|
Бар’яхтар Віктор Григорович
( Barjahtar Viktor Grygorovych )
1930 р.н., професор, завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики, Академік НАН України, Лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки
Засновник кафедри математики та теоретичної радіофізики. Закінчив Харківський державний університет в 1953 р. Навчався в 1948–51 р.р. - Ленінградський державний університет (Санкт-Петербург, Росія); в 1951-53 р.р. - Харківський державний університет (Харків, Україна). 1959 р. присуджено науковий ступінь кандидата, а в 1965 р. - науковий ступінь доктора фіз.–мат. наук, 1966 р. присуджено звання професора. В 1972 р. був обраний членом–кореспондентом АН УРСР, 1979 р. обраний Академіком, членом Президії АН УРСР. В 1954–73 р.р. - науковий співробітник, начальник лабораторії Харківського фізико–технічного інституту АН УРСР. В 1973–82 р.р. завідувач відділом, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР. В 1982-89 р.р. Академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР, 1983-86 р.р. - засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики на радіофізичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, 1986-96 р.р. - засновник та перший завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики радіофізичного факультету, 1982-85 р.р - завідувач відділом Інституту теоретичної фізики АН УРСР, 1985-89 р.р. - Директор Інституту металофізики АН УРСР, завідувач відділом теоретичної фізики Інституту металофізики АН УРСР. З 1995 р. - Директор Інституту магнетизму Міністерства освіти та науки і НАН України.
В.Г.Бар’яхтар — видатний український вчений в галузі фізики, який отримав результати світового рівня в теорії магнетизму конденсованих середовищ, надпровідності, механічних властивостей твердих тіл, нелінійних явищ у фізичних системах і кінетики солітонів. Разом із своїми колегами та учнями він створив теорію колективних спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії, був одним з ініціаторів вивчення статичних і динамічних властивостей ґраток циліндричних доменів, у яких, зокрема, було передбачено, а потім експериментально відкрито ізоструктурні фазові перетворення. В.Г.Бар’яхтар сформулював нову точку зору на доменні структури як неоднорідний стан поляризованих середовищ, що дозволило з єдиних позицій описати властивості магнетиків, сегнетоелектриків і надпровідників в околах фазових перетворень. Він одним із перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадженням поняття солітона у фізику магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів. Широко відомі роботи В.Г.Бар’яхтара присвячені оригінальному застосуванню концепції псевдопотенціалу в теорії нормальних металів і надпровідників, зокрема, високотемпературних, і теорії топологічних фазових перетворень.
В останні роки В.Г.Бар’яхтар брав активну участь у роботі з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Він був головою Комітету з ядерної політики при президенті України, членом міжнародної координаційної ради країн Європейського співтовариства з проблеми зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, членом групи міжнародного проекту “Чорнобиль” при МАГАТЕ, членом науково-технічної ради українського уряду з надзвичайних ситуацій та членом науково-технічної ради МінЧАЕС, головою комісії з проблем Чорнобиля Академії наук України.
Академік В.Г. Бар’яхтар є автором більше як 500 наукових праць, у т.ч. 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, співавтором (разом з Ахієзером А.І. та Пелетмінським С.В.) відкриття “Магнітоакустичний резонанс в феро-, фері- та антиферомагнетиках” (1956).
В.Г.Бар’яхтар читав основні курси лекцій в Харківському університеті, Донецькому університеті, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та Національному технічному університеті України «КПІ». Брав участь у створенні фізико-технічних факультетів Харківського університету та КПІ, є одним з організаторів і першим деканом фізико-математичного факультету Національного технічного університету України «КПІ».
Серед учнів В.Г. Бар’яхтара 23 доктори наук, шість лауреатів державної премії України (Стефановський Є.П., Боровик А.Є., Попов В.А, Тарасенко В.В., Криворучко В.Н., Яблонський Д.А.), два керівники науково-дослідних інститутів (Варюхін В.М. та Клепіков В.Ф.), академік Семиноженко В.П., член-кореспондент Академії педагогічних наук Горобець Ю.І.
В.Г.Бар’яхтар — засновник і перший президент Українського фізичного товариства, член Американського та Італійського фізичних товариств, член Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської академії наук.
Наукові досягнення В.Г.Бар’яхтара відзначені трьома преміями Національної Академії наук, трьома Державними преміями України в галузі науки і техніки, двома міжнародними преміями. Свідоцтвом великого громадського значення діяльності В.Г.Бар’яхтара є нагородження його трьома орденами та почесним знаком президента України, а також пам’ятною медаллю Папи Римського Іоанна Павла другого.
Премії: 1971 р. - Державна премія Української РСР в галузі науки і техніки за цикл робіт “Відкриття, теоретичне та експериментальне дослідження проміжного стану антиферомагнетиків”, 1978 р. - Премія АН УРСР ім. К.Д.Синельникова за роботи в галузі фізики, 1980 р. - Почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки Української РСР”, 1985 р. - Премія ім. М.М.Крилова АН УРСР за роботи в галузі математичної фізики, 1986 р. - Державна премія Української РСР в галузі науки і техніки за відкриття і дослідження динамічних явищ, зв’язаних з фононними взаємодіями в магнітних кристалах, 1993 р. - Премія АН України ім. М.М.Боголюбова, 1999 р. - Державна премія України в галузі науки і техніки за роботи, пов’язані із ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС, 1999 р. - Міжнародна премія М.М.Боголюбова Об’єднаного інституту ядерних досліджень (Дубна, Росія), 2000 р. - Премія Міжнародної Федерації науковців наукового католицького фонду Святого Валентина (Італія).
Основні монографії:
[1] А.И.Ахиезер, В.Г.Барьяхтар, С.В.Пелетминский. Спиновые волны. М.:Наука, 1967–368 с.
[2] V.Bar’yakhtar, B.Іvanov. Modern magnetіsm. Moscow: Nauka, 1986.–176 p.
[3] В.Г.Барьяхтар, Ю.И.Горобец. Цилиндрические магнитные домены и их решетки. К.: Наукова думка, 1988.–167 с.
[4] V.G.Baryakhtar, E.V.Zarochentsev, E.P.Trіotskaya. Theory of Adіabatіc Potentіal and Atomіc Propertіes of Sіmple Metals. Gordon and Breach Scіences Publіshers, OPA, London, 1999.–320 p.
|