Голос України - Вірний друг

Завдяки редакційним подарункам ми мали змогу знову зустрітися з багаторічними шанувальниками «Голосу України»

«Роси» — наша марка

Торгову марку «Роси» добре знають у всій Україні і не тільки. Ще два роки тому марковані нею сири залюбки купували в Росії. Мешканці двох столиць сусідньої держави — Москви і Санкт-Петербурга — високо цінували їх смакові якості. Сьогодні рожищенські сировари позбавлені можливості продавати там свою продукцію. Це значно звузило завойований колись ринок. Довелося шукати нових споживачів. І вони знайшлися в далекому Казахстані, в Молдові, Білорусі, збільшено обсяги реалізації в самій Україні. Тож підприємство дає роботу кільком сотням своїх працівників і заробіток п’ятнадцяти тисячам здавачів молока. Тільки в травні населенню і колективним господарствам за здану сировину виплатили понад сім мільйонів гривень. У ці літні дні Рожищенський сирзавод щодоби переробляє по триста тонн молока.

Попри важкі часи підприємство не припинило співпраці з нашою газетою. Його керівництво не лише виділило подарунки для передплатників «Голосу України», а й забезпечило транспортом для їх доставки. Тож ми разом із заступником голови правління ВАТ «Рожищенський сирзавод» Володимиром Літвінчуком і начальником відділу заготівель молока Михайлом Марчуком вручили набори продукції з торговою марки «Роси» переможцям розіграшу подарунків.

Насамперед завітали до Ганни Шевчик, адвоката з міста Ківерці.

— Людина я не бідна, — зізнається Ганна Іванівна, — але тут головне увага. Мені приємно бачити в своїй адвокатській конторі керівників такого знаного в області підприємства, а також кореспондента шанованої мною газети. «Голос України» виписую з 1998 року. Він мені потрібен у роботі. Знаходжу в газеті також багато чтива для душі.

Гостинна господиня запрошує до чашечки кави. Нарізує й свіжого сиру.

— Знаєте, — звертається до Володимира Літвінчука, — відтепер рекламуватиму вашу продукцію у Сполучених Штатах Америки. У місті Сієтлі живуть моя донька Олена, зять і четверо внуків. Провідуючи їх, коштувала тамтешні сири. Скажу чесно, ваші — смачніші.

На сінокос із... «Голосом України»

До наступного володаря подарунка Матвія Олішкевича нам довелося їхати майже на кордон із Білоруссю. Село Любязь Любешівського району, де він мешкає, славне тим, що розташоване на березі однойменного озера й річки Прип’ять. Найбільша притока Дніпра тут впадає у велике заплавне озеро, яке подарувало селу свою романтичну назву, і витікає з нього, щоб через декілька кілометрів прийняти до себе води річки Стохід. Озеро досить велике — 519 гектарів. Місця тут рибні. Це підтвердили і рибальські снасті на подвір’ї Олішкевичів. А от господаря не було. На дверях хати висів замок.

— Матвія так просто не докличитесь, — приходить на допомогу його сусід Олександр Іванісік. — Він уже давно на сінокосі. До праці затятий. Якщо хочете, покажу, де він.

Майже годину довелося шукати. Ледь догукалися його на безкраїх прип’ятських луках. Згодом возом, запряженим одним коником, приїхала й дружина Віра з сином Леонідом та невісткою Наталією.

— До праці в мене рання звичка, — зізнається Матвій Семенович. — Батько на фронті загинув. Залишилися в матері троє синів, я — найменший. На канікулах пас колгоспних телят. Служив в армії, працював трактористом. Потім двадцять років будівельником у райагробуді. Все вмів: класти цеглу, виконувати мозаїчні роботи, штукатурити... Працювали добре. За рік школу зводили. Весь район об’їздив. Нині також, хоч маю вже 69 років, можу за день скосити до 70 соток трави. Маємо п’ять гектарів землі. Вирощуємо жито, картоплю, овочі. Тримаємо дві корови, свині, маємо двоє коней. Холодної роси ніколи не боявся. Схід сонця зустрічаю вже на покосах. Жінка Віра теж до праці беручка. Коли працював будівельником, то й орала, й косила. Газету «Голос України» всією сім’єю читаємо. Добре, що виходить часто.

Вручивши подарунок, не залишаємо без уваги й нашого добровільного помічника Олександра Іванісіка.

— Тепер обов’язково передплачу вашу газету, — розчулено каже 76-річний чоловік, тримаючи в руках набір плавлених сирків. — Тільки отримаю пенсію, одразу піду на пошту.

Ходив лісом «трамвай»

Ранок у селищі Цумань — найкращий час доби. Дихають свіжістю вмиті росою ліси, які майже колом обступають селище. Незмовкає птахство. Річечка Путилівка, яка протікає Цуманню, стави рибгоспу надають особливого колориту місцевим пейзажам. Донедавна селище пишалось ще й своїм «трамваєм». Центром Цумані проходила вузькоколійка, яка сполучала лісгосп і деревообробний комбінат з розташованою за вісім кілометрів залізничною станцією. Кілька років тому залізничну колію розібрали, і тепер про колишню вузькоколійку нагадує лише насип.

— Шкода, що розібрали колію, що не ходять нашим селищем маленькі тепловозики, — щиро розділяє наші думки щодо втраченої вузькоколійки ще один володар подарунка Марія Парфенюк. — До поїзда тепер немає чим добратися. Вдень ще нічого. А ввечері або в негоду?.. Маршрутник загнув таку ціну, що люди відмовились від його послуг. Тепер мусимо пішки добиратися. Чого б не відремонтувати колію. Розібрати просто, справа нехитра.

Вулиця Васильєва, де живе Марія Миколаївна, впирається в колишній залізничний насип. Тож минуле цього місцевого екзоту болить їй.

— Вашу газету передплачували мій батько, мій чоловік, тепер — я, — розповідає жінка, приймаючи величеньку коробку з сирами Рожищенського заводу. — «Голос України» мені подобається, тому читатиму його і в майбутньому.

До речі, вже вдруге доводиться вручати редакційний подарунок Марії Миколаївні. Торік його отримав її батько. А приїздила отримувати за дорученням вона. Тож ми вже добре знайомі. Скориставшись цим, жінка висловлює спільне переживання мешканців Цумані. Чули, мовляв, що в лісгоспі збираються встановити обладнання для пропарювання дуба. Виробництво це шкідливе. Тож чи не завдасть воно шкоди довкіллю? Обіцяю розібратись із цією проблемою.

Майже півтисячі кілометрів проїхали ми з працівниками Рожищенського сирзаводу, щоб вручити нашим читачами чудову продукцію цього відомого в Україні виробника. Такі зустрічі потрібні і нам, журналістам, і виробничникам. Вони допомагають нам дізнатися, якою хочуть бачити свою улюблену газету читачі, а сироварам — почути думку споживачів про їхню продукцію, побачити тих, хто забезпечує їх сировиною.

На знімку: заступник голови правління ВАТ «Рожищенський сирзавод» Володимир Літвінчук вручає подарунок адвокату з Ківерців Ганні Шевчик.

Фото автора.

Вірний друг — вартий двох