Історія України > Реформи другої половини 19 ст. в Росії та їх вплив на розвиток України
Реформи другої половини 19 ст. в Росії та їх вплив на розвиток УкраїниСторінка: 1/3
План
Вступ
1. Відміна кріпосного права:
а) особисте звільнення селян;
б) селянські наділи;
в) викупна операція;
г) державні селяни.
2. Реформи адміністративно-політичного управління 60 – 70-х рр. в Росії:
а) земська та освітня реформи;
б) судова реформа;
в) реформа міського самоврядування;
г)зміни в військовій сфері;
д) фінансова реформа;
е) цензурна реформа.
3. Вплив реформ на розвиток України.
Висновок
У середині ХIХ ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними ознаками та виявами кризовості були занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів – стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження в суспільстві; глухе бродіння в народі, що приховувало в собі загрозу широкомасштабного селянського бунту; посилення процесу відставання Росії від європейських держав-лідерів.
Я обрала цю тему тому, що мене цікавить економічний та соціальний розвиток України як складової Російської імперії кінця ХIХ ст. Особисто я вважаю, що цей період в історії України був переламний і значення та наслідки реформ «згори» кінця ХIХ ст. не можна оцінювати однозначно. Тому я і вирішила дослідити цю тему трохи докладніше, порівняти матеріали з різних джерел, щоб особисто для себе зробити висновок: реформи 60 – 70-х рр. відкрили шлях до капіталістичного розвитку Росії чи дали поштовх до зростання революційних виступів?
Поміж нечисленних обставин, що спонукали до модернізації, основним поштовхом стала поразка Росії у Кримській війні (1853-1856), у якій гігантські людські та матеріальні ресурси імперії не подолали новітню техніку європейських держав-лідерів Англії та Франції. Також війна засвідчила занепад господарства, кризу організації праці, наростання соціальної напруженості. Це змусило передову частину російських правлячих кіл замислитися над розробленням та впровадженням реформаційного курсу, спрямованого на модернізацію економіки держави.
Після детального опрацювання пропозицій було підготовлено узагальнюючий документ – «Положення про селян» і Маніфест, який підписав 19 лютого 1861 р. Олександр II. В містах і селах України ці документи обнародувалися з 9 березня. Крім «Загального положення», яке визначало головні принципи селянської реформи для всієї імперії, були розроблені місцеві «Положення» для окремих районів, у тому числі три й для України. Ця реформа мала як позитивні так і негативні наслідки.
Головною перевагою в особистім звільненні було те, що селяни здобули ряд громадянських прав – особистих і майнових. Поміщики втратили будь-які права на них. Селяни відтоді отримали право укладати договори як з приватними особами, так і з державними установами, займатися торгівлею і промисловістю, володіти рухомою і нерухомою власністю, самостійно виступати в суді у різних справах: цивільних і кримінальних. Крім того, вони могли, за власним бажанням, брати участь в органах громадського самоврядування, переходити в інші стани (в міщанство, купецтво і т. д.), вступати до навчальних закладів, на службу тощо. Але, ставши вільними, селяни залишалися «нижчим станом». Вони сплачували подушний податок (до 1866 р.), відбували рекрутчину, не були аж до 1904 р.(!) вільні від фізичних покарань. Від усього цього були звільнені дворянство, купецтво, духовенство. Протягом дев’яти років після оголошення реформи селяни не мали права відмовитися від наділу, а значить залишити село. Але й після цього, щоб бути повністю вільним, включаючи і право вибору місця проживання та професії, треба було вийти з сільської общини, яка перетворювалася на найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечення своєчасної сплати селянам платежів та податків і виконання ними повинностей. Характерною особливістю українських земель була незначна поширеність селянських общин. Так, якщо в Росії общиною жили понад 95% селян, то на Лівобережній Україні – 30%, а на Правобережній – лише 20%. Незважаючи на очевидні переваги особистої свободи, немало селян не могли їх одразу збагнути. Багатьох з них лякала ця свобода, яка не лише відкрила перед ними нові можливості, а й вимагала ініціативи і відповідальності за кожен свій крок.
При скасуванні кріпосного права поміщики були зобов’язані відвести селянину наділ, від якого останній не мав права відмовитися. Розмір наділу визначався «добровільною угодою» між поміщиком і селянами, але в межах норм, визначених для конкретної місцевості. Маючи підтримку держави та користуючись відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщики на Україні не тільки захопили найкращі землі, а й відрізали в селян чимало їхньої землі: від 14% у Херсонській губернії до 37% - у Катеринославській. Тому після проведення реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до однієї десятини і 1600 тис. – від однієї до трьох десятин. У цілому ж у пореформений період майже 94% селянських господарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство. У правобережних губерніях України наділ був нижчий, ніж встановлювали «Бібіковські інвентарі» 1848 року. До укладання викупної угоди з поміщиком селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і за користування наділами змушені були виконувати старі повинності, такі, як панщину (оскільки до реформи в Україні переважала панщина, а не оброк). Категорія тимчасово зобов’язаних селян була ліквідована лише через 20 років.
Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. При визначенні суми в основу було покладено не ринкову ціну землі й прибуток, а розмір тогочасних повинностей селянина у поміщика. У середньому по Україні викупна ціна землі перевищувала ринкову майже в 4 рази. Селяни лише в окремих випадках були спроможні виплатити всю суму викупу відразу. Тому держава взяла на себе проведення викупу. 80% потрібної суми держава давала селянам в борг, сплачуючи її за них поміщикам. Протягом 49 років селяни повинні були повертати державі її позику з процентами. Внаслідок цього царська казна на кожний виданий селянам карбованець отримала 63 копійки чистого прибутку. Стягнення з селян викупних платежів припинилося лише у 1906 р.
Слідом за скасуванням кріпацтва була проведена реформа державних селян, які в Україні складали понад третину всього селянства. Частина з них, козаки Чернігівської і Полтавської губерній, колоністи Степової України, були власниками своєї землі, користувалися низкою економічних пільг, що дозволяло їм ще до 1861 р. утримувати господарства фермерського типу. У 1866 р. у власність державних селян перейшли значні земельні масиви. У більшості українських губерній вони були вдвічі більші від середнього наділу кріпаків, а платежі були визначені для них порівняно менші. Найбільш сприятливі умови для господарської діяльності отримали колоністи. Після реформи в користуванні колоністів Степової України перебувало понад 20% усієї надільної землі, хоч вони й становили лише 11,7% загальної кількості селян.
Скасування кріпосного права стало початковим кроком до модернізації Російської імперії. Таке радикальне перетворення в аграрному секторі вимагало термінових змін та зрушень в інших сферах суспільного життя, які б дали можливість гармонізувати та стабілізувати загальну ситуацію. У комплексі реформ Олександра II після скасування кріпосного права провідне місце належить земській, міській, судовій та військовій реформі.
Назва: Реформи другої половини 19 ст. в Росії та їх вплив на розвиток України
Дата публікації: 2007-06-12 (0 прочитано)
 заванатажити реферат |