У Посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки" викладено вичерпне обгрунтування стратегії євроатлантичної інтеграції України. Зокрема, наголос зроблено на те, що інтереси національної безпеки держави та сучасна міжнародна ситуація диктують необхідність суттєвого поглиблення відносин України з НАТО.

У документі стверджується, що активізація євроатлантичного інтеграційного вектора зовнішньої політики України, його чітке спрямування на повномасштабну євроатлантичну інтеграцію, на реформування військового потенціалу країни відповідно до європейських стандартів мають стати одним з найважливіших пріоритетів зовнішньої політики нашої держави.

Підкреслюється, що ми повинні бути готовими йти в НАТО настільки, наскільки самі держави - члени Альянсу будуть до цього готові, і робити все можливе для того, щоб інтереси України і НАТО в цьому питанні збіглися. Це - запорука активної участі України в подальшому формуванні європейської політики у сфері безпеки, урахування інтересів нашої держави в процесі євроатлантичної інтеграції.

Подальший розвиток стратегія євроінтеграції знайшла у виступі Президента України у Верховній Раді України у зв\’язку з щорічним Посланням Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році" ("Урядовий кур\’єр" від 16 квітня 2003 р., №. 71) та у названому Посланні.

Як найголовніше у цьому аспекті відзначено, що останнім часом активізувалася євроінтеграційна політика України. Важливе значення мають офіційне проголошення курсу України на набуття членства в НАТО, участь у формуванні загальноєвропейської безпеки, яка враховуватиме національні інтереси нашої держави. "2002 рік, - зазначив у своєму виступі Президент України Л. Кучма,- увійде в історію як рік проголошення наміру України вступити у НАТО".

У документі міститься докладне роз\’яснення такої позиції нашої держави на поточному історичному етапі.

Зокрема, вказується на те, що нині створюється нова архітектура міжнародної безпеки, головним імперативом якої є партнерство і співробітництво. Сьогодні жодна країна світу неспроможна гарантувати свою безпеку лише власними силами. У зв\’язку з цим особливого значення набуває розширення Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та Європейського Союзу (ЄС) як ключових міжнародних структур безпеки в Європі. В основі цього процесу лежить природне прагнення європейських держав до взаємної інтеграції.

Справді, у регіональному безпековому просторі навколо України сьогодні відбуваються масштабні інтеграційні процеси. З одного боку, ЄС та НАТО розширюють свої кордони та сфери впливу у Центральній та Південно-Східній Європі; з іншого - на пострадянському просторі активно утворюється Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ), що формується у руслі взаємодії з актуальних питань боротьби з міжнародним тероризмом та Програми "Партнерство заради миру" (ПЗМ).

Отже, за таких змін у системі міжнародних відносин для України було б нелогічним й надалі обмежувати свій внесок у зміцнення європейської безпеки тільки особливим партнерством з НАТО, дотриманням позаблокового чи нейтрального статусу.

Одним з найважливіших заходів НАТО за всю історію цієї організації став саміт у Празі в листопаді 2002 р. Його основний результат - прийняття комплексу заходів, спрямованих на посилення можливостей НАТО протистояти головним сучасним загрозам безпеці: тероризму та поширенню зброї масового ураження. Це, зокрема, знайшло відображення у Воєнній концепції оборони проти тероризму, згідно з якою оновлений Альянс має бути готовий до проведення операцій з попередження тероризму; антитерористичних операцій; операцій з урегулювання криз та наслідків терористичної діяльності, а також "операцій взаємодії".

Серед інших вагомих змін - запрошення семи країн до членства у НАТО та дальше поглиблення відносин з країнами, які не є членами, а також іншими міжнародними організаціями. Нові кандидати на вступ продемонстрували здатність сприяти виконанню місій Альянсу, у тому числі забезпечувати колективну оборону і брати на себе тверді зобов\’язання щодо підтримання стабільності та безпеки, особливо в регіонах криз і конфліктів.

Празький саміт НАТО засвідчив усвідомлення більшістю європейських країн відсутності реальних альтернатив Альянсу, а також необхідності збереження нинішньої ролі США в Європі, незважаючи на тенденцію до посилення опору американському диктату в питаннях безпеки та оборони.

"Повноправне членство України в Альянсі,- стверджується у Посланні Президента,- безпосередньо відповідає національним інтересам України, оскільки політична вага і військова міць НАТО можуть забезпечити її незалежність і територіальну цілісність краще, ніж непевний статус позаблокової держави". Звідси стає зрозумілим висновок, що євроатлантична інтеграція є ключовим елементом забезпечення національної безпеки України.

Важливою компонентою співробітництва з НАТО є його правове забезпечення.

Сьогодні Україна у співробітництві з Альянсом керується укладеною у липні 1997 р. Хартією про особливе партнерство, підписаною Президентом України Л. КУЧМОЮ та лідерами 16 країн - членів НАТО 9 липня 1997 р. у Мадриді.

Її підписання стало важливим етапом розвитку взаємин України з країнами НАТО на шляху підтримання безпеки та стабільності в Європі в цілому, встановило нерозривний зв\’язок нашої держави з безпекою всіх європейських країн.

Хартією закладено основи співробітництва у вигляді таких механізмів, як Комісія Україна - НАТО та консультації з комітетом НАТО у форматі "19 + 1", спільні робочі групи, візити високого рівня та обмін експертами, кризовий консультативний механізм для випадків, коли Україна вбачатиме пряму загрозу територіальній цілісності, незалежності чи національній безпеці.

У міжнародно-правовому аспекті Україна та НАТО базуватимуть свої відносини на принципах та зобов\’язаннях, згідно з міжнародним правом та міжнародними механізмами, включаючи Статут ООН, Хельсінкський Заключний акт та наступні документи ОБСЄ. Відповідно, Україна і НАТО підтверджують свої зобов\’язання.

Практика переконливо свідчить про підвищення ролі НАТО у співпраці з іншими міжнародними організаціями, такими як ОБСЄ, Європейський Союз, Рада Європи і Західноєвропейський Союз, у сприянні зміцненню євро-атлантичної безпеки та покращанню загального клімату довіри в Європі.

Для більш повного розуміння усіх нюансів зближення України з НАТО доцільно розглянути передбачені у Хартії сфери консультацій та співробітництва між Україною та НАТО.

Це, зокрема, участь України в операціях, включаючи миротворчі операції, в кожному конкретному випадку, за повноваженнями Ради Безпеки ООН, або за відповідальністю ОБСЄ, а також у разі залучення до таких операцій Об\’єднаних загальновійськових тактичних сил (ОЗТС), участь у них України на початковому етапі, що в кожному конкретному випадку є предметом рішень Північноатлантичної Ради щодо окремих операцій.

Консультації між Україною та НАТО стосуються питань, які становлять спільний інтерес, зокрема:

- політичних питань та питань безпеки, зокрема розвитку євроатлантичної безпеки та стабільності, включаючи безпеку України;

-запобігання конфліктам, управління кризами, підтримання миру, врегулювання конфліктів та гуманітарних операцій, беручи до уваги роль ООН та ОБСЄ у цій галузі;

- політичних та оборонних аспектів нерозповсюдження ядерної, біологічної та хімічної зброї;

- контролю над озброєннями та роззброєння, включаючи питання, що стосуються Договору про звичайні збройні сили в Європі (Договору про ЗЗСЄ), Договору про відкрите небо та заходів зміцнення довіри і безпеки за Віденським Документом 1994 р.;

- експорту озброєнь та передачі супутніх технологій;

- боротьби з контрабандою наркотиків та тероризмом.

До цього можуть бути додані інші сфери консультацій та співробітництва за обопільною домовленістю на основі надбаного досвіду.

Враховуючи важливість інформаційної діяльності для покращання обопільної обізнаності та розуміння, НАТО заснувала Центр інформації та документації в Україні. Українська сторона забезпечує повну підтримку діяльності Центру у відповідності з Меморандумом про взаєморозуміння між урядом України та НАТО, підписаним у Києві 7 травня 1997 р.

Одночасно Хартією передбачені практичні механізми для консультацій та співробітництва між Україною та НАТО.

Надзвичайно важливим, на нашу думку, є положення Хартії про те, що союзники по НАТО продовжуватимуть підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її статус без\’ядерної держави, а також принцип непорушності кордонів, як ключові фактори стабільності та безпеки в Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому.

Поряд з цим, у Хартії закладено норми про те, що Україна підтверджує свою рішучість продовжувати військову реформу, зміцнювати демократичний та цивільний контроль над збройними силами та підвищувати їх оперативно-технічну сумісність зі збройними силами НАТО та країн-партнерів. НАТО підтверджує свою підтримку зусиллям України у цих галузях.

На виконання положень Хартії Указом Президента України від 27 січня 2001 р. № 58 затверджено Державну програму співробітництва України з НАТО на 2001 - 2004 рр., яка покликана, з одного боку, забезпечити більш якісне виконання тих завдань, про які йдеться в Хартії, а з іншого - слугувати орієнтиром для розвитку нових напрямів і форм двосторонньої співпраці.

Важливими практичними кроками у цьому контексті стали підписання під час липневого, 2002 р., засідання Комісії Україна - НАТО у Києві Меморандуму про підтримку Україною операцій НАТО та ратифікація у вересні 2002 р. Верховною Радою Угоди про безпеку між Урядом України та Північноатлантичним альянсом.

Серед першочергових заходів, необхідних для реалізації наших намірів, передбачено інтенсифікацію процесу реформування оборонної сфери, напрацювання нових підходів до питань національної безпеки та Воєнної доктрини з урахуванням нових стратегічних цілей України щодо НАТО, створення координаційного органу високого рівня (з цією метою створено Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України під головуванням Президента України), підвищення статусу національних координаторів співробітництва України з НАТО, оптимізацію фінансування та ресурсного забезпечення співробітництва з НАТО тощо.

Залучення України до численних програм, що реалізуються під егідою НАТО, дає змогу національні стандарти, які застосовуються до Збройних Сил, привести у відповідність з тими, що існують у країнах - членах Альянсу. На нинішньому етапі діє ефективний механізм моніторингу, що дає змогу послідовно просуватися шляхом здійснення в Україні реформ, необхідних для набуття майбутнього членства в НАТО. Методологію Плану дій щодо членства в НАТО, затверджену у 1999 р. на Вашингтонському саміті, використано Україною при складанні Плану дій Україна - НАТО, який було ухвалено 22 листопада 2002 р. під час засідання у Празі Комісії Україна - НАТО на рівні міністрів закордонних справ.

Схвалення Плану дій Україна - НАТО під час Празького саміту та Цільового плану дій Україна - НАТО на 2003 р. - це найважливіші елементи реалізації планів євроатлантичної інтеграції України. План дій (ПД) - це, по суті, довгострокова програма, що орієнтує на досягнення європейських стандартів не тільки в оборонній сфері, але і в політичній, економічній, правовій та безпековій сферах, особливо в сфері боротьби з тероризмом. Вона передбачає напрями співробітництва у ліквідації надзвичайних ситуацій, щодо управління кризовими ситуаціями природного та техногенного характеру.

Обов\’язковими є проведення політичних, економічних, оборонних реформ, дотримання прав людини, свободи преси, свободи слова. У документі визначено робочі механізми співробітництва, зустрічі на рівні президентів, періодичність засідань Комісії Україна - НАТО та робочих засідань на рівні міністрів закордонних справ, міністрів оборони, начальників генеральних штабів.

На виконання загальних завдань у центральних органах виконавчої влади, у тому числі і у Міністерстві юстиції України, складаються і успішно виконуються Внутрішні галузеві плани.

До питання оборонних реформ зазначимо, що його нормативне регулювання здійснюється, у першу чергу, актами Президента України. Так, згідно з Цільовим планом Україна-НАТО на 2003 р., 4 липня 2003 р. видано Указ Президента України N 565 "Про проведення оборонного огляду". Цим нормативно-правовим актом з метою реалізації зовнішньополітичного курсу держави на євроатлантичну інтеграцію, вдосконалення національної системи оборонного планування, уточнення завдань, структури і чисельності Збройних Сил України, інших військових формувань, зокрема, встановлено:

1. Провести у період з липня 2003 до червня 2004 року оборонний огляд.

2. Кабінету Міністрів України забезпечити організацію і проведення оборонного огляду із залученням фахівців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які виконують завдання з оборони держави, у межах коштів на їх утримання, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік.

У заходах по проведенню оборонного огляду, у межах компетенції, активну участь приймає Міністерство юстиції України.

Іншими актами є Указ Президента України від 4 березня 2003 р. N 188 "Про Державну комісію з питань реформування, розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки". Ця Комісія утворена з метою забезпечення реформування, дальшого розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань, оснащення їх новітніми зразками озброєння та військової техніки. Звичайно, без вирішення завдань, які стоять перед Комісією, неможливо і вирішити питання щодо наближення Збройних Сил України до стандартів НАТО. Крім того, до завдань Комісії входить і опрацювання пропозицій про вдосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Головою Комісії призначено Прем\’єр-міністра України В. Януковича. Членом Комісії від Мін\’юсту є Перший заступник Міністра юстиції України А.Заєць.

Указом Президента України від 14 квітня 2003 р. N 319 затверджено Положення про Державну комісію з питань реформування, розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки.

Отже, робота по виконанню заходів, передбачених Хартією, триває.

Насамкінець, з метою показу послідовності державної політики України у стосунках з НАТО хотілось би нагадати положення, сформовані у названій нами Державній програмі співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на 2001 - 2004 рр., затвердженій Указом Президента України від 27 січня 2001 р. N 58.

Як тоді, так і сьогодні залишаються слушними слова про те, що сучасні підходи України до вироблення політики в галузі безпеки базуються на незмінності стратегічної мети держави, якою є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур та повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки. Реалізуючи національну політику у сфері безпеки, Україна активізує свою діяльність, спрямовану на поглиблення конструктивного співробітництва з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), Європейським Союзом (ЄС), Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), Радою Євроатлантичного Партнерства (РЄАП), Організацією з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Радою Європи (РЄ), на основі якого формується нова архітектура європейської безпеки XXI століття.

Ставлення України до НАТО як до найбільш ефективної структури колективної безпеки в Європі залишається незмінним. Ураховуючи значний внесок Альянсу у підтримання миру, стабільності та загального клімату довіри на євроатлантичному просторі, у створення нової архітектури безпеки в Європі, поглиблення процесів роззброєння, контролю над озброєннями і нерозповсюдження зброї масового знищення, Україна розширює участь у Програмі "Партнерство заради миру".

Розвиваючи співробітництво з НАТО, Україна має на меті забезпечити свою незалежність, демократичний розвиток та територіальну цілісність, зміцнити національну безпеку, запобігти виникненню нових загроз стабільності і безпеці на європейському континенті та використати досвід і допомогу держав - членів Альянсу в реформуванні оборонної та інших пов’язаних з нею сфер.

М. Короп - заступник директора Департаменту законодавства про охорону правопорядку, національну безпеку і оборону Міністерства юстиції України