Заяви про можливу ревізію результатів політреформи, озвучені держсекретарем О.Зінченком і прем'єр-міністром Ю.Тимошенко не можуть не тривожити кожного, хто вболіває за розвиток демократії в Україні.

Тим паче, що автори цих заяв навіть не пробують приховати реальні мотиви свого кроку – зберегти максимальну концентрацію влади в одних руках. Цим фактично нівелюються гучні заяви про відданість нової влади широким принципам реальної демократії.

Не секрет, що численні зловживання за всі роки незалежності виростали саме з відсутності балансу повноважень між гілками влади. Навіть найпорядніший, найдемократичніший політик, отримавши повноваження колишнього президента, незабаром перетвориться на відображення свого попередника. Свого часу Олександр Мороз сказав, що за таких широких повноважень навіть ангелові виростуть роги.

Якраз небажання повторювати негативи попередньої влади, надія створити в країні державну систему, при якій всі, кому народ доручив розпоряджатися своєю долею, чесно розділять між собою як повноваження, так і відповідальність, завжди спонукало мене активно виступати на підтримку політреформи.

Мушу також відзначити, що тиск на одне з найзначніших завоювань демократії, яким я вважаю в Україні політичну реформу, розпочався в той час, коли нова влада вже проявила вражаючі приклади волюнтаризму, несприйняття будь-якої нинішньої опозиції, а також повне нерозуміння прийнятих у всьому цивілізованому світі демократичних норм.

Цей тиск розпочався також на фоні зниження економічного розвитку держави, падіння виробництва в різних галузях, стрімкого зростання цін. Тому своєчасне введення в дію політреформи могло б врятувати нове керівництво країни від наступних, ще більш грубих помилок, а народ України – від значних соціальних, економічних та суспільних втрат. Не можна ж піклуватися лише про свої владні повноваження, слід згадати й про людей, серед яких навіть ті, які голосували за В.Ющенка, очікували на зовсім інші принципи управління державою.

Окрім того, тривожить і форма, за допомогою якої прагнуть здійснити ревізію Конституції. Як прийнято – якщо певні політичні сили не згідні з якимись нормами оновленої Конституції, то вони ініціюють законну процедуру змін. Натомість прем'єр-міністр висловлює бажання фактично викрутити руки Конституційному Суду й змусити його перекреслити свої попередні рішення. А держсекретар наполягає на поки що дуже хиткому завоюванні демократії – на референдумі. Але ж ніхто не забув референдум 2000 року, який організував тодішній прем'єр. 113% "за" на цьому референдумі – це не були якісь виняткові приклади.

Чи нам потрібно повторення такої практики?

І невже нова влада за менш ніж сто днів свого існування вже встигла пройти шлях від імітування демократії до відвертого тоталітаризму?

Українську Конституцію можна і треба вдосконалювати, оскільки нема меж досконалості, але повертатися на колишній, менш демократичний рівень, ніхто не має права. І ми цього не допустимо.