20.11.2007 18:18
Стенлі Креймер – серйозний та незалежний
Стенлі Креймер був одним із перших незалежних продюсерів та режисерів Голлівуду. Загалом його картини отримали 85 номінацій на „Оскара” та багато разів нагороджувалися ним. Премію Американської Кіноакадемії отримували актори, які знімались у Креймера, його сценаристи й композитор, але не сам режисер. Пояснень цьому знаходиться безліч, але всі вони не мають особливого значення, бо фільми, до яких долучився Креймер, продовжують жити. Як от спродюсована ним картина „Рівно пополудні”, котра на початку п’ятдесятих стала своєрідним викликом американському конформізмові. Конфлікт, що він рухає дію стрічки, був близький і самому Креймеру. Як і герой Ґері Купера, котрий не побоявся зустрітися з убивцею віч-на-віч, Стенлі Креймер не піддався забороні співпрацювати з опальними кінематографістами, звинуваченими в антиамериканській діяльності. Така поведінка була невіддільна від життя Стенлі Креймера, який ніколи не поступався принципами.
У п’ятдесятих-шістдесятих роках фільми Креймера стали втіленням правдивої серйозности у ставленні до пекучих проблем сьогодення. Одна з таких стрічок – „Ті, що не схилили голови” – розповідає про втечу з тюремного автобуса двох в’язнів: чорношкірого та білого, що скуті одним ланцюгом. Між ними не раз спалахує суперечка, проте герої знаходять спільну мову. У цій картині велике значення має діалог та акторська гра – два найголовніші складники кінематографа Креймера; проте не менша увага надається дії. Режисер досягає максимальної достовірности в показі і психологічного стану в’язнів, і їхнього тілесного існування. Його фільм – одночасно реалістична драма і сповнена символічности притча.
Стенлі Креймер був досить амбітним кінематографістом – кожну свою стрічку він знімав із максимальним творчим напруженням. Режисер намагався робити фільми, які б стали еталонними для своїх жанрів. Так сталося і з комедією „Цей шалений, шалений, шалений, шалений світ”, що вийшла на екрани 1963 року. „Це мала б бути найсмішніша комедія у світі,” – казав постановник. Збулися слова Креймера чи ні, але цю картину пам’ятає не одне покоління глядачів. Навіть сьогодні вона вражає уяву ґрандіозністю задуму й виконання. „Шалений світ” став одним з найвпливовіших та комерційно успішних фільмів Креймера – стрічку копіювали по обидва боки океану. Втім, режисер і в комедійному жанрі не зрадив собі – він зафільмував картину з „посланням”, створивши модель американського суспільства, одержимого наживою.
Одна з передостанніх картин Креймера – „Принцип „Доміно” – вийшла на екрани наприкінці сімдесятих, коли соціальне кіно помалу ставало архаїкою. Проте Креймеру вдалося знайти у тогочасній реальності певні універсальні принципи, які продовжують лежати в основі політичної діяльности чи не всіх держав. Ідеться про всевладдя спеціальних служб, які завше хочуть контролювати суспільство. З часу виходу на екрани „Принципу „Доміно” минуло понад двадцять років, але фільм аж ніяк не видається застарілим – і через власну проблематику, і через особливий реалізм, притаманний усім стрічкам цього кінематографіста.
25 листопада в АРҐУМЕНТІ-КІНО одна з найбільш виразних і переконливих картин Креймера –продюсера та режисера – „Корабель дурнів”. Створена після Другої світової війни, вона є спробою розібратися в причинах катастрофи, яка надзвичайно вплинула на людство. Стенлі Креймер не наводить якихось політичних арґументів, він просто створює цілу ґалерею персонажів, які не відчувають наближення важких випробовувань, більше того – не хочуть у них повірити. „Корабель дурнів” – це історія на всі часи. Вона відображає віру людини в те, що зло її не зачепить. У такім разі, все людство – правдивий корабель дурнів...