Дана частина Новогутських мемуарів є цікавою з точки зору опису поведінки і характеру орків, тролів а також унікального балрога (інша версія – барлога) – цінність якої важко переоцінити, оскільки жоден інший доступний матеріал не дає нам можливості познайомитися із подробицями побуту орків, уруків, іх буденним життям, на противагу достатньо детально описаними бойовим історіями.

...Пригадую, як Лохматі взнали про Кільце Нарья. Розговорилися раз Мастер і Орк (по-моєму, морійський, але я можу помилятися). Мастер Орку розповів про унікальне кільце Нарья, яке Гендальф носив на пальці. Орк, звичайно, дуже простий і безпосередній, і тому подумав, і запитав Мастера – “А оно может сделать так, чтоб я сильнее бил?!”. Майстер каже, що в принципі, не зовсім, але в нього є маса інших просто офігенних властивостей. Орк подумав, і прийшов до висновку, що, в такому випадку, якщо він зустріне Гендальфа, то замочить його, а кільце забере. Цікаво, але пізніше, на наступний день, у легендарній битві під стінами Ізенгарда, якраз цей орк і замочив Гендальфа....

....Якщо хтось не знає, як виглядав єдиний, по-моєму, на полігоні троль – він виглядав дуже класно – під 2 метра, весь такий у чешуйках, з о-громним дрином в руках – дрин, до того ж, з незбагненних причин, був кислотно-рожевого кольору. Так от, сидить якось троль в кущиках. Підходить орк з арбалетом, наводить його на троля, і питає:

        -         Ты хто?

        -         Я тролль....

        -         А! А то я чегой-то подумал, что ты эльф…

        -         Хы, и я тоже подумал, что ты эльф.....

Спаринг троля з Горлумом взагалі був тим ще пріколом - весь полігон потім згадував. Горлум тільки-що вирвався із Есгаротського полону, пробіг прямо між двома назгулами, які, правда, були зайняті – ловили рабів на продаж, і тікає. Два орка кидаються йому навперейми, а метрах у чотирьох стоїть троль, звичайно, із своєю дубиною на плечі, і думає думу. Горлум відіграв задушення орків – спочатку одного, потім другого. Троль на це подивися, додумав думу, а потім раптом підходить до Горлума, який відступає до лісу, і мовчки, але зі всієї дурі “отоварює” його дрином. Потім із праведним гнівом, але душевно так питає (вже, імовірно, мертвого) Горлума цілком доречну річ: “Ты зачем их убил, а?!!”.....

Горлум на полігоні був однозначно одною з найбільш помітних фігур – у першу чергу за рахунок свого прекрасного відігравання ролі. Роль давала Горлуму істотні переваги, але і завдавала значних прикростей. Так, він побував, напевне, у всіх містах і локаціях полігону. У Мордорі йому, як я вже казав, відтяли язика – щоб у майбутньому не вибовтав зайвого. У Есгароті його продавали, здавали в оренду, а потім почали серйзно розмірковувати над економічним ефектом вареного, підсмаженого або, скажімо, законсервованого Горлума – коли стало ясно що продавати його нерентабельно. Потім, правда, одна надзвичайно добра ельфійка (шоб я так жив – благовірна Леголаса) відпустила його з Есгаротського полону – і якраз коли він, позбувшись перешкоди у вигляді двох вищеописаних орків, майже здобув свободу, на його життєвому шляху трапився понятливий та беручкий троль....

Леголас. Се ім’я діяло на орків просто магічно. Одного разу так їх взагалі заковбасило. Як відомо, орки до 14.00 під сонце не сміли виходити, і тому їх “оперативні групи” з приємністю (і з пивом) розташовувалися на головній площі Есгароту, у ажурному тіньочку чекаючи на “клієнтів”. І от, уявіть собі, 13.58, і за кущиками, які відділяють Есгарот від поля, чути ніжний і такий радісний-радісний голос молодої ельфійки: “Ой! Лєга-ала-ас!”. До орків на диво швидко доходить, що це і дійсно ЛЕГОЛАС! Орки миттєво підриваються, і довго біжать за Леголасом, який тро-ошки не розрахував час свого променаду....

Особливої уваги заслуговує вода, яку орки пили. До того, як я побував у Ізенгарді, я думав що вода (Андуїна?), яку пив Есгарот (і за якою треба було йти метрів 300), не дуже чиста, так як у ній ясно було видно домішки мінеральних (як мені хотілося думати, тільки мінеральних) речовин. Потім я попив водички в Ізенгарді, і до мене дійшло, що в дійсності там вода ще більш брудна – якщо в Есгароті ці мінеральні часточки просто рівномірно плавали у пляшці, то водичка урукхаїв ( і Умбарців) була чітко структурованою – зверху третину пляшки займала відносно прозора вода, у середній третині вона вже дещо втрачала прозорість, а внизу ємності достатньо товстим акваріумним шаром лежала земля... Але що оркам з того зробиться? От в ельфів був випадок, коли така водичка вивела одного з гри капітально – із температурою, і всім іншими...

Роханці, на відміну, мали у своєму розпорядженні інше лихо – довкола їх степів літали здорові оси, які, очевидно, одержували особливе садистичне задоволення, кусаючи всіх. Оси Рохану, в дійсності, становили собою настільки серйозний менінгіт, що Балрог (!) не пошкодував свого часу, і повних три хвилини плювався вогнем, махав вогняним мечем, і так далі, поки всіх, кого принесло на виніс Рохану, не заткнулися, і поки до всіх не дійшло, що жартувати з осами не варто. Без сумнівів, оси теж були глибоко законспірованим агентами Темного Володаря – найбільше від них діставалося тим, хто так чи інакше був пов’язаний із Кільцем Всевладдя – на моїх очах вони вкусили Горлума 4 рази за 2 секунди! Щось тут не те, відвались мої копита.....