Корупція та організована злочинність є поширеним явищем, яке пустило своє коріння в усі сфери функціонування держави, завдавши величезної шкоди її розвитку. Тому подолання цього явища перетворюється у надзвичайно складну проблему, яка становить загрозу розвитку держави, стабільності і безпеці суспільства, сприяє підриву демократичних інститутів і цінностей.

Корупція та пов’язана з нею організована злочинність загрожує національній безпеці України, негативно впливає на формування і діяльність органів державної влади, підриваючи довіру громадян до них, ускладнює відносини України з іноземними державами. В суспільстві міцніють стереотипи толерантності по відношенню до корупції та організованої злочинності, пов’язаної з нею. В масовій свідомості основних соціальних груп формується думка, що корупційні злочини не наносять шкоди суспільству, тому певні верстви населення обирають корупційні шляхи вирішення тих чи інших повсякденних проблем (чесний чиновник часто не влаштовує ні населення в цілому, ні підприємців, як його найбільш активну частину).

Реалізація заходів подолання та попередження корупції в органах державної влади вимагає чіткого уявлення про масштаби цього явища. Така оцінка повинна ґрунтуватися як на даних офіційної статистичної звітності, так і на опитуванні громадської думки щодо відповідних процесів.

З одного боку, представники правоохоронних органів, опираючись на стан злочинності, роблять висновки про відсутність високого рівня корупції в органах влади, зазначаючи, що в останні роки до різних видів відповідальності за корупцію щорічно притягуються не більше 1% державних службовців.

З іншого боку, існує тенденція, особливо серед представників неурядових організацій та журналістів, будувати висновки про рівень корупції в органах влади виключно на матеріалах опитування громадської думки.

Такі дослідження часто є методично коректними щодо процедур, однак інтерпретація результатів є надто вільною. Не враховуються такі суттєві параметри отримуваних оцінок: як наявність стереотипів масової свідомості, нечіткість уявлень про корупцію як політично-правове явище, нездатність розрізняти корупцію в приватній та публічній сфері, обмеження корупції лише (або переважно) хабарництвом тощо.

Очевидно, для таких висновків недостатньо аргументів, побудованих лише на стереотипах зі сфери масової свідомості.

На сьогоднішній день для усунення названих явищ в законодавстві були вжиті такі заходи, зокрема, прийняті: Закон України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР, Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 р., затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367. Крім того, Україною були підписанні базові міжнародні документи у сфері боротьби з корупцією (Конвенція "Про кримінальну відповідальність за корупцію" ETS 173 від 27 січня 1999 року, Конвенція ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 року), які зобов’язують держави-учасниці вживати заходи щодо розробки єдиної антикорупційної політики держави. Інституційне забезпечення цього процесу було здійснено серед створення спеціальних підрозділів МВС, СБУ, ДПА тощо для боротьби з корупцією, які ефективно здійснюють своє призначення лише на рівні нижчих посадових осіб.

Крім того, зацікавленими органами влади було проаналізовано ситуацію, що існує в Україні на сьогодні, враховані всі заходи, що вживались для боротьби з цими явищами, визначено слабкі та сильні сторони та розроблений новий підхід боротьби з корупцією. Як наслідок, створена робоча група з розроблення концепції утворення та організації діяльності Національного бюро розслідувань України; до Верховної Ради України поданий проект Закону України "Про Національне бюро розслідувань України", автором якого є народний депутат України Король В.М. Основними завданнями зазначеного проекту є:

• гармонізація українського законодавства з міжнародними нормами та правовими стандартами, що регулюють всі аспекти попередження та протидії корупції;
• визначення єдиного підходу до розуміння сутності корупції, різновидів її проявів, законодавчого врегулювання юридичної відповідальності за вчинення корупційних діянь.

Також Міністерством юстиції України розроблено такі законопроекти:

Проект Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції", який має встановити правові та організаційні засади запобігання та протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, порядок відшкодування завданих внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, вимоги щодо поновлення прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, регулює міжнародне співробітництво у сфері запобігання та протидії корупції.

Проект Закону України "Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення", розроблений з урахуванням Конвенції ООН проти корупції, Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією в контексті кримінального права та проекту Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції в Україні". Проектом пропонується встановити відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень, а також визначає порядок притягнення до відповідальності.

Прийняття вищезазначених законопроектів дасть можливість здійснювати розкриття корупційних злочинів посадових осіб найвищого рівня.

Створення ефективної правової бази боротьби із корупцією та організованою злочинністю передбачає необхідність пізнання глибоких кримінологічних коренів, через вивчення існуючих процесів та створення продуманої системи загальних і спеціальних заходів.

Серед першочергових завдань держави є викриття організованих злочинних груп і припинення їх дій, підвищення ефективності боротьби із законспірованими злочинними співтовариствами, що використовують міжнаціональні конфлікти, пов’язаними з „тіньовою" економікою, а також зі злочинними групами за кордоном. Перед правоохоронними органами стоїть завдання доведення існування організованої злочинності, а не доведення окремих видів чи злочинів. Окремо слід вказати на прорахунки в стратегії та тактиці боротьби з організованою злочинністю.

По-перше, недооцінювався і практично не враховувався стан цієї злочинності, незадовільно аналізувалися результати боротьби з нею та не визначалися пріоритетні напрями протидії цим явищам, не здійснювалося програмно-цільове планування та належне ресурсне забезпечення.

По-друге, оперативні підрозділи та слідчі апарати органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, використовували застарілі методи викриття й розслідування злочинів організованих угруповань, обліку та звітності щодо результатів своєї роботи.

По-третє, на сьогоднішній день немає досконалої правової бази боротьби з цією злочинністю, у той час як кримінальна ситуація змінюється стрімкими темпами.

По-четверте, повільно вживаються запобіжні заходи, спрямовані на усунення злочинів, скоєних організованою злочинністю.

По-п’яте, професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не повною мірою відповідає вимогам часу, серед них переважно молоді фахівці, які не мають відповідного досвіду.

Аналіз таких зведень нарешті дозволить дійсно контролювати організовану злочинність в Україні.

Вищезазначені пропозиції підготовленні з урахуванням стану справ, що склалися у сфері боротьби з організованою злочинністю і корупцією, та з метою більш ефективного забезпечення захисту громадян від злочинних посягань, запобігання втратам держави і суспільства від дій правопорушників та удосконалення діяльності правоохоронних органів. Це дасть змогу існуючому та новоствореному законодавству ефективно здійснювати боротьбу з корупцією та організованою злочинністю.

Головний спеціаліст
Р.В. Кулаковський