Краєзнавство > Харків кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття у спогадах мандрівників і мемуарах
Зустрічаємо ми в цій праці також і дані про кількість жителів у Харкові в ті часи, наводяться данні про ціни на місцевих ринках та умови оренди землі [8;c.438-440], що свідчить про те, що А.Гакстатгаузен не тільки покладався на власну спостережливість, але й користувався іншими джерелами для написання своєї роботи. Висвітлюючи побут місцевого населення, автор послугувався книгою В. Зуєва “Путешественные записки от Петербурга до Херсона в 1781-1782 гг.”, про що він зазначає на сторінках книги [8;c.450-457]. Отже, як бачимо, праця А.Гекстатгаузена досить насичена різноманітною інформацією з життя Харкова 40-х рр. ХІХ століття. Ми знаходимо в ній відомості про устрій міста, життя простих людей та місцеві заклади освіти. Автор намагається довести, що Харків відіграє досить важливу роль в економічному та культурному житті всього Слобідсько-українського регіону. В 50-их рр. ХІХ століття Харків відвідали декілька мандрівників, які залишили свої враження про місто у формі дорожніх нотаток. Серед них професор Дерптського університету А. Пепщольдт, що побував у Харкові у 1855 році. Його праця “Учёное путешествие в южные губернии России” висвітлює окремі сторінки з життя міста. А. Пепщольдт, як офіційна особа, був прийнятий вищими посадовими особами Харківського міського керівництва. Разом з ними він відвідав університет, Палату державного майна та нове ветеринарне училище. Про всі ці місця він згадує на сторінках своєї книги. Будучи в університеті, А. Пепшольдт оглянув учбові приміщення, дослідницькі кабінети, які справили на нього гарне враження, хоча він звернув увагу і на негативні моменти - застарілість технічного обладнання [28;c.48-50]. Залишили приємне враження у нього і відвідини Харківської палати державного майна, де увагу автора найбільше привернула колекція мінералів та новинки сільськогосподарської техніки [28;c.50-52]. А. Пепщольдт відзначив, що Харків - це прекрасне, квітуче місто, яке безперервно розширюється, і відзначає його значну роль в економіці Російської імперії [28;c.52-54]. Загалом праця А. Пепщольдта характеризується стислістю і точністю висловлювань, що притаманно науковому стилю. У ній не знаходимо ліричних відступів та виявлень особистого ставлення до міста чи до людей, яких він тут зустрічав. Однак ,незважаючи на таку досить суху форму викладу та скупість інформації про Харків, праця А.Пепщольдта являє собою цікавий матеріал для дослідників Слобожанщини середини ХІХ століття. Майже протилежними за змістом та за формою надання інформації є замітки І.С. Аксакова, видатного російського вченого-економіста, який написав дослідження про українські ярмарки першої половини ХІХ століття. І. Аксаков приїхав до Харкова у 1856 році, пробув тут декілька місяців і поїхав до Одеси. В своїх листах до батька він ділиться враженнями від перебування на території Слобожанщини, зазначаючи, що все тут відрізняється від інших регіонів Росії: клімат, мова, одяг та звичаї населення [1;c.98-99]. І.С. Аксаков звернув увагу на те, що змішання двох різних народів – російського та українського, що відбувалося на Слобожанщині, дало негативні результати. Тутешні українці хочуть бути схожими на росіян, тому починають вдягатися по-російськи, перекручують свою мову, густо пересипаючи її русизмами, і поступово забувають свої звичаї [1;c.98-99]. Автор не вбачав у цьому наслідків русифікаторської політики царизму, а всю провину перекладав на представників верхівки українського суспільства, яка повністю втратила зв’язок зі своїм народом, бажаючи лише якомога вище піднятися службовою драбиною [1;c.98-99]. Традиційно увагу мандрівників привертала окраса міста Харкова – Харківський університет. Не став виключенням і І. С. Аксаков. При цьому він відзначив, що університет не має впливу у місті і живе своїм окремим, замкненим життям[1;c.98-99]. Таким чином, замітки І.С. Аксакова не містять великої кількості фактів з життя Харкова, але вони розкривають перед нами суть процесу формування етнографічної самобутності Слобожанщини в середині ХІХ століття. В тому ж році Харків відвідав Н. Волобуєв. Він залишив досить докладне повідомлення про соціально-економічний розвиток міста. Його робота, яка так і називається “Місто Харків”, досить об’ємна. Вона базується не тільки на власних спостереженнях автора, але й на інших джерелах, в першу чергу, топографічних описах, історичних відомостях та спогадах інших мандрівників. У викладанні матеріалу спостерігається певна система: спочатку подаються відомості про географічне розташування міста, клімат, флору та фауну Слобожанщини [7;c.5-7], потім відомості про соціально-економічний розвиток Харкова та, на сам кінець, основні віхи його історії [7;c.10-12]. Досить велику увагу Н.Волобуєв приділив дослідженню торгівлі у Харкові. Докладно описуються 4 найголовніші ярмарки: час, коли вони відбуваються, який товар на них продають та об’єми продажу, а також маленькі губернські ярмарки [7;c.13-15]. Автор відзначив роль Харкова, як центра торгівлі на лівобережній Україні, окремо ним виділяються зв’язки міста з іншими регіонами України та Росії [7;c.16-18]. З огляду на це, можна зробити висновки, що праця Н. Волобуєва, ґрунтуючись на великому колі джерел, дає нам у першу чергу уявлення про соціально – економічний розвиток Слобожанщини в середині ХІХ століття. Отже, таким чином, в кінці ХVІІІ-пп.ХІХ століття Харків, дякуючи своєму географічному положенню на межі степу і лісостепу, що сприяло перетворенню його у центр ярмаркової торгівлі, ремесел та промисловості; своєму унікальному розташуванню на стику двох культур - української і російської, що відбивалося на ментальності, звичаях та побуті його мешканців, привертав неабияку увагу багатьох мандрівників, які залишили свої враження від перебування, в т. ч. у формі мандрівних записок та географічно – статистичних звітів. Статусу губернського міста відповідало відкриття у 1805 р. університету, який був першим навчальним закладом на Наддніпрянській Україні. Ці роботи є цікавими джерелами з історії Харкова зазначеного періоду, містячи важливу, а подекуди - унікальну інформацію про економічну специфіку регіону, традиції міських мешканців різного соціального та національного походження, університетське життя. РОЗДІЛ ІІ ВИСВІТЛЕННЯ ІСТОРІЇ ХАРКОВА КІНЦЯ ХVII- ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ НА СТОРІНКАХ МЕМУАРНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Суттєво доповнюють наше уявлення про Харків дані, що містить мемуарна література. Потрібно зазначити, що в ХІХ столітті. написання мемуарів стало справжнім захопленням серед представників вищого світу Російської імперії. Незважаючи на значну суб’єктивність цього виду джерел, вони мають вагоме значення для дослідників, оскільки в них події описуються самими свідками, з перших вуст, що дає нам можливість отримати свіжий погляд на історичну епоху, в яку жив автор. Весь комплекс спогадів, в яких відображено життя Харкова кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть доцільно розподілити на дві групи. Основним підґрунтям для подібного розподілу слугує інформація, що подається у творах. Якщо автори, які увійшли до першої групи, намагалися описати життя губернського міста в цілому, то автори другої групи зосереджували свою увагу в основному на Харківському університеті, оскільки, так чи інакше, їх життя було з ним пов’язане. Період кінця ХVІІ століття представлений лише в мемуарах Ф.П. Лубеновського, написаних в середині ХІХ століття. Автор – дворянин за походженням, який довгий час обіймав високі посади в державному апараті Російської імперії. В своїй праці, освітлюючи свій життєвий шлях, згадує Харків лише побіжно, оскільки він навчався в Харківському Колегіумі у 80-х рр. ХVІІI століття. Отже, основні відомості, які ми знаходимо у цих мемуарах, стосуються лише тогочасної забудови Харкова та Харківський Колегіум [23;c.100-101]. Цей навчальний заклад справив гарне враження на Ф.П. Лубяновського , він з приємністю згадує про викладачів та роки свого навчання [23;c.101-102]. В цей період ми знаходимо також і згадку про відвідини Харкова імператрицею Катериною ІІ [23;c.101-102] . Загалом спогади Ф.П. Лубяновського не надто інформативні, навіть поверхневі, але вони відбивають проблемну атмосферу провінційного міста, яким був Харків в кінці ХVІІI століття. Більш широко висвітлені у мемуарах 20-30-х рр. ХІХ століття. Серед цих робіт найбільший інтерес викликають спогади Харківського старожила, німця за походженням, міщанина за соціальним статусом, Ф.Рейнгардта. Вони досить докладні і насичені різноманітними даними, яким цілком можна довіряти, оскільки автор прожив у Харкові все своє життя і досить добре знав місто, а також життя простих харків’ян. Потрібно зазначити, що мемуари Ф.Рейнгардта мають певну побудову. Спочатку розглядається міська архітектура, подається досить докладний план міста, потім увага приділяється торгівлі та ремеслам і на останок наводяться факти з буденного життя населення Харкова. За свіченнями Ф.Рейнгардта Харків 20-30-х рр ХІХ століття представляв собою велике місто, населення якого налічувало 20 тисяч чоловік, мав багато кам’яних споруд, проте через відсутність бруківки всі жителі потерпали від бруду на вулицях [29;c.7-10]. Описуючи основні заняття харків’ян, автор зазначає, що торгівлею займалися переважно росіяни та євреї, а ремеслами-українці [29;c.10-13]. Що стосується торгівлі, то у спогадах Ф. Рейнгардта ми знаходимо данні про особливості 4-х щорічних харківських ярмарок та про торгівлю на міських ринках [29;c.13-15]. Досить значний інтерес привертають згадки про життя харківських міщан. Автор стверджує, що побут середнього класу та купецтва був простий і без розкоші, стиль життя відрізнявся суворою моральністю, релігійністю та працелюбством, а гостинність – головна риса того часу [29;15-17].
Назва: Харків кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття у спогадах мандрівників і мемуарах
Дата публікації: 2005-02-22 (1745 прочитано)
 заванатажити реферат |