Конституція України визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, закріплює принцип соціальної справедливості, утверджує демократичний і гуманістичний вибір громадян України, показує прихильність загальновизнаним нормам міжнародного права.

Конституція України закріплює в Україні засади державної політики, спрямованість перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, в якій людина визнається найвищою соціальною цінністю.

Саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним обов\’язком держави.

Держава для людини - такий зміст багатьох конституційних норм, які визначають загальнодержавну політику у соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки.

Важливою ознакою соціальної держави є не лише врахування прав, а й сприяння з її боку задоволенню інтересів всіх соціальних груп і прошарків населення.

Визначення України правовою державою ще не відображає реальність сьогодення, а є одним із першочергових завдань, які необхідно вирішувати найближчим часом.

Основою такої держави є те, що у ній панує і верховенство закону.

Конституція України не лише проголосила, а й створила міцні конституційні основи правової держави.

Визначивши людину, її права найвищою соціальною цінністю, Конституція України приєдналася до європейського і світового бачення цього питання, закріпила його загальнолюдське вирішення як обовўязкове для держави і для всіх інших учасників суспільних відносин.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Це положення відображає ще один аспект принципу рівності і необхідність застосування однакових стандартів прав і обовўязків до всіх без винятку.

Принцип відсутності дискримінації не обмежується вимогою того, що рівність має бути досягнута, а передбачає розуміння того, що саме має бути рівним і відповідно до якого критерію. За таких умов абстрактне поняття рівності замінюється конкретною сферою застосування і таким критерієм, як стать.

Особлива увага в статті 24 Конституції України приділена рівності прав жінки і чоловіка.

Особливої уваги потребують жінки, оскільки саме вони порівняно з чоловіками частіше бувають обмежені у використанні конституційних прав.

Відповідно до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, стороною якої є Україна, дискримінація щодо жінок означає будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямоване на ослаблення або зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій сфері.

В умовах переходу до ринкової економіки дане питання загострилось, оскільки становище певної категорії жінок погіршилось. Зараз вже відомі такі визначення, як "фемінізація безробіття", "фемінізація бідності".

Саме тому в статті 24 Конституції України перелічена велика кількість вимог, які, на думку законодавця, мають допомогти розв\’язати питання щодо вкрай складного становища, в якому опинилася жінка в нашому суспільстві.

Надзвичайно прогресивною є закріплена конституційною нормою спрямованість на розбудову соціальної правової держави.

За своєю суттю соціальна держава є владним органом усього суспільства і не може використовуватись в інтересах його частини або окремих людей. Така держава виконує інтеграційну роль щодо суспільства.

Вона будується на засадах справедливості і має основною метою забезпечення достатнього життєвого рівня всіх членів суспільства.

Так, у статті 48 Конституції України закріплено право громадян нашої держави на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімўї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Здійснення принципу соціальної держави вимагає його оптимального поєднання з принципом правової держави.

Поєднання в одній державі вимог дотримання принципів як соціальної, так і правової держави можливе лише, якщо діяльність держави відбувається виключно за законами соціальної спрямованості, правовою базою яких є Конституція України.

Права і свободи людини і громадянина можуть бути гарантовані лише у разі дотримання вимог соціальної справедливості.

Конституція України закріплює право громадян на соціальний захист та встановлює види соціального забезпечення. Зокрема, закріплюється право на забезпечення у старості, при втраті годувальника, у разі втрати повної чи часткової працездатності, а також у випадку безробіття, що сталося з незалежних від громадянина причин.

Основні з них передбачає Закон України "Про пенсійне забезпечення", який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Стратегічними напрямками держави є сприяння працевлаштуванню неконкурентоздатних на ринку праці верств населення, в першу чергу, це стосується жінок.

Відповідно до Основних напрямів реформування пенсійного забезпечення в Україні, схвалених Указом Президента України від 13 квітня 1998 року № 291/98, основними завданнями реформування пенсійного забезпечення в Україні, зокрема, є реалізація конституційних прав громадян, як жінок так і чоловіків, на соціальний захист; врахування результатів трудової діяльності кожного працівника при визначенні розміру пенсії шляхом встановлення залежності розміру пенсії від трудового вкладу та страхового стажу.

Встановлення в Україні засад державної політики, спрямованої на забезпечення прав людини, покликало здійснити пошуки ефективного правового механізму закріплення цих прав та реального їх дотримання, що є головним завданням демократичної держави.

У механізмі забезпечення прав людини, в тому числі у сфері соціального забезпечення, особливе місце посідає гендерний аспект.

Як зазначалося раніше, дбаючи про забезпечення соціальних прав людини та гідних умов її життя, Конституція України встановила, що не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознакою статті.

З одного боку, громадян як чоловічої, так і жіночої статі наділено однаковими правами у соціальній сфері та забезпечено де-юре рівні умови їх здійснення.

Однак, з іншого - гендер передбачає і відмінності та їх межі у правах і гарантіях, котрі зумовлені різною статтю людини. Це визначається реальними потребами як чоловіка, так і жінки.

Проблема досягнення гендерної рівності між чоловіками і жінками досі не вирішена і залишається актуальною.

Значною своєю частиною це проблема соціальної сфери, де реалізуються соціальні права, зокрема право на пенсійне забезпечення.

Відповідно до Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року, схвалених Указом Президента України від 24 травня 2000 року № 717/2000, державою безвідкладно здійснюється комплекс заходів, пов\’язаних з проведенням пенсійної реформи, головна мета якої - підвищення державних гарантій у досягненні більш високих соціальних стандартів у пенсійному забезпеченні громадян, як жінок так і чоловіків.

Однак, в Україні має місце порушення принципу рівності між чоловіками і жінками у доступі до соціального розподілу.

Цьому є певні причини.

Так, дослідження економістів та соціологів показують, що економічне становище жінок є гіршим, ніж чоловіків : серед безробітних більша кількість жінок; має місце фемінізація бідності, більше жінок, ніж чоловіків перебуває у вимушених відпустках; більшість серед тих, хто працює неповний робочий день, - жінки; виконання материнської функції стоїть на перешкоді службової карўєри та на подальшому соціальному забезпеченні; жінки зазнають дискримінації при прийомі на роботу; на керівних посадах жінок менше, ніж чоловіків.

У жінок очікувана тривалість життя більша, ніж у чоловіків. Це впливає на розмір пенсії жінок та чоловіків за наявності однакових пенсійних накопичень.

Статистика показує, що заробітна плата у жінок нижча за заробітну плату чоловіків.

Тривалість їх страхового стажу і накопичень також у більшості випадків менша, що пов\’язано з материнством.

Разом з тим, існує й проблема захисту чоловіків, оскільки тривалість їх життя на 10-12 років менша за тривалість життя жінок.

Пенсійне забезпечення пов\’язане та взаємодіє з трудовим правом.

Трудові відносини в багатьох випадках передують відносинам соціального забезпечення, а отже пенсійного, або існують поряд з ними.

Наявність трудових відносин в минулому або тепер є, певна річ, умовою реалізації права на матеріальне забезпечення, а також підставою для встановлення диференційованих розмірів забезпечення різних категорій працівників.

Тому слід визнати за необхідність, в першу чергу, проведення гендерної експертизи трудового законодавства.

Необхідно встановити та закріпити правовий механізм забезпечення у сфері зайнятості, оплати праці, можливості карўєрного росту жінки тощо.

Розв\’язання проблем у сфері соціального забезпечення можливе шляхом дотримання на практиці конституційного принципу рівності прав жінки і чоловіка, забезпечення жінкам реального доступу до всіх видів діяльності, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків на ринку праці; попередження безробіття серед жінок; оцінки загальної потреби в робочих місцях та формування ринку професій як для чоловіків, так і для жінок тощо.

Директор Департаменту
соціального законодавства
та законодавства про працю Н. Копачовець