06.04.2006 17:29
9 квітня/ 00:10/ телеканал „1+1”
Репортажі з-під землі (де фільмувалася „Штольня”) та з „Французької весни” (Кіно-мікс у „Жовтні”)
Програма включатиме три сюжети. Один із них буде присвячений творчому шляхові британського кінорежисера Джона Бурмена, фільм якого „Далеко від Ранґуна”/Beyond Rangoon (1995, Велика Британія – США), і демонструватиметься 9 квітня. 
Другий сюжет вестиме про перебіг кінематографічної складової „Французької весни в Україні” (Днів французької культури). У ньому, зокрема, можна буде поринути до атмосфери „мультимедійного перформенсу”, що його влаштував 5 квітня у столичному кінотеатрі „Жовтень” французький дует Scratch Massive під час демонстрації двох фільмів „французького аванґарду” – „Тристороннє дзеркало” (1927) режисера Жана Епштейна та „Гойдалки” (1928) режисера Ноеля Ренара.
Третій сюжет анонсує вихід у прокат першого українського молодіжного фільму жахів „Штольня”... Його ідея належить Олексію Хорошку. Він – оператор, випускник Київського Університету культури і мистецтв. Батьки мали подарувати Олексієві квартиру, а він умовив їх на „квартирні гроші” зняти фільм. Таким чином, Олексій Хорошко виступив ще й продюсером „Штольні”. Далі підключився Любомир Кобильчук – режисер-початківець, з великим амбіціями щодо створення українських глядацького кіна, і вже разом вони приступили до зйомок. Їхньою метою було зробити якісний, відносно недорогий фільм, який буде цікавий молодим українцям, і виглядатиме пристойно на тлі голлівудського мейнстриму. На їхню думку, жанр „фільму жахів” якнайкраще підходив для такої стрічки.
Сюжет фільму народився швидко. П’ять студентів-археологів виїжджають на розкопки. Там вони натрапляють на вхід у підземелля і вирішують, що це саме та штольня, про яку ходять чутки – начебто тут переховують стародавнього ідола Перуна. Студенти спускаються у штольню, де з ними починають відбуватися різні містичні речі.
Штольня у фільмі – справжня. Вона розташована за 12 кілометрів від Києва в у бік Житомирської траси. Її збудувано ще 1939 року як оборонний комплекс на випадок війни. Штольня має чотири рівні (четвертий – найнижчий: зараз він залитий водою), тому зйомки відбувалися на третьому рівні (це приблизно 10 метрів під землею).
Як виявилося, штольня – досить популярне місце. Свою початкову оборонну функцію вона, звичайно, вже давно не виконує. Проте соди люблять навідуватися диґери (дослідники підземель) і сатаністи. Скоріше за все, свічки залишилися саме після них. Отже, це - справді містичне місце. Фільм „Штольня” виходить у кінопрокат 13 квітня. Його промо-компанія почалася за два тижні. Автори вирушили у промо-тур по Україні з презентацією свого проекту.
Виробництво фільму „Штольня” стартувало із суми у 350 тисяч гривень, більшість із яких Олексій Хорошко виклав із власної кишені. Зараз увесь проект, враховуючи пост-продукцію та промо-кампанію коштує 4 мільйони гривень. На певному етапі до виробництва фільму підключилася компанія „Артхаус Трафік”, яка стала співпродюсером та офіційним дистриб'ютором „Штольні”.
Після показу фільму в кінотеатрах, має вийти DVD, комп’ютерна гра ... і вже готовий кліп на пісню з фільму.... В кінці-кінців, стрічку планують представити на Канському кіноринку.
Чи стане „Штольня” успішним проектом, вирішить глядач. Але не залежно від цього, сам акт її творення вже є прецедентом для українського кіна. Адже „Штольню” зафільмували зовсім молоді люди. Олексію Хорошко та Любомиру Кобильчуку по 25 років. А середній вік акторів взагалі становить 16 років. Вони самі себе називають шпаною. Проте ці люди об’єдналися, ризикнули, і зробили українське кіно, в той час як багато інших тільки говорять про його відродження.
Олеся Лук’яненко