Подвір'я замку. Розкішне фото Олега Шупляка (Бережани)

Див. також трохи моєї джинси з "Високого Замку" та статтю в "Мире Туризма"

 Райцентр Львівщини на річці Золочівці. Лежить на трасі Тернопіль-Львів, в 66 км. на схід від Львова. Населення – близько 25 тисяч чоловік.

Вже у 1180 році в межах сучасного Золочева існувало місто Радече, яке можна вважати попередником Золочева. У деяких історичних джерелах згадується, що в кінці ХІІІ ст. на місці сучасного Будинку "Просвіта" і була давньоруська фортеця. Точно відомо, що у ХІV-ХV ст. ця фортеця існувала і була спалена під час набігу кримських татар.
Перша згадка про Золочів – під 1442 р., але існувало місто, безперечно, і раніше і належало до олеських маєтків Яна з Сієни. В 1442 та 1443 рр. король Владислав Варненьчик заборгував с. Золочів 300 гривень. Така велика сума свідчить про те, що й село було на той час вже великим і з урожайними землями.
Можна припустити, що на горі (а місцевість тут дуже мальовнича), на перехресті доріг з Тернополя, Бережан і Поморян уже тоді були якісь укріплення.
Магдебурзьке право місто отримало 15 березня 1523 р. Власником Золочева був тоді Станіслав Сенинський, який у 1532 р. продає місто разом з “фортецею” одному з магнатів – Андрієві графу Гуркові, познанському каштелянові. Новий власник дещо перебудував замок. Нарешті, у 1634 р. батько майбутнього короля Польщі Яна Собєського – Якуб – закінчив перебудову замку, зміцнивши його чотирма бастіонами.

Напис на замковій стіні.

Син Якова Собєського, Ян ІІІ, рідко перебував в своєму Золочівському замку Успадкувавши після вимерлого магнатського роду Даниловичів замки у Поморянах, Золочеві, Олеcьку, Жовкві, він, як правило, проживав у дерев‘яному замку в Яворові, часом – у Жовкві та Варшаві. Короткий опис замку з тих часів залишив в своїх мемуарах агент-розвідник Людовика Чотирнадцятого Ульріх Вердум, який в 1671 р. проїжджав через місто на схід. Він записав:

 ”...Замок на високому горбі, добре укріплений валом із землі та бастіонами з кам‘яних плит і ровом”.
Золочівський замок, збудований на зразок цитаделі бастіонового типу, зберігся до сьогодні майже повністю. Це подовжений чотирикутник, оточений високими валами, укріплений ззовні тесаними кам‘яними плитами. На кожному розі добре видно п‘ятикутні бастіони, що закінчуються шестибічними сторожовими вежами, які після перебудови в 19 ст. мають лише декоративний вигляд. На кожній з веж – кам‘яні плити з гербами Яніна, Годзава, Равич і Гербурт з літерами J. S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). Крім того, на баштах є цифри “1634”. Замок був оточений глибоким ровом. В‘їздна брама мала колись також звідний міст.
На подвір‘ї знаходиться двоповерховий житловий корпус – палац в стилі ренесансу. Поряд з палацом на осі головного входу побудований так званий Китайський палац. Надбрамний корпус і господарські будівлі розташовані по периметру подвір‘я на західній і південній куртинах.
У 1672 р. замок був здобутий і зруйнований турками. Пізніше відбудований турецькими і татарськими полоненими, в 1675 р. витримав сильний штурм татарської орди Аджі-Гірея.
Після смерті Яна ІІІ проживав інколи в Золочівському замку принц Яків (помер у 1737 р.). Після нього разом з маєтками замок перейшов до Радзивіллів, але нові господарі не дуже переймалися долею Золочева, замок почав потроху піддаватися часу, руйнуватися. Згідно з інвентарем 1782 р. всі замкові споруди були майже зовсім знищені.

У 1802 р. Золочів купили поміщики Комарницькі, відреставрували замкові будівлі і переробили їх на житлові приміщення, однак близько 1840 р. продали фортецю австрійському уряду під казарми для війська. З 1872 року австрійська влада почала використовувати замок як в‘язницю та приміщення суду. З 1939 по 1941 рр. у замку була катівня НКВС, потім тут хазяйнували фашисти. О.Лесик в книзі "Замки і монастирі України"  писав, що в радянські часи замок було віддано під ПТУ. Нарешті, з ініціативи Б.Г. Возницького, у 1986 р. вирішили влаштувати у замку музей.
Б.Г. Возницький, директор Львівської Галереї мистецтв, багато зробив для підняття замку, з яким пов‘язані імена Б.Хмельницького, П. Дорошенка, Івана Сірка, з руїн. Реставрація була проведена у 1979 та 1989 рр., саме тоді вперше за багато років, переступили поріг замку люди, чиїх родичів закатували енкавеесівці. Замордовано було близько 800 чоловік. Останки жертв перепоховано на місцевому цвинтарі.

Не обминули місто в ХХ столітті і страшні єврейські погроми. Докладніше про ті жахливі події можна прочитати в статті Софії Грачової в часописі "Критика".

Та повернемося до довгої реставрації замкових споруд, яка, здається, триває і досі. Наприклад, було вручну (!) насипано оборонні вали (техніка в такій справі не помічник): на всій території подвір‘я зняли метр ґрунту до рівня культурного шару XVII ст.

Багато що зроблено і в житловій частині палацу. Пан і пані мали окремі кімнати. Вікна з покоїв пані виходили на зовнішній бік, де була охорона, бо саме з цього боку в стіні було зроблено потайні сходи до скарбниці. А ключі від скарбниці носила при собі саме пані. За порадами тогочасних архітекторів, між двома половинами був прохід, аби у пана роги не виросли. Особлива гордість Золочівського замку – туалети: в ті часи це було рідкістю. А золочівські ще й так майстерно споруджено, що їх вивчали навіть сучасні спеціалісти.
Роботи по відновленню Китайського палацу йшли і в кінці квітня 2001 року, коли я вперше потрапила в Золочів. Мені навіть пощастило побачити Бориса Григоровича Возницького в його улюбленому замку.

Біля Китайського палацу зведено невеличку пагоду, на подвір‘ї встановлено скульптури, розбито клумби. Борис Григорович мріяв про експозицію східного мистецтва в цьому будиночку, про чайні церемонії - і його мрія здійснилася. Трохи допомогла їй стати реальністю й компанія "Львівської пивоварні" "Панська подорож замками Європи", кошти від якої пішли на відбудову споруди. А вже Львівській пивоваарні в медіа-кампанії трохи допомагала я, чим і пишаюся.

До речі, в замку часто проводять лицарські турніри.

Біля входу до замку зведено прикрашену мозаїкою капличку з бронзовим розп‘яттям. На вхідних воротах є напис про те, що квитки до замку коштують 50 коп. для дітей та гривню – для дорослих, але так насправді ніхто ніяких квитків в нас не спитав (інформація з 2001 року, зараз ВСЕ змінилося) ... хоча на подвір‘ї було багато людей. В надбрамному корпусі стоїть така.. еее.. коротше, така річ, в яку ви можете вкинути гроші на відновлення замку – а каси навіть і не видно.
Афіша біля входу повідомляла про виставку на території замку – та її ми теж не знайшли, приміщення і на першому, і на другом поверсі були зачинені.

	Що за замок без привидів?

Обережно! Замок з привидами!

А тепер – трохи історій з привидами. Без них літопис будь-якого замку виглядає занадто прісним... навіть для скептичних атеїстів: казки люблять всі. А цю я вичитала в львівській газеті "Експрес", в статті Тетяни Шевченко.

Отже... Якось 2000-го року в Китайському палаці ночували реставратори. Один з них встав перекурити. Раптом у кватирку, до якої з землі людина не дістане, хтось постукав. За вікном майнула тінь кремезного чоловіка в капелюсі. Всі перелякалися і не спали до ранку. Відтоді таке траплялося не раз.
Під pіздво робітниці клали паркет – і раптом у сусідніх приміщеннях почули кроки. Поки жінки колядують – тихо. Замовкнуть – знову таємничі звуки. Кажуть, що навіть Возницький, ночуючи в замку, чув таку колотнечу, що аж сокиру біля себе поклав – про всяк випадок. Привида назвали Чорним Лицарем.
Поява Чорного Лицаря збіглася в часі з однією цікавою знахідкою. За с.Новосілками, що поблизу Золочева, у глухому лісі, в яру, знайшли два величезні камені. Люди казали, що біля тих каменів чіпляється блуд. На них є різьба орієнтовно кінця 14 – початку 15 ст. Власне, тому їх і привезли до замку. На високому камені – два вінки : один із квітів, другий з терну. Це символізує життя і смерть.
На другому, величезній пласкій брилі, філігранно висічено кілька рядків тексту готичним шрифтом. Що написано – ніхто з фахівців не може розшифрувати.
До речі, створено товариства шанувальників Золочівського замку в Торонто та Сиднеї.

Каменюки й справді незвичні. Ось ще кілька фактів про них:

Один з каменів.

Послання тамплієрів? Загадати бажання і... повернути палець (автор статті - Галина МИЦЬ)

З трьома каменями, які «живуть» у Золочівському замку, пов’язана давня прекрасна легенда. При вході на територію Золочівського замку стоять три великі камені. На сірому тілі цих велетнів відвідувачі охоче розглядають “вирізані” невідомою мовою літери - цілий рядок, які дійшли до нас з глибини століть. Ще невідомий художник зобразив на кам’яному полотні якісь давні символи - терновий і живий вінки, які переплелися, мов дві обручки. І просвердлив в одному з каменів дуже акуратну дірочку. Кажуть, якщо маєш потаємне бажання і хочеш, аби воно здійснилося, потрібно покласти до тієї дірочки палець, подумати про бажане і швидко повернути палець довкола осі.
Усі три камені працівники замку привезли із села Новосілки Золочівського району - так вони й лежали при купі в колишньому оборонному яру. Найбільший камінь, вагою 10 тонн, вдалося витягнути тільки за третьої спроби - люди, які були присутні при перевезенні, розповідають, що у підйомного крана не один раз рвалися троси. За переказами, ці три камені - усе, що залишилося від безповоротно зруйнованого у XVI столітті Новосілківського замку, який побудували вихідці з Угорщини, нащадки багатого лицарського ордену тамплієрів. У надписах на каменях начебто було зашифровано, де тамплієри заховали свої скарби. Донедавна вважалося, що напис на камені зроблений невідомою мовою. Але півтора року тому, коли до Львова приїздив Папа Римський, у Золочівському замку побував його референт. Він оглянув напис і, упізнавши одну характерну букву, яка у написаному повторюється не один раз, висловив думку, що це старопольська мова, якою користувалися до середини XIV століття.
Легенда, яку розповідають жителі села, така. Начебто у давнину в’язнем Новосілківського замку був польський національний герой Янусик. У ніч перед стратою йому приснився сон: якщо вдасться йому знайти у своїй камері камінь з діркою, його найпалкіше бажання збудеться. Для цього потрібно покласти у цю дірку палець і повернути довкола осі. Янусик відшукав потрібний камінь і вчинив саме так, як йому приснилося у віщому сні. На ранок молодому вродливому в’язневі в камеру принесли тацю з мокрими хустинками. Він зв’язав їх одну до одної і втік із замку. Ще один варіант легенди оповідає, що Янусикові передали хустинки молоді дівчата, також через дірку в камені. ...Сьогодні відвідувачі, які приїжджають до Золочівського замку, знають: якщо маєш матеріальне бажання, палець потрібно повертати в бік тернового, “мертвого”, вінка. Якщо ж твоє бажання романтичне - в бік вінка квітучого. Працівники замку жартують: якщо бажання не здійснилося - значить, палець був недобре повернутий, і треба їхати до Золочівського замку ще раз.

	А що крім замку?

Воскресенський костел. Вівтар.

О. Мацюк повідомляє про наявність у Золочеві оборонного двору, за іншими даними – арсеналу, датованого XIV ст. Знайти його мені вдалося вже аж в серпні 2005 року. Ну, знайти - сильно сказано, бо ця масивна, виразно оборонного характеру споруда знаходиться фактично в самісінькому центрі міста, поблизу ошатної сецесійної кам'яниці з годинником під куполом (може, якийсь аналог ратуші?). 

Сувора, майже без вікон, кам'яниця тихо спостерігає за сучасним Золочевом. Стан арсеналу, на жаль, не найкращий.

Одна з моїх улюблених міських споруд - багато прикрашений скульптурами костел Вознесіння діви Марії комплексу монастиря домініканців XVI-XVIII ст. (на вулиці Мазепи). Цікаво тільки, чому ось тут:
http://www.rkc.lviv.ua/Cu2PZ.htm#R
вказується, що даний костел було зведено 1939 року? Думаю, це дата останньої перебудови храму. Інтер‘єр витримано в досить витончених біло-золотих тонах, тут поєднуються барокова різьба з сучасними трохи аляповатими зображеннями святих.

Це далеко не єдиний цікавий міський храм - збереглися ще й Воскресеньська церква (162401627рр.) поблизу арсеналу, та древня Миколаївська церква (первісно, здається, костел) трохи далі. Для прихильників "чорної романтики" програма-мінімум - візит на старий міський цвинтар. Хоча прогулянка серед древніх склепів та скульптурних надгробків - дуже на любителя.

Місто компактне, поставивши машину на площі біля пам‘ятника Шевченку, ми за півгодини обійшли центральні вулички Золочева. Пам‘ятки розташовані на невеликій відстані одна від одної, а крім них збереглось багато вишуканих сецесійних будинків, зараз в них, наприклад, районний привід Руху тощо.
По дорозі з Золочева на Підгірці можна побачити великі антени-радари за лісом. Місцевість тут просто дивовижної краси - вкриті лісами пагорби по обох сторонах від дороги, неоготицький костел Воздвиження Святого Хреста в с. Єлиховичі одразу за Золочевом (його бляшану, просто сяючу на сонці стріху видно вже здаля), храми інших конфесій. Отримуєш естетичне задоволення вже від самої їзди таким шляхом. :о)