Табачник Дмитро Володимирович

Д. Табачник у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського (27 січня 2005 р.)

Доктор історичних наук (1995), професор (1997), академік Академії правових наук України (2000); віце-прем'єр-міністр України (з 08.2006).

Народився 26.11.1963 (м. Київ); українець; батько Володимир Ігорович (1940) — інженер-авіабудівельник, пенсіонер; мати Алла Вікторівна (1938) — інженер-будівельник, пенсіонер; дружина Назарова Тетяна Євгенівна (1960) — народна артистка України та Росії, актриса Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки; брат Михайло Володимирович (1970) — президент корпорації "ТіКо"; .

Освіта: Київський університет ім. Т. Шевченка (1986), історик; аспірант Інституту історії України АН України (1986-1989); кандидатська дисертація "Масові репресії в Україні в другій половині 30-х — на початку 40-х рр." (1991); докторська дисертація "Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х — наприкінці 50-х рр." (1995).

Народний депутат України 4 скликання (04.2002-03.2003) від блоку "За єдину Україну!", № 21 у списку. Склав депутатські повноваження 06.03.2003. Народний депутат України 3 скликання (03.1998-04.2002), виборчий округ № 91, Київська обл.

Трудову діяльність розпочав копіювальником, реставратором Центрального державного архіву кінофонофотодокументів України; працював молодшим науковим працівником Інституту історії України АН України, завідувачем відділу Київського міського комітету ЛКСМУ/МДС.

• 01.1991-12.1992 — старший консультант, головний консультант Секретаріату Верховної Ради України;
• 12.1992-03.1993 — керівник прес-служби Кабінету Міністрів України;
• 03.1993-09.1993 — прес-секретар Уряду України — начальник Головного управління інформації, преси та зв'язків з громадськістю Кабінету Міністрів України;
• 09.1993-08.1994 — 1-й заступник Голови Державного комітету України у справах преси, видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження;
• 1994 — керівник виборчої кампанії кандидата в Президенти України Л. Кучми;
• 07.1994-12.1996 — Глава Адміністрації Президента України;
• 09.1997-05.1998 — радник Президента України;
• 11.1995-02.1999 — професор Української академії державного управління при Президентові України;
• 1999 — заступник керівника виборчого штабу Л. Кучми на виборах Президента України;
• 07.2003-08.2005 — професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
• 11.2002-02.2005 — Віце-прем'єр-міністр України;
• З 08.2006 — Віце-прем'єр-міністр України.

Президент товариства "Україна-Іспанія" (з 12.1993). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999). Заслужений діяч науки і техніки України (2002). Дипломатичний ранґ — Надзвичайний і Повноважний Посол (11.2004).

Член Національної спілки журналістів України (з 1986). Лауреат премії Спілки журналістів України "Золоте перо" (1989), премії ім. М. Островського (1991). Член редколеґій журналів: "Національна безпека", "Воєнна історія", "Губернатор", "Політика і час", "Український часопис міжнародного права", "Пам'ятки України".

Ордени Богдана Хмельницького ІІІ ст. (12.1999); князя Ярослава Мудрого V ст. (11.2003). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (11.2003). 7 медалей України та СРСР. 17 орденів зарубіжних країн, зокрема Іспанії, Італії, Франції, Ватикану, Греції, Португалії, Литви, Бразилії, Індонезії, Чилі, Польщі, Бельгії, Перу, Болівії, Домініканської республіки.

Автор (співавтор) понад 400 наукових праць, зокрема монографій, книг: "За стандартними звинуваченнями" (1990), "Чорні роки історії" (1990), "Олексій Кириченко: штрихи до політичного портрету" (1991), "Останній з могікан застою" (1992), "Масові репресії в Україні" (1992), "Репресоване відродження" (1993), "Україна на порозі ХХІ століття" (1995), "Україна на шляху в світ" (1996), "Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду" (1996), "Нагороди України: Історія, факти, документи" (1996, у 3 т.), "Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду" (1997), "Україна і 21 століття: історико-політологічні аспекти" (1998, угорською мовою), "Україна: третій шанс" (2002), "Памятники русской истории и культуры в Украине XVII-XXI вв." (2003), "Україна: проблеми самоорганізації" (2003, у 2 т.), "Міжнаціональні відносини і національні меншини України" (2004), "Історія української дипломатії в особах" (2004), "Міжнаціональні відносини в Україні: стан, тенденції, перспективи" (2004), "Технологічні парки: світовий та український досвід" (2004), "Україна — діаспора: можливості економічної співпраці. Довідник" (2004, у 2 т.), "Українська військова символіка" (2004), "Українська фалеристика. З історії нагородної спадщини" (2004), "Українська дипломатична енциклопедія" (2004-2005, у 2 т.), "Італійці та італійська культура в Україні" (2005), "Шляхи інноваційного розвитку України" (2005), розділів у 19 колективних монографіях.

Володіє анґлійською мовою.

Джерело інформації: Хто є хто в Україні: 7000 біографічних довідок
/ Ю. Марченко (уклад. та ред.), О. Телемко (уклад. та ред.).
— К.: К.І.С., 2004. — 1000 с.

---

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
www.nbuv.gov.ua