КОЛИШНІЙ СТРАТЕГІЧНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ
ОБ'ЄКТ УКРАЇНИ ВІДКРИТИЙ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ
Ознайомитися з унікальним музеєм мені вдалося під час презентаційного туру, який влаштував для представників
ЗМІ та туристичних агентств Центральний музей Збройних сил України. Виявляється наша держава має єдиний у
Європі та країнах СНД стратегічний військовий об'єкт, що зберігся і став доступним для відвідувачів, відколи
Україна скоротила свій ядерний арсенал. Називається він - Музей ракетних військ стратегічного
призначення.
Його створено на території колишнього другого ракетного полку 46-ї ракетної дивізії 43-ї ракетної армії. До речі,
на території Російської Федерації подібні формування діють дотепер.
Музей розташований за 30 кілометрів від міста Первомайськ поблизу селища Побузьке Голованівського району
Кіровоградської області. Зручно вмостившись у комфортабельному автобусі, впродовж чотирьох годин подорожі
з Києва я насолоджувалася красою завіконних ландшафтів. Увагу привертали мальовничі пейзажі, що відкривалися
тільки-но автобус піднімався на пагорб, милували око оброблені, підготовлені до зими сільськогосподарські
угіддя. На території Кіровоградської області почала приглядатися - коли ж з'явиться довгоочікуваний пункт
призначення. Нічого окрім соняшникових полів, лісосмуг та стовпів електромереж не помітила. Звісно, колишній
стратегічний об'єкт країни мав бути засекреченим. Але одна ознака все ж є. Лише уважно придивившись, з-поміж
стовпчиків на обрії можна вирізнити один незвичайний - ніби трохи нахилений. Це - антена командного пункту,
орієнтир, за яким безпомилково можна впізнати будь-яке ракетне формування...
Нас гостинно зустріли господарі Музею - колишні офіцери-ракетники, які раніше несли бойове чергування на цьому
ракетному комплексі, а сьогодні підтримують технічне обладнання у належному стані, проводять
екскурсії.
Професіонали, здатні сповна присвятити себе улюбленій справі. Нашим гідом став командир групи випробувань
командного пункту Олександр Бублик. З його допомогою ми крок за кроком знайомилися із системою ракетно-ядерних
військ України.
Чесно кажучи, до візиту в музей я мало уявляла масштаби й рівень розвитку стратегічного озброєння нашої
держави.
І, як у дитинстві, наївно думала, що пульт управління ядерними ракетами - то червона кнопка у чорному
президентському чемоданчику. Насправді ж це величезний складний комплекс систем, споруд і механізмів, здатних
миттєво реагувати на команду. Музей - лише одна складова частина цілісного комплексу.
Він являє собою бойову стартову позицію, що складалася із шахтно-пускової установки міжконтинентальної
балістичної ракети СС-24, уніфікованого командного пункту запуску ракет, вартового приміщення, енергоблоку
та холодильного центру. Усі ці механізми збережені у первісному вигляді. Споруди, які сьогодні можна побачити
в музеї, входили до центрального - головного - майданчика кожного бойового формування. Ще дев'ять бойових
позицій, де розміщувалися тільки підземна пускова шахтна установка з ракетою та вартове приміщення, разом
із цією складали полк. На території 46-ї дивізії таких полків було дев'ять. Відповідно 90 ядерних ракет -
арсенал, яким володіла лише одна дивізія. Усього ж на озброєнні 43-ї української ракетної армії після
розпаду Радянського Союзу залишилося 176 ракет з 1272 ядерними бойовими зарядами, 2500 одиниць тактичної
ядерної зброї.
Щоб потрапити на територію бойової позиції необхідно подолати кілька рубежів захисту. По периметру майданчик
обмежований колючим дротом, на який у бойовому режимі подавалася напруга три тисячі вольт. Сьогодні дроти
знеструмлені.
Перший об'єкт, який був представлений нашій увазі - шахтно-пускова установка. Умовно її можна порівняти з
величезним люком (шість метрів у діаметрі), у якому знаходилася ракета. Зазирнеш усередину - і мимоволі
паморочиться голова. Кришка цього люку - 120 тонний захисний пристрій, виготовлений з металу, бетону і
парафіну. У бойовому режимі цей захисний пристрій піднімався з 8,5 секунд. Сьогодні можливість використання
шахтно-пускової установки виключена, оскільки частину пускових механізмів демонтовано і шахтний ствол на
третину залито бетоном. Ракету сюди просто не можливо помістити. Уявити ж її розміри можна завдяки макету
головної бойової частини ракети СС-24, який знаходиться поруч. Три метри у діаметрі - вражає! Під ковпаком
- десять ядерних блоків - заряд, потужність якого у 200 разів перевищує силу ядерного вибуху у Херосимі!
Така зброя була здатна уразити практично будь-яку точку Земної кулі.
Вага ракети - 104,5 тонни. Для її транспортування, встановлення та виймання використовувалася спеціальна
допоміжна техніка. Монтажні роботи проводилися у нічний час і займали кілька годин. Автопоїзд, що складався
з двох машин, разом із ракетою важив понад 220 тонн. "Спробуйте порахувати кількість коліс", - посміхаючись,
пропонує наш екскурсовод. Ми порахували. Їх аж 48. Висота кожного майже рівна людському зросту. Приємно
усвідомлювати, що вся ця надпотужна техніка - вітчизняного виробництва. Під час її створення не
використовувалося жодної іноземної деталі.
Як відомо, журналісти - народ допитливий, що звик не гаяти часу і діяти нетрадиційно. Прагнучи пізнати якомога
більше, ми "диверсійною" стежиною підходимо до наступного об'єкта - енергоблоку. У мирний час сюди подавалася
напруга 6 тисяч вольт. У самій будівлі знаходиться обладнання, за допомогою якого 6 тисяч вольт трансформувалися
до 400 тисяч вольт, напруга розподілялася на всі системи і ретельно контролювала найменші коливання у
мережі.
На випадок відключення передбачені два дизельні генератори ємністю 500 кіловат і запасом палива на 10 діб.
Не менш цікавим для цілісного уявлення про рівень розвитку ракетних військ є холодильний центр ракетного
комплексу. Поруч із його обладнанням, почуваєшся наче всередині гігантського кондиціонера. Холодильні
машини здатні наморожувати близько 36,5 тонн льоду Саме стільки необхідно для забезпечення роботи
шахтно-пускової установки та командного пункту в автономному режимі.
"Всі наземні споруди на території дивізії - допоміжні, - пояснив нам екскурсовод. - У випадку ядерного
вибуху вони можуть бути знесені з лиця землі, але навіть тоді завдання здатні виконати два головні
об'єкти - командний пункт і шахтно-пускова установка. Більше того, система налагоджена таким чином,
що в автономному режимі потужності механізмів вистачало для запуску 10-ти ракет даного командного
пункту і всіх ракетних установок двох найближчих сусідніх полків дивізії".
Довгим вузьким підземним коридором ми наближаємося до "серця" бойового комплексу - командного
пункту.
Кожні чотири доби два військовослужбовці прямували цим шляхом на бойове чергування. У кінці тунелю -
800-кілограмові залізні двері. Відчинити їх можна було лише за допомогою спеціального коду. За ними
- ще двоє аналогічних дверей. Заходили офіцери так званим методом шлюзування, тобто відкривали й по
черзі ретельно закривали за собою кожні двері. Успішно подолавши цей рубіж, ми опинилися на підвісному
майданчику шахти командного пункту. Зверху циліндрична шахта герметично захищена товстим 121 тонним
шаром з бетону, заліза й парафіну. Вниз на глибину 40 метрів веде спеціальний ліфт. Найнижче, на 12
рівні, знаходиться кімната відпочинку офіцерів. Функціонально вона нагадує купе потяга і здатна
вмістити мінімум життєво необхідних речей.
Піднявшись на 1 рівень, ми опинилися в пункті управління запуском ракети. Саме тут відчуваєш напругу і
тягар величезної відповідальності, що лягав на плечі офіцерів під час кожного бойового
чергування.
Можна лише уявити стан військовослужбовців у момент так званої "Карибської кризи", коли ядерне
протистояння США і СРСР досягло критичного рівня. Тоді 51-а окрема ракетна дивізія, сформована з
частин 43-ї ракетної армії, перебуваючи на території Куби, готова була завдати ракетно-ядерного
удару по території США.
Експозиція музею не просто вражає, а спонукає до роздумів. Тільки побачивши все на власні очі,
усвідомлюєш рівень сучасного розвитку озброєння і небезпеку, яка сьогодні ще нависає над
світом.
Масштабну ліквідацію ядерної зброї вперше у світі провела Україна. 30 жовтня 2001 року методом
підриву була виведена з ладу і перетворена на музей остання з 176 ракетно-пускових установок. Життя
43-ї ракетної армії стало історією, яку зберігає Музей ракетних військ стратегічного призначення.
Музей працює щоденно з 10.00 до 17.00 год.
Вартість вхідного квитка: для дорослих - 5 гривень, для дітей шкільного віку - 2 гривні, для
зарубіжних відвідувачів - 10 доларів США.
Вартість екскурсії 15 гривень (для зарубіжних відвідувачів - 15 доларів США).
Довідки за телефонами у Києві: (044) 253-27-50; у Первомайську (05161) 5-44-78; 4-24-71.
Фото люб'язно надані Олександром Квасницьким.
Вікторія Мазур, Укрінформ
|