ІСЛАМ

Іслам зіграв важливу роль в історії людства. У 9-11 ст. ісламська цивілізація була найактивнішою у світі. Арабська культура дала світу філософів, астрономів, математиків, містиків, поетів та істориків.

Арабська, поряд з романськими мовами, була засобом спілкування безлічі людей незалежно від раси і віросповідання. В Індії іслам досяг свого найвищого розквіту в часи династії Великих Моголів (1526-1857), засновником якої був Бабур - нащадок Чінгісхана і Тамерлана. Чималу роль в процвітання ісламу в Індії внесли й арабські купці, які з 8 ст. активно проповідували там цю релігію.

Напрямки ісламу

За переказом, Мухаммед пророчив, що релігія, яку він заснував, розділиться на 73 секти (варіанти: на 71 або 72), але лише одна з них буде володіти істиною.

Суніти. Найчисленніша течія в ісламі, що поєднує близько 90 відсотків загального числа віруючих. Суніти вважають Коран і хадиси (араб. "хадис" - "розповідь" про вчинки або слова Мухаммеда, іноді також його родичів і найближчих сподвижників, зібрання яких складає суну - "закон", зразком для наслідування мусульманами) основними авторитетними джерелами для формування положень права, теології, моралі й етики. Вони визнають також іджма ("одноголосне рішення") усієї мусульманської громади (згодом ця вимога була замінена на одноголосність правознавців-факихів), так само як кияс ("порівняння") не описаних у Корані і суні казусів. Халіфи в їхній уяві представленні звичайними людьми, не відзначеними божественною милістю. В епоху Середньовіччя цілком сформувалися чотири офіційні сунітські мазхаба фікха (релігійно-правові школи), що збереглися дотепер: маликіти, ханафіти, шафіїти та ханбаліти.

Шиїти. Друга з двох основних течій в ісламі - шиїзм. Шиїти (від араб. "ши'а", цілком "ши'ат 'Алі" - "прихильники Алі") з'явилися на зорі ісламської історії. Представники цієї течії вважали Алі, зятя Мухаммеда, своїм духовним вождем і в династичних війнах підтримували його нащадків, думаючи, що їх осіняє божественна благодать. Розглядаючи сунітських халіфів як узурпаторів політичної і релігійної влади, вони вважали, що шиїтські імами покликані відновити щире вчення й етичні норми первісного ісламу. Число їхніх духовних вождів, нащадків Алі, дорівнює дванадцяти (у шиїтів-імамитів, або дванадцятеричники). Останній з них, Мухаммед, "зник" приблизно у 873 році в мечеті в Самаррі; очікується, що він з'явиться знову, стане богообраним вождем, месією (махді) і очистить іслам від перекручувань. Навчання про "прихованих імамів" є ключовою частиною шиїтської доктрини, що відрізняє її від сунітського вчення. Шиїзм поширився в багатьох країнах і дав початок безлічі сект. "Дванадцятеричники", або існа-ашарити визнають імамат дванадцяти нащадків Алі. "Семеричники", або ісмаіліти, думають, що імамат правильно передавався тільки до сьомого імама. Надалі ісмаілістські правителі діяли і розвертали свій "заклик" (араб. "да'ва") від імені прихованого імама. В даний час ісмаіліти активні в багатьох країнах. Їхнім всесвітнім главою є Ага-Хан IV.

До числа ісмаілитів належали кармати, названі так, можливо, від імені керівника секти Хамдана Кармата. Вони заснували свою ідеологію на принципах соціальної справедливості, вважали, що суспільство повинно володіти основними засобами виробництва. Держава карматів проіснувала у Бахрейні з кінця 9 по 11 ст. В Іраку і Сирії кармати підняли повстання, що ледь-ледь було придушене. Популярністю користується факт захоплення ними Мекки, коли був вивезений Чорний камінь, згодом повернутий на своє місце в Каабі. Кармати ворогували з іншими ісмаілітською династією - фатимідами, які заснували власний халіфат у Єгипті.

Замкнута секта нусайритів, або алавитів (від імені Алі) сповідує ісмаілітське вчення, у якому присутні елементи гностицизму, християнства й астральних культів. В даний час нусайрити поширені у Сирії, Північному Лівані і Туреччині. Вони відносяться до числа так званих крайніх шиїтів. До останніх належать також друзи (від імені засновника секти Ад-Даразі, поиер близько 1019 р.), які проживають в основному в Лівані, навчання яких виділилося з ісмаілітської доктрини в результаті обожнювання фатимідського імама аль-Хакіма (996-1021) і надалі розвивалося самостійно.

У європейських країнах відомі ассасини (перекручене араб. "хашишиййун" - "ті що вживають гашиш"), як, імовірно, іменували ісмаілітів, що займалися терором у період гострої політичної боротьби 12-13 ст.