This version of the page http://www.castles.com.ua/mali.html (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2007-12-07. The original page over time could change.
Маліївці
Контакти   Чорний список   Guest-Up-Oh?   Галерея І   Галерея ІІ   Населені пункти   Типи об'єктів   Новини   Блог   Топ-13  
Маліївці


24 квітня 2004 року. Біля водоспаду. Фото від Петра Власенка

  Моя стаття для "Аптеки Галицької"

 

Село в Дунаєвецькому районі,за 25 км. від райцентру, за 7 км. від траси Чернівці-Хмельницький (поворот в Міцівцях, на пів-дороги між Дунаївцями та Ярмолинцями, так же, як і на Підлісний Мукарів).
Довго їдете звивистою сільською дорогою, повз старий водяний млин - і нарешті перед вами парк - не парк, ліс - не ліс, але саме це місце і є метою нашої подорожі.


Якщо своє знайомство з місцевими цікавинками хочете розпочати з оглядин палацового комплексу, то вам - неширокою поганенькою дорогою догори, до воріт будинку для перестарілих та дитячого протитуберкульозного диспансеру (ці два заклади розтшовані поруч). А можна почати з оглядин старовинного ландшафтного парку, який ще зберігає залишки своєї минулої величі. Він широко розкинувся над невеликою дзюркітливою річкою Ушиця. Закладений парк на площі 17,2 га у другій половині 18 століття за участю відомого на Поділлі майстра паркового мистецтва Д. Клігера.
У насадженнях парку переважають породи дерев віком 100 і більше років - дуби, липи, ясени, клени, буки, каштани. Поодиноко ростуть ялина срібляста, сосна Веймутова та чорна, модрина європейська, смерека гребінчаста, туя західна і східна, оцтове дерево. З кущів - яловець звичайний та віргінський, глід, жимолость татарська, сніжна ягода та інші.
За останні роки парк став якимось... сплюндрованим? покинутим? забутим? Колись навколо ставу росли величезні верби - їх вирубали, лише здоровенні пеньки залишилися від цих красенів-дерев.

Останню реконструкцію парку проведено в 1975-1979 роках, тоді ж відбувся ремонт архітектурних споруд на його території. Перед входом встановили пам'ятник - гіпсову скульптуру матері з дитиною на руках, все в найкращих традиціях соц-реалізму.
Найбільше на території парку вражає, звичайно ж, печера Кармалюка з штучним водоспадом над нею. За легендою, в цій печері переховувався народний месник (а про яку подільськ печеру такого не розказують?:)) ), та історія цього дива природи значно давніша та цікавіша - тут був ранньо-слов'янський скельний монастир.



Палац в Маліївцях. Акварель поч. ХІХст.

Обов'язково зайдіть в обидві печери, подивіться на залишки вівтаря та графіті на земляних стінах. Зверніть увагу, як цікаво відводиться вода з водоспаду - дерев'яними, видубаними зсередини колодами.

Якщо піднятися до вершини водоспаду, на рівній площадці побачимо так званий феномент - пам'ятний знак на честь зруйнованої церкви.


Зараз парк є частиною природничого національного заповідника "Подільські Товтри", то ж є надія, що все тут скоро набере пристойного вигляду.
На території парку зберігся палацовий комплекс XVIII-XIX століть, кам'яні мури та - за палацовим садом - прекрасна водонапірна башта, стилізована під вежу середньовічної фортеці. Башта вся всіяна якимись гачками, що трохи портить її вигляд, та все одно - враження складає пречудове.

Назва села поховить від прізвища магнатів, що володіли цими землями в другій половині XVI ст.: це були Ян і Пьотр Малейовські, сини Якуба і Мальгожати. Швидше за все, дуже скоро род вимер, не залишивши жодного нащадка чоловічої статі, а Маліївці перейшли до нових власників: спочатку Кавєцких (Kawiecki), потім (на початку XVIII ст.) - Пепловських та Туркулів, нарешті в другій половині XVIII ст. - в руки Свірських (Swirskich).  


 Власники Маліївецького ключа



Вид палацу з боку парку. Акварель 1826р.

В 1785р. Юзеф Свірський продає Малієвецький ключ Яну Онуфрію Орловському  гербу Любіч, коронному надворному ловчому, і його дружині Анні зі Старжинських, власниці Віньківців - і для місцевості починається нова, славна епоха.

Орловські на той час вже володіли ярмолинецьким ключом та іншими подільськими маєтками. Та головною своєю резиденцією магнати обрали саме Маліївці. Після смерті Яна Онуфрія село дісталося в спадок його єдиному сину Адаму (1780-1848), плоскирівському маршалку шляхти. Коли і його земний час підбіг до кінця, маєтки батька поділили три його сини. Маліївці дійсталися старшому, Ігнацію, який помер холостяком в 1899р. Не оженився шляхтич зі зрозумілої причини: з 30 років він страждав на невиліковну душевну хворобу. Тому найсправді цим маєтком опікався молодший брат Ігнація, Олександр (1817-1893). Здається, він за брата ще й одружився (жарт). Першою дружиною О. Орловського була Юзефа Івановська, другою - княгиня Клементина де Талейран-Перігор (Klementyna de Talleyrand-Perigird).

На початку ХХ ст. Маліївцями володів племінник Олександра Орловського Ігнацій Мєчислав (народився 14 серпня 1865р. в Ярмолинцях - помер 19 травня 1929р.). Цікава людина: ад'ютант генерала Юзефа Галлера, після Першої світової війни - почесний атташе при польській амбасаді в Парижі.  Маліївці його цікавили мало, і їх купує син Олександра Орловського від другого шлюбу Ксаверій Францішек (1862-1926), який і володів маєтком аж до революції.


 Палац в Маліївцях



Екіпаж перед палацем. 1914р.

Палац з могутніми атлантами, що тримають на своїх кам'яних плечах балкон другого поверху, було збудовано в 1788 році. Місце для споруди вибрали гарне: над глибоким яром. Хто був автором проекту, невідомо, та родинна легенда Орловських приписує його популярному архітектору Доменіко Мерліні. Хоча палац і відрізняється від інших робіт цього майстра, виключати реальність цієї версії не варто: Орловський часто бував при королівському дворі в Варшаві, де працював Мерліні.  

Іншим ймовірним автором палацу вважають Якуба Кубіцького, з котрим Орловський міг познайомитись в Вишнівці.  

Вже на початку ХІХ ст. резиденція в Маліївцях славилася розкішшю і красою. Поет Раймунд Корсак написав про неї:

"O aedes, fausta es Nato, charissima amicis".

(Що, не знаєте латини?:))

Лаврентій Марчинський називав палац "чудовим", а його розміщення - "прекрасним".

Колись тут зберiгалася розкішна колекцiя польського живопису, де були твори таких знаних художникiв як Генрiк Семiрадський, Ян Матейко, Юзеф Брандт, Юзеф Хелмонський, Юлiуш Коссак, Тадеуш Айдукевич та iншi. Зберiгалися в Малiївцях “Свята родина” пензля Рафаеля, а також портрет останнього короля Польщi Станiслава Августа, виконаний популярним портретистом Яном Лампi. На жаль, на цю колекцію збагатилися не українські музеї, а полум'я, яке жадібно пожирало безцінні скарби під час "націоналізації". Останнiй господар Малiєвець, Ксаверiй Францiшек Орловський, пiд час громадянської вiйни в Українi, коли Подiлля на короткий час було окуповане генералом Антоном Денiкiним, вивозить зi свого маєтку найцiннiшi речi до Одеси, i там, на французькому торговому кораблi “Дюмон де Урвiль” до Марселя, а звiдти до Парижа. Так врятувалася (щоправда, теж тільки частково) знаменита бібліотека Орловських, яка налічувала 10 000 томiв, родинний архiв, у якому зберiгалася переписка пап римських з польськими королями. Врятувати вдалося й найцінніші екземпляри з картинної галереї палацу. Решта цiнностей (меблi рiзних епох, вироби iз порцеляни, посуд) залишилася на мiсцi i була розграбована.



Фасад палацу. 1914р.

Палац зведено у стилі Людовіка XVI з місцевого пісковику. Про дату побудови нагадують цифри на фронтоні північного фасаду: "1788". А от гербам Орловських "Любич" та Стажинських "Доліва", які колись теж прикрашали палац, повезло значно менше: збили.

Класицизм, "благородна простота i спокiйна велич" царювали в тодішній архітектурній моді - і це чудово помітно в Маліївцях. Спочатку, щоправда, дах споруди був вкритий не бляхою, а, як пише Р.Афтаназі "дахівкою" (?). Останній володар резиденції носився з ідеєю повернення будівлі первісного вигляду, та революція зашкодила цим планам.

Зі східного боку палацу одна з його власниць, Роза з Красінських Орловська, ще в 1826р. влаштувала великий зимовий сад з оранжереєю, який був безпосередньо пов'язаний з будинком.  

З західного боку до палацу примикали стайні розкішних породистих скакунів.

Що стосується iнтер'єрiв, то згiдно лозунгом видатного англiйського архiтектора К. Кемпбеля "ввести красоту храму в приватне помешкання" в Малiєвському палацi застосований повний арсенал декоративних форм: до сьогодні збереглася подекуди ліпнина стель в стилi Людовика XVI (рококо), тобто характерному для того часу стильовому контрастi. А чи збереглася ажурні бронзові перила сходових кліток, я не знаю. 



Ігнація дель Карріл Орловська в своєму салоніку. 1914р.

Була при палаці, в ризаліті, домова каплиця з зірчастим склепінням. Певний час вона служила філіалом костелу в Мукарівцях, але потім за царським наказом її закрили для сторонніх відвідувачів. По обидва боки від каплиці тягнулися службові та господарські приміщення, в одному з яких зберігався родинний архів.

Всю північну частину під першим поверхом займали пивниці, де зберігалися овочі, фрукти та вина.

Інтер'єри теж підкорялися простоті та гармонії пануючої класицистичної моди. Планування покоїв було амфіладне. Стіни прикрашали гобелени і жирандолі. А в великій світлій їдальні можна було побачити стінопис, виконаний всередині ХІХ ст. Фортунатом Кутиловським.  Так як кожен сантиметр стін був покритий фресками, жодних інших меблів, окрім великого овального розсувного столу на шести ніжках та прикрашених різьбленням крісел тут не було.

В кабінеті господаря маєтку був гарний мармуровий камін та величезне люстро, освітлювався кабінет великою кришщталевою люстрою.

Умеблювання кімнат на 1917 рік було різностильовим: тут були й давні меблі від часів з'яви палацу, і інші, які сюди перевезли з Ярмолинець.

На стiнах головної зали збереглися мотиви в рамках у виглядi пiдвiшаних на стрiчках з бантами музичних iнструментiв (рiжки, сопiлки, кларнети, гiтари), якi обвитi стеблами рослин. Стiни iнших залiв покритi кольоровим мармуром. Викликають захоплення чудовi розетки стель.

Недалеко від палацу зберігся господарський флігель того ж часу. В літературі я зустрічала ще згадки про фонтани "Білі лебеді" та "Левина паща", та не знайшла їх - як і містка з обелісками.
В палаці зараз - дитячий інтернат, у флігелі - якісь господарські приміщення. На жаль, не збереглися до нашого часу так звані "грецькі руїни" та обеліск на честь Володимира Орловського в парку. Та про парк, як і про колекцію живопису з Малієвець - окрема і довга розмова...

Те, що палац дожив до нашого часу - щастя. Понад 100 палацово-паркових ансамблів було на території Хмельниччини до революції. Лишилося скільки? Ото ж і воно...


 Колись тут було так:







Фонтан, "грецькі руїни", обеліск Володимиру Орловському, водоспад - фото 1914р.







Два фото Ксаверія Францішка Орловського з 1914р. Їдальня палацу та один з покоїв в 1914 році.


 З колекції живопису Малієвецького палацу:







Портрет Станіслава Августа Понятовського роботи Лампі. Портрет Адама Ігнація Красінського роботи Пера Краффта. Олександр-Едмунд де Талейран-Періго з дружиною на карнавалі в 1841р. Збірний портрет родини Орловських і Чацьких.


 Ще ілюстрації:







В малієвецькому парку. Колись це озеро було, напевно, дуже гарним. Зараз... Водоспад і водонапірна вежа в парку. Сучасний стан палацу.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник