніженим простором сходить рожево-червоне ранкове сонце. Все тихо й непорушно, лише в далечі димлять маленькі сільські хатки.

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. СВІТАННЯ

Олена солодко спить на печі, обійнявши Оксанку та Катрусю. Над ними стоїть сумний Яким. Він довго дивиться на свою сім’ю, а потому з ніжністю по черзі всіх цілує.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. СВІТАННЯ

Відчиняються двері хати. На поріг виходить сивий Яким.

Хитаючись Яким іде через двір.

НАТ. САДОК. РАНОК

Поринаючи ногами в глибокий сніг, Яким іде через садок. Він перечіплюється через ялинковий пеньок та падає на землю.

Яким лежить непорушно затуливши долонями обличчя. З подвір’я чути гомін та кінське хрипіння.

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. РАНОК

Олена, прислухаючись, підводить голову.

НАТ. САДОК. РАНОК

Яким непорушно лежить на снігу.

ВАСИЛЬКО (за кадром): Батьку, батьку…

Василько стоїть на колінах біля Якима та торсає батька за плече.

ВАСИЛЬКО: Не сваріть, що капелюха вашого загубив, чуєте… Батьку…

Яким обертається до Василька та дивиться на сина сліпими побілілими очіма.

Тремтячими руками Яким обмацує сина та притягує до себе. По щоках Якима котяться сльози.

ЯКИМ: Васильку, синку мій… Синку мій… Синочку…

Яким обіймає Василька. Він посміхається, кусаючи губи. Сльози ще рясніше котяться з його очей.

ЯКИМ: Пробач… Пробач мене… Чуєш…

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. РАНОК

Із хати вискакує боса Олена. На ній кожух, що накинутий на саму сорочку.

НАТ. САДОК. РАНОК

Яким щосили притискає Василька до себе. Здригається від плачу.

ЯКИМ (посміхаючись крізь сльози): Я за тебе усе віддам. Чуєш мене…

Яким не втримує рівноваги і вони з Васильком падають у сніг.

Олена підбігає до сина та чоловіка та із розкритими обіймами кидається до них.

Камера повільно віддаляється від наших героїв. Олена та Василько підводять сліпого Якима на ноги та –

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. РАНОК

– ведуть під руки до хати.

НАТ. ВУЛИЦЯ. РАНОК

Сніговий вихор крутиться біля бутля із залишками горілки. Бутель падає набік. Сніговий вихор трохи відступає, а потому заходить-вкручується всередину величезної пляшки.

По дорозі сам собою з боку в бік катається бутель з-під горілки.

Біля бутля, в середині якого крутиться сніговий вихор, опускаються на сніг чиїсь коліна. По одязі можна впізнати "Св. Миколая". Чоловічі руки затикають пляшку пробкою.

НАТ. ВУЛИЦЯ БІЛЯ ПОДВІР’Я ЯКИМА. РАНОК

На вулиці гомін. Радісні пияки із бутлем поспішають вулицею.

2-Й ПИЯК (наспівує): Ой, селом, селом, селом дорога!…

З-за паркана виглядає Сусід Якима.

2-Й ПИЯК (аж присідає з радості із бутлем у руках): Ой ідуть-пливуть два-три ангели,
Все колядники, все робітнички!

СУСІД ЯКИМА: Та що сталося, люди добрі?

2-й пияк підбігає до паркана.

2-Й ПИЯК: "Святий Микола" чорта спіймав.

"Св. Миколай" аж світиться з гордості.

2-Й ПИЯК (продовжуючи): Теж, нечиста сила, горілочки схотів! А Святий Микола, от розумна людина, чого довго думати закупорив та й все!

2-й пияк стукає кулаком по пляшці. З глибини пляшки до нього виринає жахлива пика. Чоловік ледь не впускає пляшку, сахається та хреститься.

2-Й ПИЯК: От клята бестія!

СУСІД ЯКИМА: А що ж будете із ним робити?

1-Й ПИЯК: Та хочемо на ту очманілу жінку напустити.

СУСІД ЯКИМА: Та ви що!

2-Й ПИЯК: Аякже!

2-й пияк повертається та біжить до своїх товарищів.

СУСІД ЯКИМА: Та, почекайте! Може, є в селі й важливіші справи?

2-Й ПИЯК (на ходу): А що ж може бути важливіше?!

2-й пияк поспішає далі слідом за своїми товаришами.

2-Й ПИЯК (наспівує): Ой селом, селом, селом…  Два-три ангели…

ОПОВІДАЧ (закадровий голос): Такий-от запальний люд у нашому селі. Запальний та рішучий. Але не таке то просте діло із самим чортом домовлятись…

ІНТ. ШИНОК. ДЕНЬ

Пляшка із чортом стоїть на столі перед збентеженими пияками.

Пика у пляшці мружить очі та гикає. А потому знов приймає срашнючий вираз, лютує-крутиться у пляшці.

"СВ. МИКОЛАЙ": От гадюка!

2-й пияк розгублено поглядає на пляшку та своїх товарищів. 1-й пияк, міркуючи, потирає підборіддя.

ОПОВІДАЧ (закадровий голос): А тим часом чутки про дивовижні події минулої ночі ще до опівдня облетіли все село. Отож стали збиратися у шинку чесні люди.

Поріг шинку, притримуючи рукою хрест, переступає ОТЕЦЬ ВАСИЛЬ. За ним, підтримуючи Отцю лікоть, заходить Сусід Якима.

Олена та Василько заводять до шинку сліпого Якима. За ними заходять близнята та Сусідка Якима.

ОПОВІДАЧ (закадровий голос) (продовжуючи): Та врешті вирішили  влаштували бісові "страшний суд".

ІНТ. ШИНОК. ВЕЧІР

Бісова пика принишкло дивиться з денця пляшки. Над пляшкою, тримаючись рукою за хрест, стоїть Отець Василь.

Трійко пияків на кшталт суддів засідають за столом. Головуючий "Св. Миколай" постукує ложкою по чарці.

Навпроти суддів на довгій лавці сидить Якимове сімейство, за ними розташувались сусіди Якима та інші селяни.

Василько стоячи говорить перед судом.

ОПОВІДАЧ (закадровий голос) (продовжуючи): Вирок був суворий, але, звісно, справедливий.

"Св. Миколай" постукує ложкою по чарці та оголошує вирок.

ОПОВІДАЧ (закадровий голос) (продовжуючи): Чорт повертав Якимові зір, а також мусив протягом року, аж до майбутнього Різдва, виконувати наказані громадою роботи…

Закінчивши промову "Св. Миколай" випиває чарку та гучно опускає її на стіл.

Всередині бутля вчиняється справжня буря. Отець Василь хрестить пляшку та кропить її святою водою. Чорт лютує, але врешті кориться та опускається на дно.

ОПОВІДАЧ (закадровий голос) (продовжуючи): А вже менше ніж за рік селом лунала вже зовсім інша, щаслива новина.

ІНТ. ЦЕРКВА. ДЕНЬ

Чути церковний передзвін. Руки матері обережно опускають новонароджену дитину до купелі із святою водою. Отець Василь виконує на дитиною обряд хрещення.

ОТЕЦЬ ВАСИЛЬ
В ім’я Отця, Сина та Святого Духа хреститься раб божий…

Трохи збоку стоїть зрячий Яким. Поруч із ним дочки та Василько.

ОТЕЦЬ ВАСИЛЬ
В ім’я Отця, Сина та Святого Духа…

Олена виймає дитину з води. Малюк що сили голосить.

НАТ. СХИЛ БІЛЯ МЛИНА. ДЕНЬ

Вітер крутить крила млина. Аж пил стоїть стовпом.

Поперед млина на вкритому травою схилі розташувались знайомі нам пияки. Вони розливають горілку, а потому, розставивши руки із наповненим чарками в сторони, спускаються на животах униз по схилу. Зупиняються, чокаються та випивають.

НАТ. ПОДВІР’Я 2-ГО ПИЯКА. ВЕЧІР

Біля Жінки пияка вітер крутить вихором осіннє листя. Жінка відмахується від нього мітлою!

ЖІНКА ПИЯКА: Та щоб тобі місця було мало, зараза така! Та щоб тобі отак до віку камінням у пеклі крутити!

Вихор заходить з іншого боку та здіймає жінці спідницю.

ЖІНКА ПИЯКА (верещить, хапаючись  за спідницю): Та що ж ти робиш?! Що ж ти робиш!… От падлюка! От зараза така! (Переходить у наступ). Ото не знаєш ти мене!… 

Жінка що є сил лупить по вихору мітлою.

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. ВЕЧІР

У віконці Якимової хати виблискує світло.

ОЛЕНА (за кадром) (співає колискову): Ходить кіт по горі,
Носить сон в рукаві…

ІНТ. ЯКИМОВА ХАТА. ВЕЧІР

Олена колише у колисці дитину.

ОЛЕНА (продовжуючи): А-а-а-а! А-а-а-а! Носить сон в рукаві…

НАТ. ПОДВІР’Я ЯКИМА. ВЕЧІР

На доріжці, що веде до хати Якима, кіт грається з листям, що його вихором крутить вітер.

ДО ЗТМ

КІНЕЦЬ