Фантомні болі Ступинців

Суворий маскарон охороняє флігель.

Ви проїжджаєте через це село без зупинки. Хіба от церква-ротонда з 1839 року зацікавить незрозуміло-готичними вікнами. А так - село як село, тут таких повно, тільки от Медобори налізають на хатки, збурюють рельєф, обіцяють передчасні Карпати. Ну і санаторій тут відомий.  

Краєзнавці з досвідом, можливо, згадають, що десь тут є палацовий флігель, але так як то "десь" лежить далеченько від траси, швидко заспокояться: ну не бачили флігель, і що з того? Флігель - не палац, так, нагрузка до головної страви, колись, може, і побачимо. І авто штурмує наступний пагорб, і Шатава з Маковим зникають десь внизу. І з пам'яті зникають теж.

Заболить за Маковим лише тоді, коли заболієш історією не на жарт, коли побачиш (якщо знайдеш потрібний том з фундаментальної праці Романа Афтаназі), ЩО САМЕ втратило Поділля в роки Першої світової та революційних пертурбацій. Кусати власні лікті - не допоможе. Лишається тільки домальовувати в уяві, як то все БУЛо, підміняючи радянсько-ніякий центр села на легкий казковий силует втраченного палацу.

	Історія села.

Саме тут колись стояв палац.

Маків (стара назва Ступинці) – село на північ від Кам‘янця, кілометрах в 18 від міста. Це вже Дунаєвецький район. Село велике, розташоване поблизу іншого села, Шатави (свого часу навіть приказка ходила, про те, що “Маків і Шатава – як Краків і Варшава”, але у розмірах Маків і Ко від польських столиць трохи відстають). День Макова (а раптом захочете відмітити?) - 27 вересня.

В околицях Макова виявлено залишки поселення трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н.е.). Тут же знайдено уламки скляних браслетів часів Київської Русі.
Вперше Ступинці згадуються в історичних джерелах за 1482 рік. Певно, тоді сучасні маків та Шатава були одним поселенням, розділеним Шатавкою-річечкою. Було тут лише кілька дворів, якими володів шляхетський рід Нещиславів. В пізніші часи Ступинці переходили від одного поміщика до іншого. Скажімо, у 1565 році права частина поселення (Ступинці) залишається у П’ясецького, а Шатава належить Гербуртам.
 В XVII столітті Ступинці (увага!) належали Володийовським гербу Корчак. Отже, славетний Міхал-Єжи бував тут, адже саме він купив цей маєток у Потоцьких, що володіли ним кілька десятиліть. Колись дочекаємось на пам'ятник :). Шкода, не збереглися на найвищому з товтрових пагорбів, Городиську, залишки його невеликого оборонного замку, які ще стояли там до 1914 року. Обороняти фортецю "Гектор Кам'янецький" запросив загін угорської піхоти. Журналіст Володимир Захар'єв вважає, що фортеця знаходилась на місці санаторію "Україна", виходячи з численних знахідок шматків тогочасного озброєння в намулі ставка під санаторієм.

Анна Володийовська отримала Ступинці в посаг при одруженні з Станіславом Маковецьким гербу Помьян, кам'янецьким суддею. Саме пан суддя змінив в 1746 році назву села на Маків.

Наполеон Орда був і тут...

1751 рік змінює власника Макова - ним став Юзеф Раціборовський (1689-1756). Новий господар купив також сусідню Вербку, а загалом мав 1894 десятини землі. Не буду зануджувати докладним генеалогічним деревом Раціборовських, воно цікавить мало кого. Проте дозволю собі процитувати статтю В. Захар'єва з газети "Є!":

"Станіслав Маковецький, ставши єдиним господарем обох помість, перейменував Ступинці у Маків, сподіваючись, що він стане родинним гніздом для сина Михайла. Проте, той, видно, не дуже ладнав з батьком, бо переселивсь у Свистівку і заклав там власний оборонний замок, а село перейменував у Михайліку. Можливо, саме він й продав, аби з очей, Маків - Раціборовським, а Станіславів онук Стефан – Лянськорунським Шатаву. Врешті, і останнє прибрав до рук Войцех Раціборовський, витребував 1750 року в короля ще й законний привілей звати Шатаву містечком, мати містечковий герб, і вільно проводити базари та ярмарки.
Це, мабуть, що не сподобалося Стефану Маковецькому, людині палкого, нестримного і непередбачуваного характеру. Тому стосунки між сусідами не склалися. Навіть дрібні суперечки і ті часто переростали у криваві побоїща і різанину, що й відображено в архівних документах".

Хрест довгожителя. 7.01.06

В 1787р. син Раціборовського Войцех прикупив до повного комплекту ще й Шатаву. Багатству, що росло як на дріжджах, сприяли і два вдалих одруження. На жаль, дітей Войцех наплодив без міри, через що після його смерті величезний маєток покроїли на невеличкі клаптики, щоб нікого з потомства не образити.

В 1908 році Маків купив родич Раціборовських Альфред Журовський, якому й довелося пережити занепад розкішного маєтку в 1917р. Та про це - трохи нижче.

В селі збереглася кругла церква-ротонда Івана Богослова (1839-1862 рр.).  Про неї поговоримо теж пізніше :).

Неподалік санаторного парку стоїть хрест довгожителю Зєлінському, що помер 7 лютого 1846 році у віці 109 років, "Залишивши внуків та правнуків".  Чим не пам'ятка?:)
На місцевому ставу в спекотні дні завжди багато відпочиваючих. Іноді серед них є навіть я. :) За совєтів  Макові довгі роки був якийсь суперовий колгосп, з якого всі брали приклад. Довгі роки благополуччя відчуваються й дотепер: добротні садок та клуб, центр, більше схожий на міський, аніж на сільський, тротуари, обсаджені декоративними кущами, магазинчики, кафе та (!) інет-кіоск. Навіть місцева школа була новаторська, експериментальна, вчилася не за чвертями, а за термінами. Моя рідна школа номер 5 взяла з неї приклад - і мені подобалося: 6 тижнів вчишся, тиждень відпочиваєш, знову 6 тижднів за партою - і канікули. Табелі, щоправда, не підходили до 6 термінів, але то був лише маленький мінус великого учнівського плюсу.

	Мозаїка втрачених скарбів.

"Цап".

Радянська заможність Макова мала глибокий дореволюційний фундамент. Ще за часів Раціборовських про уміле господарювання в селі йшов гучний поголос. Хвалили й незвиклу красу місцевої резиденції, що лежала в надзвичайно мальовничій місцевості: поруч вкриті лісами Медобори, а внизу - річечка Шатавка. Два стави, звані одним іменем - Довгостав - були вже й в ті часи. Млин в Приворотті, про який розповідають романтичні перекази, теж належав Раціборовським. Мав млин 12 майже ідентичних братів, які, як і містки через стави, були виконані з тесаного каменю. Камінь не шкодували: маєток мав свій кар'єр.

В 20-ті роки ХІХ ст. брати Адам та Ян Раціборовські зводять в маєтку кілька класицистичних, а потім (слідом за швидкоплинною модою) й псевдоготичних споруд. Маємо з всього того багатства лише флігель та старі фотографії. Отже, палац стояв пліч-о-пліч з флігелем, напроти, на місці сучасного дитячого садка, розміщувався замочок-кузня. На захід від флігеля лежали господарські споруди і готичний шпіхлер. В парку знаходилося кілька павільонів (відомо ім'я лише одного: "Георгувка", прикрашеного ліпними гірляндами та гербами Єліта).

Поруч з "Георгувкою" стояв будинок садівника, а далі в парку знаходилась величезна оранжерея з теплицями. Пани вирощували тут пальми, екзотичні квіти та персики з мандаринами-лимонами, для чого сонце щодня брали в полон 11 великих вікон від підлоги до стелі.

На кордоні Привороття та Вербки знаходилася башта, яку чомусь називали "Цап". Думаю, саме про неї писав путівник "Високі береги Смотрича", і саме її я шукала в тій місцевості не один раз. Зрозуміло тепер, чому  втексті згадувався герб з бараном. Баран, цап - яка різниця? Худоба  і все...

Оранжерея, де вирощували пальми й персики.

Кажуть, з вершечку "Цапу" відкривався розкішний вид на Кам'янець та околиці. Видно навіть було ПОЗА місто - в ясну погоду. Ех...

Ця казкова споруда мала не лише декоративне, а й цілком корисне значення: як прихисток лісника. Для єгеря існував ще один нео-готичний "замочок" в лісах Привороття. Теж не зберігся. Бажання оточити себе красою в Маковському маєтку сягнуло небачених висот: неоготичний характер мали навіть КУРНИКИ. Шкода, світлин не лишилося. Всі споруди були оточені кам'яними огорожами.

В 1830 році Ян і Адам запрошують паркового архітектора Міклера - щоб розбити парк та сад. Зелені насадження займали площі у 75 га. Саме парк, а не готичні курятники, був справою життя братів Раціборовських: тільки яблунь тут росло більш як 30 садів. Історія донесла навіть прізвище садівника, який опікувався садом в середині ХІХ ст.: Бенеш.

	Про Маків писали...

Кузня. Нічогенька.

Близько 1840 року в Маків потрапив польський письменник Алєксандр Пшездецкій, який залишив опис маєтку того часу. (Афтаназі порівнює опис з прозорими та сумними картинами Антуана Ватто):.

"З покоїв парапетні (? - Блека) двері відчиняються у сад, тобто на величезну галявину, яка з трьох зоставшихся боків замикає тінисті, шпалерні вулиці. На траві стоять величезні ліхтарі неймовірної краси, а під ліхтарями кам'яні лавиці і незліченні вази з оранжерейними квітами, яким садівник часом дозволяє подихати свіжим повітрям. На тих лавках або на кріслах, розставлених поміж квітами, видніються здаля різнокольорові капелюшки, мантильї, шарфи, баядерки на темному тлі сюртуків та фраків, як святоянські жучки на траві.  З боків зелені столики; бо в Макові картярі навіть вміють оцінити красу природи і напиватися сільським повітрям та пахощами квітів. А між гостями розносять найкращого смаку фрукти. (...) В глибині саду оранжереї, утримувані з великою пихою. Найгарніші квіти розкривають в них свої бутони, перш ніз заблищати в салонах панів Раціборовських, в сотнях видів, колекція прекрасних лілій нагадує славні голанські тюльпани або гіацинти в саду Ульріха в Варшаві".

Дім садівника.

З середини ХІХст. зберігся ще один опис Макова, який належить садівнику Северину Лусаковському:

"Про сад говорять, що то був сад, - але не атк сад, як цілий маєток, в чудовому, швейцарському оточенні. Гарно, зі смаком прикрашений Маків оточували кілька сіл, що належали до того маєтку. (...) З Макова до кожного села вела алея, насаджена в чотири ряди, за якою старанно слідкували. Кожна алея була з інших дерев: перша з ялин, друга з каштанів, трятя з лип, четверта з модрини, п'ята з яворів, і всі сходилися до Макова, де була резиденція двох братів. Були тут і водоспади, і млини гарної структури, і вітряки по горах зі скляними (!!! - Блека) крилами, і інші будівлі, гарно розташовані. На кожному повороті дороги стояв якийсь фантастичний будинок, не для використання, а для краси; а так як ті алеї та всі ті прикраси займали кілька миль, навіть кілька миль за периметром, було то так гарно і чудово, що в усій Польщі такого знайти більше ніде не можна було, навіть Софіївка Уманська гасла при тій неймовірній красі..."

Що цікаво, брати-поміщики квіти не продавали, лише оздоблювали ними сад та палац, а ще обдаровували букетами сусідських пань та панночок. Та потомки Яна та Адама мало уваги приділяли квітам, краса Макова почала бліднути. Коли Альфред Журовский став власником Макова, майже всі споруди резиденції були в стані руїни, а сад з парком сильно заросли. Тому Журовський складає план для нової резиденції. Втілити в життя він його вже не встиг.

	Відновитись, щоб померти.

	Альфред Журовський.

Пан Альфред був змушений перебудувати та відновити в резиденції правтично все. На щастя, каменю на всі роботи все атк само вистачало. Старий палац було значно розширено. Замість класицистичної "обгортки" він мав вже вигляд "під польський неоренесанс". З'явився фриз з рослинними мотивами, колонади, картуші з родинними гербами Леліва і Равич. Добудували до палацу ще одне крило, прикрашене квадратовою вежею... Споруда отримала нове життя в 1912 році, коли всі роботи з відновлення були завершені.

Парк теж потроху оговтувався. Щоправда, з описаних п'яти алей вціліли лише три. Каштанова алея вела до в'їздної брами, біля якої стояла капличка святому Яну Непомуку.  Пережили страшні періоди і вази в парку, в них знову в теплу пору року квітли екзотичні квіти.

За парком знаходився фамільний цвинтар Раціборовських, більше схожий на затишний сад. Журовський завзято відроджував фільварки та млини, звів цукровню (в Макові дотепер працює цукровий завод).

До речі, проект відбудови створив та керував всіма роботами петербурзький архітектор Вальдемар Федерс, великий шанувальник краківської архітектури. Не дарма дах споруди чимось нагадує середньовічні Сукєнніце...

Яке щастя, що власник садиби додумався сфотографувати не лише свій палац, а й всі його інтер'єри. Зараз можна побачити і великий зал з різьбленим каміном, де піблога була вкрита паркетом двох кольорів: дуже темного та дуже світлого дерева, і кабінет, і спальню, вмебльовану в античному дусі, і розкішні кришталеві люстри... Серед великих полотен, що прикрашали стіни, була картина Анжеліки Грейм "Ікар", а ще роботи голандських майстрів з колекції Євгеніуша Журовського з Лисовод.

Всього в палаці було 40 приміщень: від їдальні до будуару. В одній з кімнат висіло величезне дзеркало в різьбляній ампірній рамі, в іншій на каміні та комоді зберігалися розкішні фарфорові дрібнички. Всі ці ознаки багатства та заможності ледве вціліли в 1914-му. Де ж їм було знати, що за кілька років до влади прийдуть комуністи...

	Церква-ротонда

	Церква-ротонда.

В селі, звичайно ж, були церкви й до ХІХст. Можливо, дерев'яні. Принаймні, відомо, що у 1831 р. ієрей Скворцов, що інспектував подільські церкви, категорично заборонив використовувати старий шатавський храм, приєднавши прихід до маківського. Піп ще й пожалівся, що Раціборовський, при всіх його багатствах, неспроможний вибудувати в селі церкву.

Раціборовський почув, і поблизу цвинтаря невдовзі з'явився дивний круглий фундамент. Вісім років пройшло, перш ніж люди зроозуміли, що то буде за "круглий будинок". Далі справа вже була за священиком Корнічем, який зміг переконати начальство, що й така "неканонічна" святиня все-таки є храмом.

Кажуть, під час громадянської війни тут брав черговий шлюб батько Махно.  Якось одна з місцевих жительок, вчителька та знавець історії краю, розказувала мені, що церкву було перебудовано з круглої сторожової вежі. Наскільки це відповідає правді – не знаю, тому що далі вона розказала, що та сторожова вежа була чи то з кришталю, чи то зі скла. (А жила в ній Попелюшка, ага).

 (Використано матеріал з статті Володимира Захар'єва з газети "Є!").