 ПОГЛЯД ЗІ ЛЬВОВА Старовинні львівські вулички добре пам’ятають Зеновія Гузара. Хоча справедливіше було б сказати: коридори львівської влади. Зеновій Гузар - свого роду феномен львівського політикуму: він завжди був при владі, завжди намагався визначати політичну ситуацію в місті, та при цьому умудрився після помаранчевої революції подати себе як “новий свіжий кадр”.
У кар’єрному списку Гузара - не останні посади при старій владі: начальник Львівського міського управління охорони здоровя, потім головний лікар однієї з поліклінік, остання посада – головний лікар 8-ї клінічної (найчисельнішої) лікарні. І перебування Гузара на більшості з посад супроводжувалися якщо не скандалами, то принаймні скандальчиками. “Важковаговик” місцевої політики Гузар був обєктом підозр і щодо фінансових зловживань, і щодо використання адмінресурсу, і щодо порушень професійної етики медика, і щодо “виживання” неугодних підлеглих. Його діяльність як депутата Львівської міської ради теж супроводжувалася значними заявами: то він проти кредиту Світового банку на реконструкцію міського водогону, то він проти земельних аукціонів, які вперше в Україні відбулися прозоро і принесли значні прибутки в бюджет, то він критикує міський бюджет, хоча сам є членом бюджетної комісії. Така вже натура в пана Зеновія – впливати на політику якщо не своїм авторитетом (адже у Львові багато хто відгукується про Гузара рішуче погано), то принаймні своєю конфліктністю. Для Гузара це якась самоціль – завжди бути в епіцентрі гарячих ситуацій і тем. Але не для того, аби їх вирішити чи “розрулити”, а радше щоб прозвучати у пресі, продемонструвати свою активну позицію і просто-напросто запам’ятатися.
А запам’ятатися у Львові Зеновій Гузар уже встиг чим.
Тендер - швидка допомога для Гузара
Скандальні пригоди Гузара як керівника почалися у березні 2002-го. Гузар на той час уже очолює міське управління охорони здоровя. Не треба казати, що медицина – одна з найбільш корумпованих галузей: це визнають усі. Медицинські хабарі особливо “прижилися” у Львові, коли Гузар управляв міською медициною. На ранг вищим колегою був начальник обласного управління охорони здоров’я – Микола Хобзей, проти “старшого” Хобзея прокуратура намагалася порушувати зразу кілька кримінальних справ, однак безуспішно: начальника облздороввідділу активно покривав тодішній губернатор, і саме з кабінету голови ОДА Хобзей виніс відмову у порушені карної справи проти себе. Всі знали, що увага парламентського комітету по боротьбі з корупцією, який очолювали на той час опозиціонери, була добряче прикута до львівської медицини недарма. Зараз екс-начальник обласного управління охорони здоровя Хобзей “проходить” по резонансній корупційній справі (кажуть, його взяли на гарячому з ва-лізкою в Києві, де він працював після Львова).
Конкретно проти Гузара як керівника міської медицини ніхто нічого не порушував. Звинувачення в його адресу пролунали з найнесподіванішого табору – табору колег Гузара по Львівській мерії.
Тодішній начальник департаменту економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому Іван Федів звинуватив іншого начальника – охорони здоров’я Гузара – у дискредитації ідеї тендеру. Мова йшла про тендер на поставку обладнання для станції швидкої допомоги у Львові. Тендер відбувся, переможець був визначений, але з ним, на диво, управління Гузара не уклало договору. З нагоди інциденту у Львові зібралася депутатська комісія, яка дійшла висновку: тендер відбувся без порушень, отже приватний підприємець, який виграв конкурс, мав би розпочати роботу після вирішення певних «паперових» нюансів. Однак віз був і далі там. Гузар заявив, що підприємець вимагав стовідсоткової передоплати, з чим міськвиконком (організатор тендеру) ніяк не міг погодитися. У результаті чиновники все подали так, ніби підприємець сам відмовився підписати угоду.
Дехто з депутатів із цим уперто не погодився, і полетів запит до прокуратури та КРУ. Зеновій Гузар почав у відповідь вимагати від Федіва вибачень та його відставки, на що той надіслав Гузареві глузливо-іронічного листа, в якому сказав, що висновки комісії його не турбують, позаяк він “не є політиком”. Підозри про зловживання в роботі тендерного ко-мітету зависли в повітрі. Як і багатообіцяюча заява міського депутата Петра Соболя (цитуємо його запит): “Виграла тендер приватна фірма. Виявилося, що це не та фірма, якій обіцяв перемогу начальник управління охорони здоров’я Зеновій Гузар. Він і використав усі можливі методи для дискредитації переможця. Абсолютно невизначену позицію в цьому конфлікті зайняла наглядова рада, яка піддалася відповідному тиску і врахувала особисті думки окремих її членів. Так було дискредитовано спробу застосування прозорих закупівель”.
Під час тендерного скандалу, який мав закінчитися для Гузара плачевно, він зайняв перевірену позицію і прокоментував звинувачення на свою адресу як початок передвиборних баталій: “Комусь треба, щоб за два місяці до початку виборів працівники однієї структури сварилися між собою”. Така позиція Гузара була більш ніж прогнозованою: у нашій країні вже давно завелася мода будь-які прискіпування до себе (а тим паче справедливі) пояснювати політичними мотивами. Гузар під час тендерного скандалу міг бути спокійним: пан Зеновій був однопартійцем (Народний Рух України) і особистим товаришем тодішнього мера Львова Василя Куйбіди. Гузарові нічого тоді не загрожувало, бо за час мерства Куйбіди жоден із чиновників мерії не мав проблем із законом. Чого вартувала позиція Василя Білоуса – репрезентанта наглядової ради тендерної комісії (такого собі третейського судді): “Ми дійшли висновку, що і пан Гузар правий, і пан Федів правий. Але хто більше правий, важко сказати”.
Що ж, то була справжня рухівська команда львівської Ратуші: всі за одного, один – частина всіх. Гузар був невід’ємною частиною рухівської команди, яка, за словами теперішнього мера Любомира Буняка, залишила в місті комунальну катастрофу і небачену чиновницьку корупцію.
Сам не гам - і другому не дам
За спиною Гузара-чиновника - досвід використання адмінресурсу. Інакше не назвеш те, що сталося напередодні попередніх виборів мера Львова. Гузар, звісно, грав за команду свого друга Василя Куйбіди. І грав настільки віддано й азартно, що міський департамент охорони здоров'я під орудою Гузара "вдарився" в політику. Настільки, що постраждали від того діти.
Львівський медуніверситет здійснював проект “Здоров’я наших дітей”. Його мета – з’ясувати реальну картину дитячого здоров’я у Львові та виявити школярів, які є потенційно хворими. Для цього фахівці кафедри факультетської та шпитальної педіатрії (це один із найпотужніших наукових центрів педіатрії в Україні) із залученням психологів розробили анкети для школярів. Ці анкети отримували діти у школах, а вдома батьки добровільно їх заповнювали і повертали до школи. Одначе ке-рівництво міського департаменту охорони здоров’я якось “дивно” відреагувало на те, що проект тривав за сприяння Інституту розвитку міста, директором якого був один із основних суперників Куйбіди на виборах мера - Андрій Садовий.
Як розповідав тоді головний лікар дитячої клінічної лікарні, у двох “пілотних” школах 98% анкет повернулися до медиків, що засвідчило надзвичайну зацікавленість батьків проблемами здоров’я своїх чад. Проект мав би випередити появу дитячих патологій. Але те, що в проекті фігурував Інститут розвитку міста, зчинило справжній скандал у Ратуші. В тому, що на анкеті, яка роздавалася у школах, згадувався Інститут розвитку міста (як і назва медуніверситету), начальник міського департаменту охорони здоров’я Гузар побачив по-літичний підтекст і елемент передвиборної агітації директора Інституту Андрія Садового. Гузара розлютило те, що у зверненні організаторів проекту до батьків на титульній сторінці питальника була фраза: “На жаль, ми не завжди відчуваємо турботу держави про наших дітей”. Керівник міської медицини категорично це заперечив і заявив, що на той час діяла муніципальна програма “Здоров’я школяра”, в рамках якої “двічі на рік є медогляди у 15 школах”.
З тієї заяви Гузара довго сміялися медики й освітяни, адже Гузар “забув” сказати, що ця програма закріплена за департаментом освіти, а не охорони здоров’я. У свою чергу “турботу держави” керівник проекту професор Няньковський проілюстрував даними Мінздоров’я: кожна дитина двічі на рік серйозно хворіє, у 20% підлітків є дефіцит маси тіла, до 15% хронічних патологій виявляє аж призовна комісія (тобто шкільні лікарі не помічають первинних симптомів), зростає рівень дитячої інвалідності й так далі. Коли в перепалці Гузар вичерпав усі аргументи, він випалив: “Як може так нечистоплотно вчиняти людина, яка має амбіції на керування містом?” Утім, Гузар вирішив, що здоров’я школярів краще вже взагалі не досліджувати, аніж би це робили політичні конкуренти.
До речі, адмінресурсні риси Гузара далися взнаки і після зміни влади. В сам розпал боротьби за крісло начальника обласного управління охорони здоров’я вигулькнув “старий” Гузар. У звиклий спосіб - “медична спільнота Львова” надіслала звернення до губернатора з таким текстом: “Реформування системи охорони здоров’я через запровадження сучасних досягнень медичної науки можливе лише якщо обласне УОЗ очолить профе-сіонал і справжній патріот України, яким є Зеновій Гузар”. Заяву підписали члени постійної депутатської комісії охорони здоров’я Львівської міськради, працівники управління охорони здоров’я (потенційні підлеглі), а також головні лікарі кількох лікарень і поліклінік. До болю знайомий почерк...
Для Гузара закон неписаний
У Гузара-чиновника явно не складалося з дітьми. З ним також воювала 13-річна дівчинка, хвора на рідкісну недугу імунної системи. Вона вимагала в керівника міської медицини 50 тис. грн моральної компенсації за розголошення лікарської таємниці. Гузар на одній із прес-конференцій оприлюднив діагноз Наталі і результати її медичних аналізів. Це мало би підпадати під дію ст. 145 Кримінального кодексу – “Умисне розголошення лікарської таємниці”. Відповідальність за таке діяння – штраф до 50 неоподатковуваних мінімумів, або 3-річна заборона обіймати певні посади, або й навіть виправні роботи до двох років.
Утім, Гузар і тут відбувся легким переляком. Хоча він як лікар і медичний менеджер достеменно знав етичну заповідь – не розголошувати конфіденційну інформацію про стан здоров’я пацієнта, а тим паче неповнолітнього, Гузар на весь світ заявив, що дитина має СНІД. Згодом з’ясувалося, що діагноз не підтвердився, однак для самої дівчинки, що насправді є важкохворою, та її родини слова Гузара мали важкий наслідок. Дівчинка потрапила у психдиспансер. Як ідеться в акті психіатричного огляду, “розлад адаптації з переважним порушенням емоційної сфери знаходиться у прямому зв’язку з повідомленням інформації про стан здоров’я на прес-конференції”.
Родина дівчинки звернулася до прокуратури, однак та відмовила у порушенні кримінальної справи проти Гузара за фактом порушення лікарської таємниці. “Як мені пояснили, кримінальну справу відкривають лише після факту самогубства”, – розповів брат дівчинки Роман. Виходить, для того, аби покарати високого начальника за розголошення діагнозу, треба було, щоб дівчинка наклала на себе руки?
Після звернення в суд ситуація, за словами родичів Наталі, почала нагадувати змову: “Мені не дозволяли ознайомитися з матеріалами справи, – каже брат дівчинки Роман. – Журналісти, які були присутніми на тій прес-конференції і мали виступати як свідки, на суді не свідчили. Їм прислали повістки вже після того, як відбулося засідання”. Також не зробили запиту матеріалів прокуратури. Суддя винесла вирок на користь відповідача, звинувативши Романа у спробі покращити свій матеріальний стан за рахунок Гузара й отримати путівку в санаторій для лікування. “Із самим рішенням я мав змогу ознайомитися лише за чотири години до закінчення терміну подання апеляції, – розповів Роман. – Щоб побачити рішення, дав у заставу паспорт. Із рішенням не випускали з приміщення суду – щоб зробити копію, тому я переписав його вручну. Рішення суду – це порушення Конвенції ООН із прав дитини. Я не хочу, щоб у країні було свавілля, коли для судді депутатський мандат більш вагомий, ніж справедливість і здоров’я дитини”, – наголосив брат важкохворої дівчинки.
Я начальник, ти...
Коли пан Гузар уже пакував валізи до Луганська, він прощався зі Львовом черговим скандалом. 25 травня цього року хірург опікового відділення 8-ої міської клінічної лікарні Людмила Шевченко скликала прес-конференцію, на якій заявила: головний лікар Зеновій Гузар незаконно звільнив її з роботи. За словами Шевченко, – за «прогул без поважних причин». Що ж було насправді?
Людмила Шевченко: «У мене померла мати, і я, написавши заяву, відпросилась на два дні, аби поїхати у Кіровоград, де повинна була владнати проблеми з будинком батьків. Приїхавши туди, я побачила, що дім пограбували, а тому виникли певні проблеми з міліцією. Тоді я зателефонувала до лікарні і попросила у завідувача відділення ще один день відгулу. Мені дозволили. Повернувшись на роботу, я разом із лікарем Гузаром прооперувала одного з пацієнтів. А через кілька годин після операції я довідалася, що мене звільнено за прогули».
Хірург зазначила, на її думку, справжню причину. За кілька місяців до цих подій головний лікар Гузар запропонував їй підписати контракт. «Я пенсіонерка, і цей контракт гарантував би мені ще 1-2 роки роботи. Проте я відмовилася, аргументувавши тим, що хоча за віком я і є пенсіонером, але виховую ще двох синів-студентів, один з яких є неповнолітнім, тому мене за законодавством не мають права звільнити з роботи. Більше того, цей контракт не був обов’язковим – я могла його підписати лише за власним бажанням», – вважає хірург.
Людмила Шевченко стверджує, що за 34 роки її роботи (10 останніх років – у 8-й лікарні) «під її руками не помер жоден пацієнт. Окрім цього, під час великодніх свят я прочергувала три доби підряд. Якщо порахувати всі години чергувань, то кожного місяця у мене мали б бути принаймні 6-7 днів відгулу». Жінка стверджує, що мала розмову із Гузаром, але «він навіть не хотів слухати». Тільки тепер, коли Гузар “зник” у напрямку Луганська, в хірурга є шанс вирішити свою проблему.
Замість епілогу
Колоритна персона заступник луганського губернатора Гузар, чи не так? Стільки всього пережив! Навіть підпал – півтора року тому в ніч на 19 жовтня о 3-й годині ночі хтось підпалив у Львові два помешкання, в яких проживала сім’я Гузара та його теща. Оскільки квартири розташовані на 3 та 5 поверхах одного будинку (Гузарові, як бачимо, непогано вдалося створити комфорт своїй рідні), практично весь будинок було охоплено димом, багатьом сусідам стало погано, і їм було надано медичну допомогу. Були підозри на згадуваного Романа – брата важкохворої дівчинки, яка подала в суд на Гузара. Але пан Зеновій нікого не здивував, заявивши, що у всьому винна політика: “Мотиви підпалу були суто політичні, адже хочу офіційно заявити, що я не займаюся ніяким бізнесом”. На жаль, хро-нічно завищена самооцінка – це одна з ознак провінційності діяча.
Чи поможе така самооцінка Гузарові впоратися з освоєнням норовливого Сходу? Відчуйте стилістику мислення новоспеченого заступника губернатора (цитата з його інтерв’ю “Львівській газеті” перед самим від’їздом до Луганська): “Після інституту я працював у Амурській, Читинській областях і залишився живим. Гадаю, Луганська область – не Амурська, я дам собі раду”. Доброзичливе порівняння, нічого не скажеш. Особливо якщо врахувати, що фронт робіт у Гузара дуже непересічний. У всіх ОДА заступник голови з гуманітарних питань керує дуже цікавим управлінням – внутрішньої політики. Воно зазвичай напряму відповідає за виборчий процес і його результати.
Почесне завдання формувати імідж нової і чистої влади на теренах специфічної Луганщини лягло на могутні плечі “варяга” з Заходу Зеновія Гузара. Завдання дійсно почесне, але для цього самому треба бути новим і чистим...
P.S. Интересно, а почему Зиновий Гузар, ответственный чиновник кучмовских времен, не только не попал под так называемую люстрацию, а наоборот - получил повышение? Или на львовские апельсины цена не снижается, будь они хоть прошлогодние, хоть с гнильцой?
|