|
Інформація з цього матеріалу взята з сайту: www.instevro.iatp.org.ua
25 травня 1998 р. міністри освіти
Франції, Німеччини, Італії та Великої Британії на конференції, присвяченій
800-річчю Паризького університету, підписали Сорбонську
декларацію "Про гармонізацію європейської системи вищої освіти". Вона
обгрунтувала важливу роль "Європи Знань" у розвитку європейських інтеграційних
процесів і, зокрема, в усвідомленні громадянами своєї приналежності до єдиного
соціального та культурного простору Європи. Через рік (19 червня 1999 р.)
міністри освіти 29 європейських країн підписали Болонську
Декларацію, в якій головною метою проголошувалась побудова до 2010
року загальноєвропейського простору вищої освіти (The European Higher Education
Area), в якому викладачі та студенти зможуть безперешкодно пересуватися, а їхні
кваліфікації будуть визнаватися. Ці два документи, що стали виявом розуміння
спільних проблем і прагнення до побудови європейського простору вищої освіти,
формально започаткували Болонський процес, що охопив сьогодні більшість країн
Європи.
Проте його історія розпочалась не у
1998 році і навіть не у 1988 році, коли ректори університетів Європи також у
Болоньї прийняли Велику Хартію університетів
(Magna Charta Universitatum) у підтримку автономії університетів. Болонський
процес став результатом розвитку європейської освіти загалом, її академічних
традицій та розширенням сфер європейської інтеграції. Болонському процесу
передувала діяльність Європейської Комісії, Ради Європи та ЮНЕСКО, низки
європейських університетів, а також європейської мережі інформаційних центрів.
Поштовхом до Болонського процесу стала потреба підвищення мобільності людського
капіталу на європейському ринку праці. У 1984 р. Європейська комісія виступила з
ініціативою створення механізмів та інструментів сприяння мобільності. Ними
стали інформаційні центри з академічного визнання та мобільності, система
трансферу оцінок (ECTS), що сформувалася в рамках європейської програми ЕRAZMUS,
Додаток до диплома (Diploma Supplement), розроблений спільно робочою групою
експертів Європейської Комісії, Ради Європи та ЮНЕСКО, та інформаційна мережа
EURYDICE, яка виникла ще у 1980 р. і в рамках якої поширюється інформація про
національні системи освіти.
Поширення та
поглиблення інтеграційних процесів у кінці 90-х рр. вимагає максимальної
сумісності систем вищої освіти, формування та підтримання спільних стандартів у
підготовці фахівців з одночасним врахуванням національних особливостей освітніх
систем, культурного та лінгвістичного розмаїття. Цей факт відображає
взаємозв'язок між вищою освітою і соціально-економічною системою Європи,
оскільки сприйнятливість освітнього середовища до нових ідей та суспільних
тенденцій перетворює її у важливий економічний ресурс та інструмент розвитку
спільноти.
Отже, спільний простір вищої освіти
стає важливою умовою подальшого ефективного функціонування сформованих раніше в
інституційних рамках ЄС політичного, економічного, законодавчого, монетарного та
культурного просторів, посилення конкурентоспроможності європейської системи на
світовій арені, а також чинником зміцнення європейського духу, європейської
ідентичності, формування нового простору солідарності у Європі. Як свідчать
результати опитування громадської думки, розвиток вищої освіти, розширення
мобільності і відповідно потреба гармонізації політики та стандартів вищої
освіти є однаково важливою для всіх європейців сферою діяльності національних та
європейських інституцій.
Болонський процес із
самого початку носив відкритий характер, географічно він не обмежений рамками
Європейського Союзу. Його учасниками можуть стати країни-члени Європейської
культурної конвенції, які доведуть свою готовність дотримуватися мети та
принципів Болонського процесу в їхній системі вищої освіти. На сьогодні 40
європейських країн включно з Росією підписали Болонську декларацію. Очевидно, що
альтернативи для України немає. Очевидно, що участь у Болонському процесі є ще
одним шансом активізувати та оптимізувати політику України, спрямовану на
реалізацію стратегії євроінтеграції, сприяти підвищенню якості освіти, вирішити
проблему визнання українських дипломів за кордоном. За словами міністра освіти
Василя Кременя, на наступній конференції європейських міністрів освіти в Бергіні
(Норвегія) у 2005 р. українська делегація буде ставити питання про приєднання
нашої держави до Болонського простору. За цей період Україна повинна
визначитися: що вона чекає від Болоньї і що Болонья
вимагає від нас? Важливо також забезпечити участь у реформуванні української
вищої освіти та підготовці до інтеграції у Болонський простір, продовжуючи
європейські традиції, самим унверситетам, викладачам та студентам, освітянським
організаціям та асоціаціям.
Держави учасники:
|
Австрія - 1999
Бельгія - 1999
Болгарія - 1999
Великобританія - 1999
Голандія - 1999
Греція - 1999
Данія - 1999
Естонія - 1999
Ірландія - 1999
Ісландія - 1999
Іспанія - 1999
|
Італія - 1999
Кіпр - 1999
Латвія - 1999
Литва - 1999
Ліхтенштейн - 2001
Люксембург - 1999
Мальта - 1999
Німеччина - 1999
Норвегія - 1999
Польща - 1999
Португалія - 1999
|
Румунія - 1999
Словаччина - 1999
Словенія - 1999
Туреччина - 2001
Угорщина - 1999
Фінляндія - 1999
Франція - 1999
Хорватія - 1999
Чехія - 1999
Швейцарія - 1999
Швеція - 1999
|
|