|
Ерфуртська декларація
До відповідального університету двадцять першого століття
1. Держава повинна поважати академічну свободу і
автономію. Академічна свобода - це, в межах права, свобода вчених
критикувати вже здобуті знання і проголошувати нові ідеї, погляди, навіть
суперечливі і непопулярні, без загрози втратити роботу чи привілеї, що належать
їм у межах інституції. Автономія - це право академічних інституцій на
самостійний вибір засобів реалізації завдань, поставлених перед ними, або ними ж
визначених.
2. Університет повинен становити відповідальну і згуртовану
спільноту, а не анархічне або безвідповідальне товариство. На
університетах лежить обов'язок такої самоорганізації, щоб їх рішення приймалися
після усесторонніх консультацій, але без зайвого зволікання, а узгоджені дії
впроваджувалися в життя вповні і сумлінно, при мінімальних коштах. Як спільнота
вчених і студентів, університет несе колективну відповідальність за діяльність
своєї влади.
II
3. Держава повинна дозволити університетам встановлювати
власні зразки діяльності і показники її якості. Під "якістю" розуміємо
тут перелік засад, якими університет керується при реалізації поставлених перед
собою цілей, при збереженні академічних стандартів, тобто виразно окреслених
умов, необхідних для отримання певних ступенів, титулів та інших досягнень, які
піддаються академічній оцінці.
4. Університети повинні забезпечити
прозорість і публічний характер цьому процесові саморегуляції. Усі
процедури, які університети застосовують з метою нагляду за стандартами
ізабезпечення якості, повинні бути відкриті для громадського зацікавлення і
критики, а університети мусять погодитися з тим, що несуть відповідальність
перед громадою за способи реалізації цих завдань.
III
5. Держава повинна надавати університетам стабільні
фонди. Виключною прерогативою держави є прийняття рішення про величину і
призначення фінансування, відповідно до засад даної Декларації. Окрім того, це
фінансування повинно здійснюватися так, щоб мінімізувати значні щорічні
флуктуації, що дозволить університетам розсудливе випереджувальне
планування.
6. Університети повинні докласти всіх старань, щоб
урізноманітнити джерела свого фінансування. Як у їх власному інтересі,
так і в інтересі держави є те, щоб університети шукали якнайбільшу кількість
джерел фінансування, запобігаючи цим надмірній залежності від одного
джерела.
IV
7. Держава повинна дозволити університетам виконувати їх
історичні, дослідницькі і культуротворчі функції. Академічні спільноти є
одним з найважливіших органів, які утверджують і переказують інтелектуальні та
культурні вартості. Тому університет повинен мати гарантовану свободу виконання
цих завдань, незважаючи на погляди державної влади.
8. Університети
повинні відповідати на потреби суспільства, серед них і на ті, які пов'язані із
зростанням його заможності. На університетах лежать обов'язки щодо
суспільств, невід'ємними частинами яких вони є, і від яких вони отримують
користь, як поточну так і довготермінову. Відповідно до цього, університети
мусять відігравати провідну роль у розпізнаванні суспільних і економічних
потреб, а також допомагати у можливому якнайшвидшому їх задоволенні.
9. Держава повинна так реалізувати нагляд над структурою і функціонуванням
університетів, щоб дозволити їм виконувати їх універсальні, міжнаціональні
функції. Університети мають зобов'язання і функції як державні, так і
міжнаціональні. Тому держава повинна встановити так свої стосунки з
університетами, щоб дати їм можливість виконувати ці функції.
10. На
університетах лежить також зобов 'язання працювати на користь благополуччя
всього людства. Вони мусять визнати, що вплив і наслідки їхньої
діяльності виходять поза межі їх держави. Тому університети повинні брати участь
у розпізнаванні і виконанні міжнаціональних зобов'язань.
1-2 березня 1996 poky, м.Ерфурт
|