26.12.2006 17:33
Українські фільми в кінопрокаті’2006
(опитування KINO-KOЛА)
2006 року до всеукраїнського кінотеатрального прокату потрапили, вперше за часів новітньої кіноситуації, одразу п’ять вітчизняних ігрових фільмів: „Аврора” Оксани Байрак, HAPPYPEOPLE Олександра Шапіро, „Штольня” Любомира Кобильчука, „Помаранчеве небо” Саші Кирієнка і „Прорвемось” Івана Кравчишина, три останні з яких, до того ж, повнометражні дебюти.
Протягом останньої декади року на нашому порталі пропонуємо ознайомитися з міркуваннями вітчизняних кінокритиків та кіножурналістів, що ми їх отримали як відповідь на наше розлоге й комплексне запитання:
Яким вийшов цей український кінопрорив-2006 у всіх можливих сенсах, як він впливатиме на найближче майбутнє українського кіна, на вітчизняного глядача, який він слід залишив в історії українського кінематографа? – Йдеться про мистецький, фаховий, соціальний, кіноіндустріальний виміри тощо...
Олег Мельничук, власний кореспондент KINO-KOЛА в Одесі
2006 рік для вітчизняної кіноіндустрії справді можна назвати гучним і амбітним словом "прорив" принаймні з трьох причин.
Перша – вітчизняні фільми в широкому українському прокаті сталі реальністю, і те, що ще на початку року здавалося неправдоподібним навіть фахівцям кіногалузі, тепер – цілком очевидна реальність, що не викликає жодних сумнівів. Про кризу українського кіновиробництва, неможливість створювати в Україні технічно конкурентоспроможний продукт або ж про відсутність глядацького інтересу до українських фільмів тепер говорити неактуально, недоречно і навіть смішно. І це – головний підсумок року, що минає.
Друга – кожна з п’яти картин, що вийшли в прокат, була відзначена принаймні прагненням їх творців зробити конкурентоспроможний фільм зі своїм глядацьким потенціалом і акцентом на жанрове кіно. Причому чітко виражений (в тій чи іншій мірі) космополітизм цих п’яти проектів все ж таки дивним чином уживався з бажанням створювати саме вітчизняний кінопродукт для вітчизняного споживача, з урахуванням національних ментальних особливостей українського глядача. Наскільки це схрещення виявилося успішним чи природним – інше питання, але те, що перші ж фільми продемонстрували саме цю тенденцію – відрадний сигнал для подальшого позиціонування вітчизняного кіна як окремої, незалежної одиниці.
І третє – прихід покоління з ринковим мисленням, що нарешті підвело жирну риску під тривалим періодом бурчання безробітних кінематографістів старшого віку, що наївно, але наполегливо культивують різдвяну казку про державне фінансування. Мітична для нашого кіновиробництва "продюсерська модель" показала, що вона вже тут, і, схоже, назавжди.
Можна довго обговорювати художні достоїнства п’яти картин зразка 2006 року (або ж їх відсутність) або не менш довго говорити про те, наскільки амбіції їх творців виявилися успішними, але зараз це таке ж безглузде заняття, як і тривожити минуле. Єдине, про що можна хіба що пошкодувати, що кінопрорив по-українськи став проривом швидше у віртуально-маркетинґовому плані, ніж в плані безпосередньо кіна. Польського варіанту національного кінопід’йому, який тепер асоціюється з успіхом фільму "Вогнем і мечем", у нас не відбулося. Фільму-прориву, який зміг би не лише "висадити" кінопрокат і стимулювати притік інвестицій в національне кіно, але й витримати гідну планку кіна як мистецтва, та ще при цьому нести якийсь об’єднуючий потенціал для вітчизняного глядача, у нас не з'явилося.
Зате виразно вимальовувалася химерна форма багато в чому стихійного "прориву по-українськи" – це прорив з очікувань, надій, ризику і подолання комплексів неповноцінности. І, можливо, саме ці риси і пережитий досвід 2006 року вже створили ґрунт для появи такого очікуваного всіма українського "фільму-прориву" в майбутньому, можливо, навіть 2007 році.
Непомітно для себе ми вже минули ту важливу точку історії новітнього українського кінематографа, коли про кризу вітчизняного кіна говорити вже пізно, але й про відродження ще рано. Саме час для зужитої, банальної, трохи наївної фрази, яка, однак, не втратила свого оптимістичного навантаження, – "Все лише починається!".
Також читайте:
Олексій Сахалтуєв: Здається, відродження – точніше, вимучена реанімація – славетних традицій „українського кіна”, нарешті, захлинулася в лавині всенародних оплексів „Мамаю” та „Мазепі”...
Аксінья Куріна: Хочу покритикувати, власне, саме формулювання редакційного запитання. Як на мене, неправильно питати про перспективи українського кіна у кінокритиків...
Олексій Тарасов: Як мені здається, цей „прорив” позначив вузлові проблеми українського кінематографа, головні з яких – відсутність пристойних сценаріїв і непрофесійність задіяних осіб...
Дмитро Десятерик: Про мистецький компонент говорити важко. Думаю, будь-який неупереджений спостерігач зі мною погодиться – жодна з перерахованих тут картин саме мистецькою подією не стала...
Ольга Брюховецька: В постановці питання під „кінопроривом-2006” розуміється насамперед подолання прокатної (само)блокади українського кінематографа...
Олексій Радинський: Якщо в українського кіна колись буде історія, 2006-ий має шанс у ній залишитися...
Сергій Васильєв-молодший: На жаль, із перелічених українських фільмів, які цього року вийшли в широкий кінопрокат, мені вдалося побачити лише три...