Ознайомитися з унікальним музеєм мені вдалося під час презентаційного туру, який влаштував для представників ЗМІ та туристичних агентств Центральний музей Збройних сил України. Виявляється наша держава має єдиний у Європі та країнах СНД стратегічний військовий об'єкт, що зберігся і став доступним для відвідувачів, відколи Україна скоротила свій ядерний арсенал. Називається він - Музей ракетних військ стратегічного призначення.

Його створено на території колишнього другого ракетного полку 46-ї ракетної дивізії 43-ї ракетної армії. До речі, на території Російської Федерації подібні формування діють дотепер.

Музей розташований за 30 кілометрів від міста Первомайськ поблизу селища Побузьке Голованівського району Кіровоградської області. Зручно вмостившись у комфортабельному автобусі, впродовж чотирьох годин подорожі з Києва я насолоджувалася красою завіконних ландшафтів. Увагу привертали мальовничі пейзажі, що відкривалися тільки-но автобус піднімався на пагорб, милували око оброблені, підготовлені до зими сільськогосподарські угіддя. На території Кіровоградської області почала приглядатися - коли ж з'явиться довгоочікуваний пункт призначення. Нічого окрім соняшникових полів, лісосмуг та стовпів електромереж не помітила. Звісно, колишній стратегічний об'єкт країни мав бути засекреченим. Але одна ознака все ж є. Лише уважно придивившись, з-поміж стовпчиків на обрії можна вирізнити один незвичайний - ніби трохи нахилений. Це - антена командного пункту, орієнтир, за яким безпомилково можна впізнати будь-яке ракетне формування...

Нас гостинно зустріли господарі Музею - колишні офіцери-ракетники, які раніше несли бойове чергування на цьому ракетному комплексі, а сьогодні підтримують технічне обладнання у належному стані, проводять екскурсії.

Професіонали, здатні сповна присвятити себе улюбленій справі. Нашим гідом став командир групи випробувань командного пункту Олександр Бублик. З його допомогою ми крок за кроком знайомилися із системою ракетно-ядерних військ України.

Чесно кажучи, до візиту в музей я мало уявляла масштаби й рівень розвитку стратегічного озброєння нашої держави.

І, як у дитинстві, наївно думала, що пульт управління ядерними ракетами - то червона кнопка у чорному президентському чемоданчику. Насправді ж це величезний складний комплекс систем, споруд і механізмів, здатних миттєво реагувати на команду. Музей - лише одна складова частина цілісного комплексу.

Він являє собою бойову стартову позицію, що складалася із шахтно-пускової установки міжконтинентальної балістичної ракети СС-24, уніфікованого командного пункту запуску ракет, вартового приміщення, енергоблоку та холодильного центру. Усі ці механізми збережені у первісному вигляді. Споруди, які сьогодні можна побачити в музеї, входили до центрального - головного - майданчика кожного бойового формування. Ще дев'ять бойових позицій, де розміщувалися тільки підземна пускова шахтна установка з ракетою та вартове приміщення, разом із цією складали полк. На території 46-ї дивізії таких полків було дев'ять. Відповідно 90 ядерних ракет - арсенал, яким володіла лише одна дивізія. Усього ж на озброєнні 43-ї української ракетної армії після розпаду Радянського Союзу залишилося 176 ракет з 1272 ядерними бойовими зарядами, 2500 одиниць тактичної ядерної зброї.

Щоб потрапити на територію бойової позиції необхідно подолати кілька рубежів захисту. По периметру майданчик обмежований колючим дротом, на який у бойовому режимі подавалася напруга три тисячі вольт. Сьогодні дроти знеструмлені.

Перший об'єкт, який був представлений нашій увазі - шахтно-пускова установка. Умовно її можна порівняти з величезним люком (шість метрів у діаметрі), у якому знаходилася ракета. Зазирнеш усередину - і мимоволі паморочиться голова. Кришка цього люку - 120 тонний захисний пристрій, виготовлений з металу, бетону і парафіну. У бойовому режимі цей захисний пристрій піднімався з 8,5 секунд. Сьогодні можливість використання шахтно-пускової установки виключена, оскільки частину пускових механізмів демонтовано і шахтний ствол на третину залито бетоном. Ракету сюди просто не можливо помістити. Уявити ж її розміри можна завдяки макету головної бойової частини ракети СС-24, який знаходиться поруч. Три метри у діаметрі - вражає! Під ковпаком - десять ядерних блоків - заряд, потужність якого у 200 разів перевищує силу ядерного вибуху у Херосимі! Така зброя була здатна уразити практично будь-яку точку Земної кулі.

Вага ракети - 104,5 тонни. Для її транспортування, встановлення та виймання використовувалася спеціальна допоміжна техніка. Монтажні роботи проводилися у нічний час і займали кілька годин. Автопоїзд, що складався з двох машин, разом із ракетою важив понад 220 тонн. "Спробуйте порахувати кількість коліс", - посміхаючись, пропонує наш екскурсовод. Ми порахували. Їх аж 48. Висота кожного майже рівна людському зросту. Приємно усвідомлювати, що вся ця надпотужна техніка - вітчизняного виробництва. Під час її створення не використовувалося жодної іноземної деталі.

Як відомо, журналісти - народ допитливий, що звик не гаяти часу і діяти нетрадиційно. Прагнучи пізнати якомога більше, ми "диверсійною" стежиною підходимо до наступного об'єкта - енергоблоку. У мирний час сюди подавалася напруга 6 тисяч вольт. У самій будівлі знаходиться обладнання, за допомогою якого 6 тисяч вольт трансформувалися до 400 тисяч вольт, напруга розподілялася на всі системи і ретельно контролювала найменші коливання у мережі.

На випадок відключення передбачені два дизельні генератори ємністю 500 кіловат і запасом палива на 10 діб. Не менш цікавим для цілісного уявлення про рівень розвитку ракетних військ є холодильний центр ракетного комплексу. Поруч із його обладнанням, почуваєшся наче всередині гігантського кондиціонера. Холодильні машини здатні наморожувати близько 36,5 тонн льоду Саме стільки необхідно для забезпечення роботи шахтно-пускової установки та командного пункту в автономному режимі.

"Всі наземні споруди на території дивізії - допоміжні, - пояснив нам екскурсовод. - У випадку ядерного вибуху вони можуть бути знесені з лиця землі, але навіть тоді завдання здатні виконати два головні об'єкти - командний пункт і шахтно-пускова установка. Більше того, система налагоджена таким чином, що в автономному режимі потужності механізмів вистачало для запуску 10-ти ракет даного командного пункту і всіх ракетних установок двох найближчих сусідніх полків дивізії".

Довгим вузьким підземним коридором ми наближаємося до "серця" бойового комплексу - командного пункту.

Кожні чотири доби два військовослужбовці прямували цим шляхом на бойове чергування. У кінці тунелю - 800-кілограмові залізні двері. Відчинити їх можна було лише за допомогою спеціального коду. За ними - ще двоє аналогічних дверей. Заходили офіцери так званим методом шлюзування, тобто відкривали й по черзі ретельно закривали за собою кожні двері. Успішно подолавши цей рубіж, ми опинилися на підвісному майданчику шахти командного пункту. Зверху циліндрична шахта герметично захищена товстим 121 тонним шаром з бетону, заліза й парафіну. Вниз на глибину 40 метрів веде спеціальний ліфт. Найнижче, на 12 рівні, знаходиться кімната відпочинку офіцерів. Функціонально вона нагадує купе потяга і здатна вмістити мінімум життєво необхідних речей.

Піднявшись на 1 рівень, ми опинилися в пункті управління запуском ракети. Саме тут відчуваєш напругу і тягар величезної відповідальності, що лягав на плечі офіцерів під час кожного бойового чергування.

Можна лише уявити стан військовослужбовців у момент так званої "Карибської кризи", коли ядерне протистояння США і СРСР досягло критичного рівня. Тоді 51-а окрема ракетна дивізія, сформована з частин 43-ї ракетної армії, перебуваючи на території Куби, готова була завдати ракетно-ядерного удару по території США.

Експозиція музею не просто вражає, а спонукає до роздумів. Тільки побачивши все на власні очі, усвідомлюєш рівень сучасного розвитку озброєння і небезпеку, яка сьогодні ще нависає над світом.

Масштабну ліквідацію ядерної зброї вперше у світі провела Україна. 30 жовтня 2001 року методом підриву була виведена з ладу і перетворена на музей остання з 176 ракетно-пускових установок. Життя 43-ї ракетної армії стало історією, яку зберігає Музей ракетних військ стратегічного призначення. Музей працює щоденно з 10.00 до 17.00 год.

Вартість вхідного квитка: для дорослих - 5 гривень, для дітей шкільного віку - 2 гривні, для зарубіжних відвідувачів - 10 доларів США.

Вартість екскурсії 15 гривень (для зарубіжних відвідувачів - 15 доларів США).

Довідки за телефонами у Києві: (044) 253-27-50; у Первомайську (05161) 5-44-78; 4-24-71.