| Новели нового Цивільного процесуального кодексу України |
Новий Цивільний процесуальний кодекс України прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 року. Цей Кодекс набирає чинності 1 січня 2005 року, але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України. Проект Адміністративного процесуального кодексу України схвалено Верховною Радою України у другому читанні за винятком декількох статей, які перенесені на третє читання. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року має на меті забезпечити повноцінне функціонування судової системи шляхом врегулювання порядку провадження у цивільних справах в судах у відповідності з Конституцією України та законами України, дозволить судам реалізувати покладені на них обов’язки, забезпечити правильний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав та свобод фізичних і юридичних осіб, а також охорону державних та громадських інтересів. Слід зазначити, що протягом останніх років до чинного Цивільного процесуального кодексу України було внесено значну кількість змін, якими вирішувалися окремі проблеми цивільного судочинства. Такі фрагментарні зміни положень цього Кодексу призвели до неузгодженості, розбалансованості його норм, що ускладнює його правозастосування. Новий Цивільний процесуальний кодекс України регламентує порядок провадження в цивільних справах у судах України. Цей Кодекс містить ряд принципово нових положень, спрямованих на забезпечення здійснення швидкого і справедливого судочинства, дотримання прав учасників цивільного процесу. В той же час вдалося зберегти наступництво основних інститутів цивільного процесу, що, в свою чергу, сприятиме доступності нового Кодексу для учасників цивільного судочинства. Серед новацій Цивільного процесуального кодексу України 2004 року слід зазначити наступні. Кодексом запроваджується спрощений порядок розгляду цивільних справ – наказне провадження. Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошової суми або витребування рухомого майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, що дозволить реалізувати принцип процесуальної економії, оскільки передбачена спрощена процедура розгляду заяв про видачу судового наказу. Також з урахуванням положень Закону України "Про судоустрій України", Цивільного та Сімейного кодексів України, Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" та інших законів регламентуються питання порядку позовного провадження та окремого провадження. Зокрема, у відповідності з зазначеними законами викладені положення щодо усиновлення, визнання фізичної особи обмежено дієздатною чи недієздатною, надання неповнолітньому повної дієздатності, примусової госпіталізації фізичної особи до психіатричного закладу, обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу тощо. З моменту проведення "малої судової реформи", якою запроваджено порядок апеляційного та касаційного оскарження рішень судів, виявлено ряд недоліків в його практичному застосуванні. В новому Цивільному процесуальному кодексі України процедури такого оскарження вдосконалено, зокрема передбачено подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а апеляційної скарги – через суд першої інстанції, але для контролю в копії подається стороною до апеляційного суду, при цьому місцевий суд позбавлений права оцінювати скаргу на відповідність закону. Також введено невідомий чинному Цивільному процесуальному кодексу України інститут оскарження судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами. З метою належного забезпечення прав фізичних та юридичних осіб у Кодексі удосконалено питання відновлення втраченого судового провадження, що викладені в окремому розділі, зокрема, регламентовано порядок відновлення втраченого судового провадження, визначаються особи, які мають право звертатись до суду із заявою про відновлення провадження, зміст і підсудність цієї заяви, розгляд справи, рішення суду у справі про відновлення втраченого провадження. З урахуванням положень міжнародних договорів України викладені питання стосовно провадження у справах за участю іноземних осіб, а також питання пред’явлення позову до іноземної держави, виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України до іноземних судів, визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, застосування правил міжнародних договорів. Прийняття нового Цивільного процесуального кодексу України дозволило здійснити реформу цивільного судочинства в Україні, що сприятиме підвищенню ефективності цивільного процесу, забезпеченню реалізації та захисту конституційних прав та інтересів сторін у цивільному процесі. Це далеко невичерпний перелік новел Цивільного процесуального кодексу України 2004 року. Разом з тим хотілось би зупинитися більш детально на одному з інститутів цього Кодексу, а саме наказному провадженні. Такий порядок розгляду цивільних справ судом існує в багатьох країнах світу. Як відомо, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Ці справи розглядаються судом в порядку позовного, наказного та окремого провадження. Наказне провадження, як зазначалося, є спрощеною формою розгляду цивільної справи в суді. Судовий наказ є одночасно виконавчим документом і тому має бути оформлений відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про виконавче провадження" до виконавчого документу. На відміну від позовного провадження, де особами, які беруть участь у справі, є сторони і треті особи та їх представники, при наказному провадженні особи, що беруть участь у справі, складаються із заявника та інших заінтересованих осіб, їхніх представників. Кодексом визначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. Так, судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі; заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника, а також в інших випадках, встановлених законом. Заява про видачу судового наказу подається у письмовій формі до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, визначеними Кодексом, і повинна містити найменування суду, в який подається заява; ім’я (найменування) заявника та боржника, а також ім’я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; вартість майна у разі його витребування; перелік документів, що додаються до заяви. У разі подання неналежно оформленої заяви суддя залишає заяву без руху, про що постановляє ухвалу із зазначенням підстав такого рішення, і надає заявнику строк для усунення недоліків. Якщо заявник у встановлений строк виконає вимоги відповідно до ухвали суду, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявникові. Слід зазначити, що повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо заявлено вимогу, що не передбачена Кодексом, або якщо із заяви і поданих документів вбачається спір про право, про що постановляє ухвалу. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. У цьому випадку заявник має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку. За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п’ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження. У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред’явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву. Законодавством встановлено триденний строк для розгляду заяви та видання судового наказу по суті заявлених вимог. При цьому видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Судовий наказ видається стягувачу після набрання ним законної сили. Так, після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові разом з копіями заяви стягувача та доданих до неї документів. При цьому суддя роз’яснює боржнику право в разі заперечення проти вимог стягувача подати заяву про його скасування. Ця вимога має бути виконана протягом десяти днів з дня отримання судового наказу. Інакше у разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання, при умові наявності даних про отримання боржником копії наказу, судовий наказ набирає законної сили. І лише тоді суд видає його стягувачеві для пред’явлення до виконання. Отже, Кодексом також передбачена можливість скасування судового наказу, якщо боржник проти нього заперечує. Відповідна заява розглядається судом протягом п’яти днів, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ, в якій суд одночасно роз’яснює про можливість розгляду заявлених стягувачем вимог в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову. Ухвали суду про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або про відмову у скасуванні судового наказу можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Також судовий наказ може бути переглянутий у зв’язку з нововиявленими обставинами. Замість втраченого оригіналу судового наказу суд, який його видав, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат. Також слід зазначити, що заяви, які подані до набрання чинності цим Кодексом відповідно до Цивільного процесуального кодексу України 1963 року і містять вимоги, що можуть бути розглянуті за правилами наказного провадження, за клопотанням позивача розглядаються в порядку, встановленому розділом II Цивільного процесуального кодексу України 2004 року, якщо їх судовий розгляд не розпочався за правилами позовного провадження. Отже, вищерозглянуті та інші новації Цивільного процесуального кодексу України 2004 року мають сприяти захисту порушених або оспорюваних прав та свобод громадян. Автор статті: Заступник начальника управління |
| На попередню сторінку |