Іван Семенович Левицький, літературний псевдонім якого Нечуй-Левицький, народився 25 листопада 1838 року в місті Стеблові, Київської губернії Канівського повіту, нині - Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район. Його дитинство протікало поміж мальовничої природи українського степу і солов'їного співу. Його батько був священиком, а як велося в ті часи, бачив і готував сина як свого наступника.

Змалку Івасик цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відобразилося в його творчості. Протягом 1848-1852 років навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищі, а потім у Київській семінарії 1853-1859 роки та Київській духовній академії протягом 1861-1865 років. Перед талановитим і старанним учнем майоріла духовна кар'єра, але юний магістр богослов'я рішуче від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії протягом 1865-1866 років, гімназіях Каліша, Седлеця (1866-1873 рр.) і в Кишиневі (1873-1884 роки).

У 1885 році письменник пішов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці. Пролітали дні за рукописами, думками про портрети головних героїв, як донести до читача свої думи і душевні переживання, адже як писав Станіслав Єжи Лець: "Правду сказати, ми знаємо життя лише по літературі. Звісно, за винятком тих, хто не знає літератури". Вступивши на літературну ниву в 60-ті роки XIX століття, Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Вже перші його твори - "Дві московки" 1868 року і "Рибалка Панас Круть" 1868 року, повість "Причепа", що була написана в 1869 році - відзначалися новизною характерів, яскравістю барв і новітністю думок.

Після перших кроків письменника, що свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені української прози, виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В 70-ті роки художник створює класичні твори з народного життя: "Не можна бабі Парасці вдержатись на селі" написана 1874 року, "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти" 1875 року, "Микола Джеря" 1878 року, "Кайдашева сім'я" 1879 року, "Бурлачка" 1880 року написання.

Щодо "Кайдашевої сім'ї" - багато, як то кажуть, сміялись крізь сльози. Посміхаючись автор показав нам сутність української душі. Менталітет народу, який зажди дивував і буде дивувати своєю неординарністю і непередбаченістю. У наступні роки, хоч творчий пульс письменника дещо слабне, він створює ряд цікавих, визначних творів: "Старі гультяї", 1897 року; "Чортяча спокуса", 1885 року; "Не той став", 1896 року; "Сільська старшина бенкетує", надруковано 1911 року. Окремо стоїть казка "Скривджені та нескривджені" 1892 року, де письменник у фантастичних образах показує суперечності між народом і самодержавством. Багаті спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у великій повісті Нечуя-Левицького "Старосвітські батюшки та матушки" 1884 року написання, яка була надрукована в "Киевской старине" в російському перекладі, а лише в 1888 році - у журналі "Зоря" мовою оригіналу.

Якщо в "Старосвітських батюшках..." гумор і сатира поєднані з легким сумом, то в наступних повістях і оповіданнях - "Афонський пройдисвіт" 1890 року, "Поміж ворогами" 1893 року, "Київські прохачі" 1901 року написання, а надрукована лише в 1905 році - на перший план в малюнках характерів виступає авторський сарказм. Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до української інтелігенції, яка завжди формувала і вміла вплинути на настрої політичні переконання простого люду. Різноманітні типи особистостей цієї суспільної групи, їх ідейні прагнення, суперечки постають у романах "Хмари" 1874 року і "Над Чорним морем" 1890 року, а також у творах інших прозових жанрів: "Навіжена", "Неоднаковими стежками", "Гастролі", "На гастролях в Микитянах", "Дивовижний похорон". Не лише сучасність, а й сторінки української історії знайшли відображення у творах Нечуя-Левицького, що належать до різних жанрів: казка "Запорожці", що вийшла в світ з-під пера автора в 1873 році, повісті і науково-популярні нариси "Гетьман Іван Виговський", "Перші київські князі", "Татари і Литва на Україні", "Унія і Петро Могила", "Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина" та ін. Серед історичних художніх творів письменника перше місце займає роман "Князь Єремія Вишневецький" 1897 року, який вперше було надруковано в 1932 році. Образи минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах "Маруся Богуславка", 1875 року; "В диму та полум'ї", 1911 року.

Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису: "З Кишинева", 1884 року; "В концерті", 1887 року; "Марія Заньковецька, українська артистка", 1893 року та багато інших. Крім згаданих історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту "На Кожум'яках", 1875 року; "Голодному й опеньки м'ясо", 1887 року, які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п'єса, яка у переробці М. Старицького під назвою "За двома зайцями" набула більшої сценічності й досі живе в українському театрі та кіноматографі.

У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У відомій статті "Сьогочасне літературне прямування" 1878-1884 років містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної поетичної традиції в літературі. У праці "Українство на літературних позвах з Московщиною" 1891 року Нечуй-Левицький досить виразно висловлює націоналістичні погляди на історію і культуру України. Видатному українському письменникоів також належить кілька статей і рецензій про українську літературу. Вони присвячені поезії Шевченка: "Сорок п'яті роковини смерті Шевченка", "Хто такий Шевченко", повісті Д. Яворницького "Де люди, там і лихо", дають широкий огляд творчості класиків і сучасних йому українських поетів і прозаїків від Шевченка до А. Кримського, В. Самійленка і Бориса Грінченка "Українська поезія". Чималий інтерес має велика стаття "Українська декаденщина" - надрукована вперше 1968 року.

В роки імперіалістичної війни Іван Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918 року в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні, так раніше називали будинок для перестарілих, де 2 квітня 1918 року закрились навіки очі майстра українського слова, митця, який прекрасне творив пишучи вічність.