* * *

Як гарно… закреслено…

Бридко… закреслено…

Я уже виросла і не воскресну.

Я знаю, що речі і є і здаються.

Закреслено… Очі до справи беруться.

Закреслено теж. Вони скоро помруть -

Слова ці. Я звикла вже гратися в гру,

Дитячу гру "ТАКІНІНЕКАЗАТИ

ЧОРНОГОЙБІЛОГОНЕНАЗИВАТИ"

Свій вірш я забуду. Натомість твій вивчу.

Кохання… Закреслено жирно і тричі…

Закреслено все, що я мала на думці.

Сказала б я: час вже спочити у дурці,

Але це закреслено теж, бо фальшиво.

І правда не гожа, і в дурні пошити

Занадто вже складно й не дуже по силі.

Закре… Та яка мене муха вкусила?

Адже навіть сумнів - то імідж для ревних.

Це схоже на щось, та не схоже на мене.

Я добре й не знаю, чи він мені личить.

Тут пропуск. Закреслено жирно і тричі.

ІВАНКО

Я думала, то щуролов повів нас до води,

А то Іванко нам руками річку загатив.

Я звикла думати отак: пірнай, або помри,

Але Іванко нам сказав: "Шукайте! Раз-два-три!"

Та ми б самі шукали воду, поки б і не всохли,

Бо в нас блакитне небо й землі жовті, як пісок,

Та ми б самі пішли на дно, туди, де суть, углиб,

Якби Іванко нас і не перетворив на риб.

І ми б спливали животами Іванкові до ніг,

Бо в нас гіркою стала вже третина вод усіх,

Й земля мишвою сточена. Куди тепер? Ходім.

Ходім. Іванко кличе нас до чистої води.

ВІСК

Вони ліплять мене за своєю подобою

Та не віск я не віск я поривчаста віхола

Я нероба нероба нероба нероба я

І тому мені ніколи ніколи ніколи

Я б на вітер шпурляла з великою втіхою

Королівства світильники стіни і відстані

Бо не віск я не віск я поривчаста віхола

І зупинить мене тільки істина істина

Хто б згадав як я прагнула бути найкращою

Бути кимсь а не просто тією особою

Але ж віск я. Не камінь не вітер не ящірка

І всі ліплять мене за своєю подобою.

* * *

За спиною еґо вишкірює зуби,

Пасеться, мов цап, обгороджене тином.

Йому там було і спокійно і любо,

Аж раптом щось поряд. Здається, людина.

Не маю ні шаблі, ні кулі, ні шпильки,

Лишається тільки скорятись щоденно.

Нехай собі буде. Нехай, але тільки

Бодай хоч на крихту несхоже на мене

СТЕРЕОСКОПІЯ

І. Ліве око

Безмежний простір звужується в промінь,

А промінь замикається в кільце.

Вже руки опускаються з утоми.

Ми тут були. Ми бачили вже це.

На всіх НЗ вже зламано печатку

І кожен обирає на свій смак.

Нам знову починати все спочатку -

Продовжувати сили вже нема.

Міняєм шкіру. Ми - отруйні змійки,

Ми - фенікси прийдешньої доби.

І на губах - солоний присмак бійки.

Так, саме бійки, а не боротьби.

Наш птах перетворився в синю цятку

І мабуть вже не буде з нас пуття.

Нам знову починати все спочатку.

Нам знову починати з небуття.

ІІ. Праве око

Могутні крила добре нас тримають

У різнокольоровому "якби".

Отож що "маємо". Нас справді "мають".

Нас пісня заклика до боротьби…

Та ми не підем. То лише розмови.

Ми - учні школи… учні вишколу.

Тож знаємо: народжуватись знову

Простіше, ніж міняти машкару…