версія для друку

МIЙ «День»

Михайло БІДЕНКО, «День»

У підземному переході, що веде до станції метро «Наукова», продавщиця газетного лотка раптом сказала своїй напарниці, а може, подрузі:

— Он чоловік із сумкою заплатив за «День» і «Сегодня», а «День» забув. Наздожени, віддай!

Дівчина, схопивши газету, побігла, але не наздогнала. Покупець вже пройшов турнікет і спустився вниз.

— Давайте, передам, — запропонував я.

Дівчина недовірливо похитнула головою.

Невдаха-покупець, чекаючи потяга, порпався у своїй сумці. На обличчі його були написані розгубленість і досада. Повернутися по газету? Втрата часу, та й коштує вона 25 копійок, а вхід у метро — 30.

Я всміхнувся. Не те щоб мене порадувала чужа невдача. Втрата невелика, купить іншу на своїй станції. До обіду «День» зазвичай розбирають, але зараз ранок. Просто я подумав, що мені пощастило працювати в газеті, яка потрібна людям.

Михайло АКСАНЮК, День»

...Тоді ще, щоправда, міліцію били. Бо погано служила. Як одній владній стороні, так і супротивній. А кому потрібні стражі порядку, котрі дивляться на параграф закону чи статуту, а не у вічі губернаторові чи меру заглядають? Це тепер всі ми такими мудрагелями стали. А то ж було навіть не торік — міліцейське начальство ще часто-густо поміж трьох сосен губилося. Є закон, але є і дві могутні владні гілки. І всі — суворі й нещадні. Хоч як неухильно статті виконуватимеш — від звільнення з посади це не врятує!...

У ті роки, повторюю, це «золоте правило» лише засвоювали, причому — в умовах виживання між двома високими ворогуючими сторонами і позирання у збірник законів на столі. Чи не тому, власне, й нависли були над «нічиїми законниками» тяжкі грона «оргвисновків»? І тут де не візьмись серйозна газета встряла в міжкланову «розбірку»! «Міліція опинилась між двома вогнями!» — звернулася з пересторогою до громадськості. Якраз напередодні слухання «на килимі». А що, зметикували у відчаї герої публікації, коли дотиражувати газетний виступ і вручити по примірнику кожному з членів грізного комітету, уповноваженого вершити розправу (за слугування насамперед закону)? Хай принаймні знають, що засідання комітету люди вважають неправедним судом. Так і вчинили. І — хоч як це в теперішній передвиборний час смішно — відкладено було оргвисновки. Пронесло! А згодом і науку шанувати перш за все думку найвищої й головної влади засвоїло міліцейське начальство. Тож нині про якісь витягування «на килим» і говорити незручно...

Воістину дивні думки здатна навіяти пожовкла й довжелезна (15-рядкова) телеграма-вітання власкорові. Тому й збереглася, слід підозрювати, що мала ще й ранг «подяки» — «за допомогу у висвітленні праці співробітників органів внутрішніх справ та вірність кращим принципам журналістики». І підпис внизу — не майора якогось чи полковника. Однак спробуй — назви, і хтозна, чи не доведеться все починати спочатку? А головне — яким буде за теперішніх часів, як кажуть у далекій діаспорі, кінцевий висновок?

№171, п'ятниця, 17 вересня 1999

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Місцеві бюджети «не тягнуть» напівпорожні дитсадки
• Ветеран відсудив у чиновників майже 400 гривень
• Приводом для вбивства стали золоті прикраси
• Про «столицю світу» Канів і про те, яке відношення до цього має газета «День»
• Із життя сторожів
• МIЙ «День»
• Святе письмо про ДЕНЬ
• МIЙ «День»

Коментарі читачів: