Проблема кадрового забезпечення таких основних ланок юридичної професії, як суддівська, слідчо-прокурорська та адвокатська, є однією із найбільш болючих в сфері юстиції. Ця проблема була чітко визначена ще в Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленій у квітні 1992 року Верховною Радою України, і з тих пір дефіцит висококваліфікованих юридичних кадрів зберігає свою незмінність, а пошук шляхів його подолання складає вельми актуальний напрямок у розбудові державності¹. Саме від юристів, які працюють в сфері юстиції, в інституціях охорони права, в першу чергу залежить якість правосуддя, рівень законності та справедливості, утвердження верховенства права та стабільного правопорядку в країні. А тому як загальна спрямованість, так і кожний новий етап на шляху удосконалення системи правосуддя неодмінно потребує уважного ставлення до юридичної професії.

Стрижневу лінію відношення до відповідної професії складає система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Якщо проаналізувати ті комплексні заходи, що починаючи з початку 90-х років здійснювались на державному рівні в плані розв’язання кадрових питань, то можна побачити, що їх основною спрямованістю було послідовне формування відокремлених відомчих систем, які облаштовувались, відповідно, під егідою Міністерства внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Прокуратури України. Згодом власне відокремлення здобула і судова влада через створення Академії суддів України. Нарешті, і адвокатура в Україні має нині свою академію.

Такий вузьковідомчий підхід, звісно, має певні позитиви, зокрема, дає можливість поглиблювати спеціалізацію фахівців за окремими напрямками, але, з іншого боку, він розриває цілісність юридичної професії, значно послаблює зв’язки між її складовими. Той факт, що чимало закладів системи Міносвіти готують кадри для різних складових юридичної професії, суттєво не впливає на характер окресленої проблеми, тому що їх участь обмежується лише рівнем надання вищої юридичної освіти. В свою чергу, відомчі установи опікуються як наданням вищої освіти, так і системою перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Саме кадровий підбір, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців сконцентровані нині на вузьковідомчих напрямках. В результаті загальнодержавне завдання щодо формування основних юридичних професій в аспекті здобуття та поглиблення правових знань характеризується нині відсутністю цілісності форми та чіткості координації дій.

Доцільно згадати, що відхід від попередньої радянської моделі, яка містила в собі прагнення до цілісного підходу у справі формування основних юридичних професій, відбувався досить поступово. Так, на початку 90-х років органи юстиції втратили повноваження щодо формування адвокатської професії, а згодом, після прийняття нового законодавства про судоустрій, і завдання щодо участі у формуванні корпусу суддів були передані іншому центральному органу влади. В основі такої спрямованості лежать ідеї щодо того, як зазначав, зокрема, І.Л.Петрухін, що найбільша загроза незалежності суддів виходить від Мін’юсту і, відповідно, слід ліквідувати органи судового управління в органах юстиції та передати цю функцію судам². Ця точка зору і в Україні набула домінуючого значення. Як приклад, можна навести слова В.Ф.Бойка, який зазначав, що система забезпечення судової діяльності з боку Міністерства юстиції суперечить конституційним принципам здійснення правосуддя незалежним і неупередженим судом³.

Нині за результатами здійснення судово-правової реформи в Україні подолано перші кроки з розбудови системи органів та процедур щодо кадрової політики в цій сфері. Так, основне навантаження у справі формування суддівського корпусу покладено на Державну судову адміністрацію України та кваліфікаційні комісії суддів, і, відповідно, на органи суддівського самоврядування. На цьому напрямку неухильно відшуковуються механізми посилення конкурсних засад при відборі кандидатів, підвищення ефективності кваліфікаційного іспиту, запровадження спеціалізованого тестування, мінімізації дублювання функцій органів відбору, відпрацювання моделі більш узгодженої роботи всіх ланок формування суддівського корпусу. Рух за даними орієнтирами обумовлено як конституційними і законодавчими національними вимогами, так і міжнародно-правовими стандартами, зокрема, визначеними Основними принципами незалежності судових органів⁴, відповідно до яких кваліфікація, підбір і підготовка суддів мають бути неодмінно пов’язані з наявністю високих моральних якостей і здібностей. Завжди справедливою буде теза про те, що суддя має бути порядною та вихованою людиною, мати неагресивний характер, в усіх випадках вести себе достойно. Нестриманість, схильність до безпідставного роздратування, невміння терпеливо вислуховувати сторони та інших учасників процесу перешкоджають неупередженості при винесенні правосудних рішень⁵. Таким чином, вся система кваліфікації, підбору і підготовки суддів потребує уважного комплексного ставлення до особи судді як з позиції корпоративних стандартів, відомчого впливу, так і з більш широких державницьких позицій. Відпрацювання цілісної методології відбору, підготовки та перепідготовки суддів – це завдання загальнодержавного значення, і в його виконанні бажаним є посилення ролі органів юстиції.

Представники органів юстиції входять до складу кваліфікаційних комісій, а саме, по дві особи на рівні комісій загальних, військових та спеціалізованих судів та одна особа на рівні Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Нині ці комісії відповідно до Закону України „Про судоустрій в Україні" від 7 лютого 2002 року більш ніж наполовину складаються із представників судового корпусу, що дає можливість використовувати їх досвід, але водночас незначне представництво від органів юстиції суттєво обмежує реалізацію цілісної державної правової політики в цій ланці. З метою дотримання європейських стандартів щодо питань формування складу подібних комісій необхідно віднайти належний кількісний баланс між суддівським представництвом в них та представництвом з боку Міністерства юстиції.

Державна судова адміністрація як вузькоспеціалізований орган націлена на роботу виключно з суддями щодо їх призначення, обрання та звільнення, створення умов для підвищення кваліфікації, забезпечення професійної діяльності тощо. Вона не опікується цілісними комплексними підходами до формування корпусу всіх юридичних професій, представники яких беруть участь у судочинстві, до поглиблення зв’язків між окремими професійними ланками правників, що свідчить про спрямованість на відокремлення, автономізацію кадрової політики щодо суддівського корпусу, на посилення його замкнутості.

Це стосується і прокурорської професії, що формується відповідно до Закону України „Про прокуратуру" у замкнутому відомчому режимі, абсолютно відокремленому від інших юридичних професій. Професія прокурора в контексті сучасного європейського розвитку все більше наближається до професії судді. На прокурорів поширюються вимоги і щодо гарантій незалежності, і щодо підпорядкування тільки закону, і щодо гарантій призначення та перебування на посаді, переведення на іншу посаду та збереження заробітної плати тощо. Повноваження прокурорів у демократичних країнах мають суттєві дискреційні можливості і одночасно здобувають захищеність від політичних та відомчих впливів. Зазначене знайшло своє досить детальне відображення у Рекомендації R (2000)19 Комітету Міністрів держав - членів Ради Європи „Про роль прокуратури в системі кримінального судочинства" ⁶ . Таким чином, загальнодемократичні тенденції розвитку прокуратури у світі не відокремлюють, а, навпаки, наближають цю професію, яка стоїть на сторожі інтересів закону, до професії судді. Відтак, відбір, перепідготовку та підвищення кваліфікації прокурорських працівників також бажано вивести із замкнутої відомчості і через органи юстиції приєднати до єдиної системи кадрового забезпечення правосуддя.

У зв’язку з запланованим введенням інституту слідчого судді професія слідчого набуває принципово нових рис. Вона в значній мірі віддаляється від тих ознак, які притаманні міліцейській (поліцейській) роботі, і, навпаки, має прагнення щонайбільше наблизитись до традиційної суддівської діяльності з оцінки та закріплення доказів, з вирішення питань щодо тимчасового обмеження конституційних прав і свобод громадян. А тому і ця професія має формуватись в контексті загальних підходів становлення сфери юстиції.

Відповідно корпус адвокатів нині теж будується на началах відокремлення від інших ланок юридичної професії. Відбір адвокатів здійснюється на підставі Закону України „Про адвокатуру" за самостійними відокремленими критеріями. Набуття адвокатом досвіду та кваліфікації жодним чином не пов’язується з його можливим відбором в майбутньому до суддівського корпусу. Участь органів юстиції України у справі формування адвокатського корпусу є досить обмеженою.

Навпаки, про активну роль органів юстиції у формуванні корпусу адвокатів свідчить зарубіжний досвід. Так, у Республіці Білорусь рішення про допуск особи до кваліфікаційного адвокатського іспиту та сам іспит приймає Кваліфікаційна комісія з питань адвокатської діяльності, утворена Міністерством юстиції. Дану комісію очолює заступник Міністра юстиції, а сама комісія діє на підставі затвердженого Міністерством юстиції Положення⁷. В Російській Федерації форма свідоцтва адвоката затверджується федеральним органом юстиції. Свідоцтво адвоката видається територіальним органом юстиції і, відповідно, завіряється його печаткою за результатами рішення кваліфікаційної комісії. Територіальний орган юстиції вносить відомості про адвоката до регіонального реєстру ⁸. В Республіці Казахстан адвокатський корпус формується саме Кваліфікаційною колегією юстиції ⁹ .

Про цілісний підхід до справи формування корпусу основних юридичних професій свідчить досвід зарубіжних європейських країн, де справедливість правосуддя і забезпечення верховенства права в суспільстві прямо пов’язуються зі станом організації юридичної професії. Недаремно в багатьох із цих країн професії прокурора та судді об’єднані поняттям магістратура, до судових слухань допускаються не всі юристи без виключення, а лише адвокати. До професії судді, прокурора та адвоката допускаються лише особи, що здобули переважно університетську освіту, яка базується на демократичних цінностях. Професії судді, прокурора та адвоката значно відокремлюються від професій поліцейського спрямування. Такий підхід суттєво ускладнює поширення корупції у сфері юстиції, не дає розвиватись негативним зв’язкам між різними органами та службами оперативного характеру та системи кримінального переслідування.

В основі сучасного європейського розвитку правових систем лежить ідея цілісного ставлення до системи юстиції. Зокрема, європейські країни в цьому напрямку роблять не тільки функціональні, але також і організаційні кроки. Тому свідченням є створення у 2002 році Євроюсту¹⁰, як організації міждержавної співпраці між представниками судової влади та органів кримінального переслідування, в якій судді, прокурори та слідчі можуть побудувати ефективну систему професійного взаємопорозуміння з метою посилення боротьби з тяжкими злочинами.

Таким чином, і в Україні має розвиватись тенденція, спрямована на наближення між собою професій судді, прокурора, слідчого, адвоката. І саме органи юстиції є тією державною інституцією, яка може бути рівновіддаленою від цих професій, однаково уважною та об’єктивною до кожної з них.

У справі формування корпусу основних юридичних професій має проявлятись, по-перше, цілісний підхід; по-друге, уніфікація критеріїв до відбору кадрів, їх підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації; по-третє, створення умов для „переливу" кадрів із однієї юридичної професії до іншої, насамперед, із адвокатської до суддівської. Тобто одним із основних джерел формування судового корпусу України в майбутньому має стати адвокатура як в найбільшій мірі носій ідеалів захисту свободи та права. Професійна діяльність, професійна порядність адвокатів мають постійно бути в центрі уваги тих органів, що формують суддівський корпус. Адвокат, який в майбутньому планує стати суддею, повинен тривалий час бути максимально відкритим перед своїми колегами та перед системою юстиції.

Органи юстиції як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні повинні в майбутньому відігравати більш помітну роль у справі реалізації кадрової політики при формуванні корпусу основних юридичних професій, а саме: судової, прокурорської, слідчої та адвокатської. При цьому нова якість має набуватись не стільки завдяки організаційним змінам, скільки через формування єдиної кадрової ідеології.

Теоретичним та практичним питанням реалізації кадрової політики в сфері юстиції присвячено чимало розробок, позицій, рекомендацій, вагомих наукових праць таких вчених, як Грошевий Ю.М., Костицький В.В., Лавринович О.В., Маляренко В.Т., Марочкін І.Є., Михеєнко М.М., Нор В.Т., Омельяненко Г.М., Притика Д.М., Сірий М.І., Шибіко В.Т., Чангулі Г.І. та інш. Подальші кроки у розбудові основ реалізації державної політики у зазначеній сфері слід робити врахуванням як закономірностей формування демократичних правових систем, так і реалій та вимог сьогодення.

Використана література:

¹ Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи/ За ред. Ю.С.Шемшученка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2001.- С.218, 220.

² Петрухин И.Л. Правосудие: время реформ. – М.: Наука, 1991. – С.126-127.

³ Бойко В.Ф. „Мала" судова реформа в Україні: необхідність, сутність, проблеми та перспективи: Навч.посіб. – К.: МАУП, 2002. - С.20-21.

⁴ Основні принципи незалежності судових органів, прийняті у вересні 1985 р. VII Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками та схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї 40/32 від 29 листопада та 40/146 від 13 грудня 1985 р.

⁵ Стецовский Ю.И. Судебная власть: Учеб. пособие. – 2-е изд. – М.: Дело, 2000. - С.95.

⁶ Рекомендація R (2000)19 Комітету Міністрів держав - членів Ради Європи „Про роль прокуратури в системі кримінального судочинства", прийнята Комітетом Міністрів 6 жовтня 2000 року на 724 засіданні заступників міністрів.

⁷ Святоцький А.Д. Адвокатура Республіки Білорусь // Право України. – 2003. - №7. – С.105.

⁸ Святоцький А.Д. Організація та діяльність адвокатури в Російській Федерації // Право України. – 2003. - №6. – С.80.

⁹ Святоцький А.Д. Адвокатура Республіки Казахстан // Право України. – 2003. - №7. – С.86.

¹⁰ Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енцикл.", 1998. – Т.6: Т-Я. – 2004. – С.589-590.

Головний спеціаліст
Управління комерційного законодавства
Департаменту цивільного законодавства
та підприємництва Міністерства юстиції України
Федькович Олена Володимирівна