Головною метою управління об'єктами державної власності, як це визнано Кабінетом Міністрів України, є досягнення оптимальності та ефективності державного сектору економіки. Завданнями уряду визнано: запровадження нових принципів управління об'єктами державної власності; задіяння системи моніторингу процесів складання, затвердження та виконання фінансових планів державних підприємств; створення умов для залучення інвестицій у державні підприємства.
Функціонування організацій та установ державного сектору економіки пов'язано з використанням багатьох видів матеріальних ресурсів і грошових коштів, необхідних для надання послуг окремим особам і суспільству в цілому. У складі поточних матеріальних витрат цих організацій і установ значне місце посідають різні матеріали, паливо, електроенергія, інші матеріальні цінності, а також споживання продуктів харчування, ліків, спецодягу, спецвзуття, канцелярського приладдя та ін. До поточних витрат включають також витрати на поточний ремонт будівель, суму зносу основних фондів, що використовуються в цих галузях.
Для установ і організацій державного сектору, як і для інших секторів економіки, природним є відшкодування здійснених витрат, їх суспільний облік і контроль. З одного боку, ці організації та установи є споживачами результатів діяльності інших секторів економіки, а з другого – своєрідними постачальниками різних послуг. Отже, вони включаються в систему суспільного поділу праці, а їхня діяльність набуває фінансово-господарського аспекту.
Формування і реалізація стратегії розвитку сектору загального державного управління в Україні здійснюється за допомогою соціально-економічних прогнозів, державного та місцевих бюджетів, Державної програми економічного і соціального розвитку України та інших державних регіональних і галузевих програм.
Основними показниками, що характеризують стан і завдання розвитку сектору, є такі:
- питома вага загальної суми державних доходів і витрату ВВП;
- питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров'я, національну оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього природного середовища і т. д. у державному бюджеті або у ВВП;
- обсяг державних видатків за вищеназваними напрямами надушу населення;
нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних послуг (прожитковий мінімум, розмір мінімальної заробітної плати, пенсії, гарантований мінімум послуг у галузі освіти, охорони здоров'я і т. п.);
- показники рівня життя населення.
Потреба сфери загального державного управління в фінансових коштах, які необхідні для нормального її функціонування, породжує проблему пошуку джерел фінансування. Специфіка господарської діяльності установ та організацій, що обслуговують населення, полягає в тому, що одна частка суспільних послуг надається за рахунок бюджетних коштів, а інша оплачується населенням зі своїх доходів.
В умовах змішаної економіки головна частина фінансових ресурсів обертається за межами сектору державного управління. ЬІедержавні фінансові ресурси належать відповідним суб'єктам господарювання. Держава безпосередньо оперує тільки власними фінансами, а на фінанси інших секторів економіки вона може справляти лише обмежений вплив.
Використання різних джерел фінансування діяльності установ і організацій сектору державного управління значною мірою залежить від характеру суспільних послуг. Державні фінанси забезпечують надання чистих суспільних (гарантованих Конституцією) благ і змішаних суспільних благ у межах нормативного рівня споживання. Кошти підприємств, громадських організацій і населення забезпечують фінансування змішаних суспільних послуг у тій частині, що перевищує встановлений державою нормативний рівень споживання, а також фінансування приватних послуг, що надаються установами сектору державного управління.
Головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості та економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства є державний бюджет.
| 