This version of the page http://kut.org.ua/books_a0165.php (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2007-12-16. The original page over time could change.
Харченко Ксенія. Історія. Автор: Красюк Олександер / kut.org.ua, інтернет-часопис про культуру






архів статей

можна подивитися тут



анонси статей

ТАЄМНЕ ЖИТТЯ КОРОТКИХ ІСТОРІЙ
Олександер КРАСЮК

Оповідання Євгенії Кононенко написано, коли світ був трохи молодший за сьогоднішній. У 1990-ті. У них ідеться про звичайних людей. Таких, що сьогодні уже намагаються призначити "середнім класом", а колись називали інтелігенцією. Улюблені персонажі пані Євгенії - жінки. Здебільшого самотні, малощасливі в коханні чи подружньому житті.
докладніше тут

МАНЕВРИ У МАЛОМУ СВІТІ
Євген ПОВЄТКІН

Прочитавши невеликий томик "М.Істерії", що складається з однойменної повісті та трьох оповідань - "Спадок білої крові", "Тут чи з собою", "Бог у місті", я склав свою суб'єктивну думку - молода українська письменниця Катерина Калитко набагато органічніше й природніше пише саме в епічних (із невеликим домішком лірики) жанрах, значно вільніше почувається на доволі просторому розповідному полі, ніж у стисненому й перенасиченому образністю ліричному часопросторі.
докладніше тут

ЩАСЛИВІ ЖЕРТВИ ТАЄМНИХ БАЖАНЬ
Ксенія ВЛАДИМИРОВА

Євгенія Кононенко написала новий роман "Жертва забутого майстра". Ця книжечка, подібно до інших творів письменниці, маленька, кишенькового формату, після її прочитання починаєш сприймати текст як старовинну дерев'яну скриньку, майстерно інкрустовану - та обов'язково з подвійним дном. Чому так? Читач сам здогадається, прочитавши роман.
докладніше тут

ЗНАЙОМИЙ ЗНАК КАТАСТРОФИ
Пьотр Кофта (Piotr KOFTA),
переклад з польської Євгена ПОВЄТКІНА.

Адам Бодор, (Adam Bodor) угорський письменник родом з Шедмогрода, доводить своєю збіркою "Повертаючись до вухатої сови" ("Z powrotem do uszatej sowy"), що він є одним із найдовершеніших сучасних новелістів..
докладніше тут



Текст-зілля

Олександер КРАСЮК, Київ.
Квітень 23, 2007 р., понеділок.

Звідки сучасні юні авторки беруть снагу для викроювання текстів у середньовічному стилі visio? Саме так, із повним на те правом, позначила жанр своєї запаморочливої "Історії" Ксеня Харченко. Де вона підчепила це почуття часу, яке безперервно омиває світ від мертвотної закам'янілості? Заразилася через читання в підлітковому віці лірико-епічних хронік Маркеса? Так, у Ксені поки що нема великого людського досвіду сходжень, знахідок, падінь і втрат, як у того покійного латиноамериканського мудреця.

Тож хоч як талановита, але імітація якихось визнаних авторитетів магічного реалізму далася б взнаки в її короткому, проте вкрай насиченому плином праісторичних (одвічних) думок та емоцій тексті. А імітації нема. Як майже нема в "Історії" Ксені Харченко людського в тому розумінні, що панує у світі останні два тисячоліття, а то й більше. А ще певних років чотириста або двісті тому за оприлюднення цього тексту в якійсь із країн цивілізованої Європи пані Ксеню живцем під схвальні вигуки святкової юрми спалили б на багатті.

Бо головна вада її книжки, як на ті часи - надзвичайна правдивість викладення невірогідних, протиприродних, тоді сказали б (та й тепер дехто каже), диявольських явищ. "Історія" - це дійсно написана від першої особи (записана?) історія істоти, яка "народилася вже велика" від материного яйця та батькового сімені, котрі посіяв у землю дід і виносив у себе під пахвою. Ця дівчина, чи радше волохате створіння-самиця на ім'я Гликера, росте собі на горищі під наглядом рідного діда Василя, вона все бачить, чує, розуміє, мислить про навколишній світ без часово-просторових припон... Ліпить із глини посуд, видуває зі скла прикраси, розписує їх пензлями, зробленими з м'якої шерсті, вирваної із власної сідниці.

Ритм прози Ксені Харченко найближчий до ворожіння. Але не сугестивно-цільового, а такого, що звільняє від ригоризму цивілізаційних пут. Якщо її читати, особливо стиха вголос, то її слова не заколисують, а роблять людину вільною від тонких релігійно-культурних нашарувань. Уважний читач-слухач разом з авторкою не перетворюється на вигаданого вульгарними матеріалістами настраханого порухом вітру язичника, а стає рівноправною частиною всього природного (видимого) й надприродного (що дається нам у сновидіннях) світу. Для прикладу того, що філософія пані Ксені таки є не сатанинською, а посутньо людською, ось один фрагмент з її книжки:

"...жінки, - думав собі потай тихо Василь, - то земля, що переходить у спадок за життя від чоловіка, який виплодив, до чоловіка, який має запліднити. Кожен дбає про її родючість, оберігає й оре, засіває й поливає. Але кожен, а не двоє. Аби родила. І так - у спадок. Одна жінка - два господарі. Жінка - господар. Життя - жінка".

Ксеня Харченко. "Історія". Львів, "Кальварія", 2006

Джерело: Без цензури