Альманах «Егупец» № 14

Якуб Бен Гершон РОЗЕНБЕРГ

ЧОТИРИ ВІРШІ

Стисло моя біографія така: я народився у Лодзі, у 1922 році, в робітничій сім’ї. Мої батьки і дві мої старші сестри загинули від рук німців. Писати я почав ще в школі (я закінчив єврейську народну школу). Під час війни я зазнав поневірянь у гето, у концтаборах Аушвіц (Освенцім. — В.Б.), Грос-Розен (Рогожниця — спершу відділення Заксенхаузена. — В.Б.), Маутхаузен.
1948 року ми з дружиною Естер переїхали до Австралії, там я видав три поетичні книжки на їдиш і чотири англійською, крім того, одну книжку прози також англійською мовою. Мої їдишистські книжки мають назви «Сніг навесні», «Засніжені сходинки», «Світлотінь» (пропоновані переклади — саме з цієї останньої книжки. — В.Б.). Такі основні, найважливіші віхи мого життя. Ще одне, щонайважливіше: як і мої книжки, також народилася в Австралії.

ЯК ДВІЙКО ЄВРЕЇВ БЕРЕ І...

Як двійко євреїв бере — і
Розмові дає штурхана,
То перший — ставний та білявий,
А другий — то світлу хана.

Слова випускає білявий
Не менше, як жменю, авжеж,
У розпалі, як феєрверком,
Запалює іскри пожеж.

Всміхається старший, чорнявий,
Поблажливо в чорний кулак,
Бо бачить: в багаття стрибають
Слова, як юрба розбишак.
Нехай парубчина із воза
Корчмі загляда у вікно,
Роздмухує краще, ніж кузня,
У нім балакучість вино.

Чи він вже допився до краю,
Чи вижлуктав серце своє?
Чим юний ясніше палає,
Тим чорний смутнішим стає.

В нім спраглі слова сутеніють,
Проймаючись ніччю наскрізь,
Палає зірок світлячками
Небесний причаєний ліс.
........
Та вичахла їхня розмова,
Замовкли ці двоє жидів.
І слово, як цівка кривава,
З потятих стікає життів.

СПІВЕЦЬ У ЗОЛОТОМУ СНІ

Іцикові МАНГЕРУ

Мій Іцик із тих, хто розгублено став
Незнаним у шибці, як в рамці.
За вікнами світла промовистий став,
А двері надійно на клямці.

Він погляд підводить у небо святе,
Питає в зіркових кумась.
Блакитна пустунка поету на те:
«Ой, Іцику, не переймайсь!»

На очі кашкета поет насува,
Себе самоті довіря.
І парк простеляє під кроки дива,
Стає в узголів’ї зоря.

Він раптом угледів, як у небеса
Спурхнула принцеса-дитя,
Як бавиться з вітром чорнява коса,
Як білі шовки мерехтять.
Вона його кличе з любов’ю
У луки свої голубі:
«Ой, Іцику-серце, либонь я
Життям присягнуся тобі!

В новітній стрімкій круговерті,
У кроні небесній розтань.
Вгадай, аби вчасно померти,
Єврейською мрією стань...

Співочі довкруг небеса є,
Та я тебе, принце, присплю,
На грудях заколисаю
Навік, бо навічно люблю.

Зі співом, що ним, як пелюстку,
Ти серце видюще відкрив,
Таке співчутливе до людства,
До бідкань бездомних вітрів...

Тож не переймайсь і не видай,
Як золото серця палив,
Мій принце, співочий сновидо,
Самотній жебрак між полів...»

ТИ НЕ САМОТНІЙ

Спиваю серцем спів
Із лагідності слів,
Ледь чутний передзвін
Під молитовний плин.
Де Бог? Хай чує Він...

Залюблений у спів,
Я серцем вже доспів.
Немов вино у дзбан,
Пісенний мій талан —
Проханням відчиня
Сліпуче світло дня,
Від коренів до віт
Розвиднюючи світ...
У щирих молитвах
Тону, співочий птах,
Благословляю вірш,
Найлюдянішу з тиш,
Що з ритмів та із рим
Вивершує інтим,
Нашіптуючи в сні
Омріяні пісні:
Ти не самотній, ні...
Ти не самотній, ні...

ПРОХАННЯ МОЄЇ БАБЦІ

Була субота. Смолоскип
Роздмухував у небі вітер.
Зірок насипало до шиб.
У добрий час, єврейський світе!

Бабуся сон жене з очей,
Шепоче: «Авраамів Боже,
Ти серцем не глухий, ачей,
Дитині бідній допоможеш,

Щоб в манівцях не загубивсь,
Щоб глузду не втрачала вдача,
Щоб, не дай Боже, не зробивсь
До рала й горщика невдячним.

Без жаху й голоду зрости,
О любий наш небесний Батьку,
Оборони і прихисти
Мого маленького нащадка.

Від воєн світ наш захисти,
Негод, страхіть і лихоліття.
Найперше, Господи, прости,
Ти вбережи єврейські діти».

© Інститут Юдаїки, 2004 © Дух i Лiтера, 2004